3.1 Функціонально-планувальне рішення
Функціонально-планувальне рішення будівлі - рішення поверхових планів, де визначені набір приміщень, їх призначення та функціональні взаємозв'язки.
В наш час активно йде будівництво. Одну з найбільш важливих ролей в об'ємно-планувальному рішенні будівлі відіграє функціональна схема. Завдяки функціональній схемі проектувальник може графічно представити угруповання приміщень і зв'язків між ними, що дозволяє правильно й доцільно їх розташувати. Саме такий підхід до планування будівлі дозволяє раціонально і економічно обгрунтовано використовувати простір. Функціональна схема також враховує технічну доцільність і життєві процеси людини.
Чітке функціонально-планувальне зонування, компактне розташування приміщень, короткі і зручні зв'язки між ними роблять будинок зручним та комфортним.
Будівлі по розташуванню їх приміщень в просторі діляться на одноповерхові, малоповерхові (2-3 поверхи) та багатоповерхові. Приміщення за способом їх зв'язку між собою можуть бути непрохідними (ізольованими) і прохідними (неізольованими). Непрохідні приміщення повідомляються між собою за допомогою третього приміщення, зазвичай одного з комунікаційних (коридору, сходової клітки та ін.) архітектурно-планувальні схеми взаємного розташування приміщень на основі їх функціонального взаємозв'язку. Для композицій внутрішнього простору будівель характерні наступні архітектурно-планувальні схеми: коридорна, анфіладне, центрическая, зального, секційна, гнучка, чарункова, змішана.
Композицію житлового будинку, що формується на основі доцільного функціонального рішення, будують зсередини назовні, від організації внутрішніх просторів до видимої ззовні формі. Зворотний шлях - від упереджено обраної форми об'єму - майже напевно веде до суперечностей між вимогами функції і естетичними закономірностями. В архітектурному проектуванні склалися два основні методи побудови об'ємної форми будівлі залежно від підходу до формування внутрішнього простору будівлі. Найбільш традиційний метод заснований на підкресленні частин системи, на чіткому поділі всіх приміщень на однорідні функціональні групи, виділенні ядра композиції і елементів функціональних зв'язків.
Принципи функціонально-планувальної організації житлового простору односімейного житлового будинку:
Принцип функціональної диференціації приміщень. У його основі лежить розмежування життєвих процесів і одночасно встановлення необхідних зв'язків в їх системі.
Принцип функціонально-технологічної доцільності. Принцип доцільності полягає в розумної економії Простору, будівельних та експлуатаційних витрат, скорочення непродуктивних витрат часу і сил, енергії при організації функціонально-технологічних процесів в будівлі.
Принцип гармонізації простору. Простір, призначений для людини, повинно володіти художніми властивостями і бути побудоване за законами краси. Формоутворення приміщень та їх поєднання будується на, основі гармонізації внутрішнього простору і психофізіологічних закономірностей. Елементарна гармонія форми робочого або підсобного приміщення не надмірність, а вимога гігієни сприйняття.
При проектуванні для впорядковування зв'язків між приміщеннями застосовують функціональне зонування. Функціональне зонування - це дієвий спосіб планувальної організації житлових будинків, садиб і цілих селищ. Зонування сприяє утворенню найбільш коротких зв'язків і незалежності функціонування зон при цьому. Функціональне зонування вносить в архітектурно-планувальне рішення ясність, чіткість, сприяє уточненню композиційних і конструктивних схем. Зонування може проводитися в одному об'ємі або по будівлям єдиного архітектурного комплексу - садиби. Функціональне зонування житлового будинку здійснюється на основі загальної ідеї організації приміщень.
У житловому будівництві застосовують два види функціонального зонування: горизонтальне і вертикальне. Горизонтальне зонування застосовують в одноповерхових будинках, воно припускає розміщення всіх функціональних зон в горизонтальній площині і організацію поділу (об'єднання) в основному горизонтальними комунікаціями - коридорами, галереями. Вертикальне зонування характерно для будинків з декількох рівнів, воно вимагає розміщення внутрішніх просторів за рівнями (ярусах) і зв'язку (поділу) їх між собою вертикальними комунікаціями - драбинами. Вертикальне зонування економить площу забудови: у порівнянні з горизонтальним в ряді випадків є більш ефективною формою функціональної організації великих житлових будинків, а також при дефіциті площі забудови.
У практиці проектування житлових будівель широко застосовують Двочастинні і тричастинне функціональне зонування.
Двочастинні зонування - найбільш поширений вид функціонального зонування в недорогих економних будинках, котеджах. Зазвичай дім ділять на дві частини: денного та нічного перебування або загальносімейного і особистого використання, на житлові та господарські приміщення. Таким чином забезпечують необхідну взаємозв'язок і ізоляцію процесів життєдіяльності сім'ї, а саме: активного і пасивного відпочинку, спілкування і самоти. Зона денного перебування (загальносімейного призначення) містить наступні