2. Закріплення знань, умінь та навичок – важливий етап процесу пізнання

Пізнання – це процес виникнення знань. Результатом пізнання можуть бути повсякденні, наукові і навчальні знання. Знання, уміння та навички є різновидом пізнання в особливих умовах навчання й управління пізнанням учня, тому структура діяльності учіння адекватна структурі пізнання, а саме: пізнання починається з чуттєвого відображення явищ, продовжується як абстрактне мислення і закінчується поясненням конкретного.

У процесі пізнання результати відображаються і закріплюються в свідомості людини у вигляді знань, умінь, навичок.

Діти спочатку повинні засвоїти основні поняття – складові теорії навчального предмета, що дає розуміння його загальних ознак, допомагає розкриттю часткових виявів. Одночасно цей шлях, особливо для молодших школярів, повинен поєднуватися із зворотнім: від конкретного до загального.

Сприйняття матеріалу пов'язане з його осмисленням, яке випереджує сприймання, включається в нього, надбудовується над ним. Осмислення – другий етап сприймання, який входить у перший і є основою третього – запам'ятовування, що виступає не тільки постійним осмисленням, включенням у нові значеннєві зв'язки, але і переосмисленням цього матеріалу. Головне, щоб постійно відбувалося не тільки "повторювальне", але й вільне відтворення навчального матеріалу.

Тільки після цього можна говорити про засвоєння знань. Слід пам’ятати, що засвоєння повинно бути абсолютно точним, чітким і повним, в іншому випадку всі неточності міцно закарбуються в пам’яті, а помилки дуже важко усунути в подальшій роботі.

Засвоєння є процесом сприймання, значеннєвої переробки, збереження отриманих знань, застосування їх у розв'язанні практичних і теоретичних завдань. Воно має складну внутрішню структуру, яка охоплює отримання нової інформації; перетворення (трансформація); пристосування інформації до розв'язання завдань, перевірку і контроль результатів.

Психологічними компонентами закріплення є :

• позитивне ставлення до навчання, що виражається в увазі та інтересів учнів до змісту навчання;

• процес засвоєння, що пов’язано з використанням наочності, вихованням учнями спостережливості;

• мислення як процес активної переробки отриманого матеріалу, осмислення і розуміння зв’язків і відношень, включення нового матеріалу в систему засвоєного учнями знання;

• процес запам’ятовування і збереження отриманої і переробленої інформації, який залежить від ефективності запам’ятовування і збереження інформації, від конкретної установки та запам’ятовування;

• необхідність зв’язку предметної, образотворчої та словесної наочності.

Учень зможе закріпити нове поняття тільки тоді, коли в нього буде необхідна основа – відчуття та образи, що відповідають цьому поняттю.

. [Педагогічна психологія: Навч. посібник / За ред.. Л.М. Проколієнко, Д.Ф. Ніколієнка. - К.: Вища школа, 1991. – c. 110-111]

Усі компоненти закріплення формуються у двосторонньому процесі навчальної взаємодії, де вони взаємопов'язані взаємозумовлені системою:

Вчитель – навчальний матеріал – учень

Під час закріплення відбувається формування таких процесів як запам'ятовування, мислення. Основними його стадіями є осмислення, закріплення, відтворення (оперування матеріалом у різних умовах – на практиці, у процесі розв'язування завдань).

Важливим етапом закріплення є застосування навчального матеріалу на практиці, коли оволодіння знаннями спрямоване вже не на навчання, а на практичну мету.

Процес закріплення складається з таких етапів:

1. Матеріальна дія, тобто виконання її в матеріальній, розгорнутій формі. Це сприяє освоєнню учнями змісту дії, об’єктивному контролю вчителя за виконанням кожної операції.

2. Зовнішнє мовлення, в процесі якого всі елементи дії реалізуються в усному чи письмовому мовленні. На цьому етапі відбувається узагальнення дії, яка ще є авторизованою, «згорнутою».

3. Зовнішнє мовлення, під час якого дія виконується у формі приговорювання «про себе». З дією продовжуються відбуватися зміни у напрямі узагальнення і згортання.

4. Виконання дії у формі зовнішнього мовлення, внаслідок чого вона максимально згортається і автоматизується.

Мислення нерозривно пов'язане з мовою і діяльністю, тому поглиблене розуміння і засвоєння змісту освіти настає тоді, коли отримані знання в тій чи іншій формі відтворюються учнями.

Відтворення – один із головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Відтворення знань учнями:

• Відтворення на основі зовнішньої підказки.

• Самостійне репродуктивне відтворення.

• Самостійне реконструктивне відтворення.

• Відтворення з елементами кодування.

• Одержання об’єктивно нових знань шляхом вибору нової орієнтувальної основи.

Відтворення інформації на основі зовнішньої підказки. Учень може навести свій власний приклад, але потребує допомоги вчителя. Виявляє намагання класифікувати на основі зовнішніх ознак.

(не зрозуміла характеристика, відшліфуйте. Що це стадії, етапи, види?) Відтворення інформації на основі зовнішньої підказки і наводить власний приклад, здійснює класифікацію на основі зовнішніх ознак, уміє порівнювати на основі зовнішніх ознак.

Самостійне відтворення знання та застосовує їх у типовій ситуації, але при цьому потребує допомоги учителя. Установлює зв’язки нового поняття із засвоєним раніше, порівнює одне з іншим, асоціює нову інформацію. Робить висновок, але за допомогою учителя.

Самостійне відтворення інформації та застосовує її у типовій ситуації, але при цьому виявляє невпевненість у своїх діях. На основі фактів робить висновки, намагається зробити звіт про виконані дії.

Самостійне відтворення інформації та застосовує її у типовій ситуації, на основі фактів робить висновки, дає звіт про виконані дії.

Самостійне відтворення знання з елементами перетворення. Застосовує їх у видозміненій, але близькій до типової ситуації, однак потребує допомоги учителя. Дає свою власну інтерпретацію матеріалу (пояснення, короткий виклад). Уміє встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, здійснює перенесення дій.

Самостійне відтворення знання з елементами їх перетворення. Застосовує їх у видозміненій, але близькій до типової ситуації, однак виявляє при цьому деяку невпевненість. Розуміє структуру цих знань, зв’язки між їхніми елементами. Виділяє елементи, "бачить" об’єднувальну ідею та ціле, його знання мають високий рівень системності. Відтворює процес здобування знань, але без допомоги вчителя не справляється.

Самостійне реконструктивне відтворення, тобто самостійно відтворює знання з елементами їхнього перетворення. Застосовує їх у видозміненій, але близькій до типової ситуації. Уміє аналізувати і пояснювати не тільки результат, а й процес одержання цього результату. Розуміє структуру процесу здобування знань, його організацію, послідовність етапів, зв’язки між ними. Знання характеризуються системністю. Має практику рефлексії своєї власної розумової діяльності.

Відтворення матеріалу з елементами перетворення, кодування. Планує і здійснює пізнавальний пошук, бачить проблемну ситуацію, на її основі виділяє проблему, розробляє гіпотезу, але потребує допомоги вчителя. Може переформулювати вихідний матеріал. Розробляє свої власні способи дії.

Як правило, найдієвішим засобом закріплення знань, умінь і навичок є їх застосування.

Застосування знань, умінь і навичок – оволодіння вмінням використовувати у конкретній практичній діяльності засвоєний абстрактний навчальний матеріал.

Реалізується воно у виконанні різноманітних завдань, самостійних робіт, на практичних заняттях, у різних видах повторення та ін. Міцному засвоєнню знань сприяє застосування їх у розв'язанні варіативних завдань. Особливе значення при цьому мають міжпредметні зв'язки, вирішення різних життєвих завдань, коли доводиться використовувати комплекс знань із різних навчальних предметів.

А. М. Алексюк вказує на такі шляхи здійснення принципу зв’язку знань з життям :

– «від потреби життя до знань: усвідомлення учнями життєвого значення знань поглиблюється і якість навчання набагато поліпшується тоді, коли вчитель веде учнів від практики до теорії, від реальних потреб життя до знань.

– від знань до потреб життя: навчання пов’язується з життям і тоді, коли вчитель веде учнів від теорії до практики, до усвідомлення значення знань, умінь та навичок для трудової діяльності;

– відповідністю методів і форм організації навчання вимогам життя». [Лозова В. І., Москаленко П. Г., Троцько Г. В. Педагогіка: Навч. - метод. посібник. — К., 1993. – c. 54-55]

Знання набуваються свідомо, коли учні уявляють собі практичне значення того чи іншого наукового закону, положення, принципу, коли вироблено вміння застосовувати їх на практиці, в житті під час аналізу і розв’язання конкретних життєвих питань, визначення свого ставлення до об’єктивної дійсності.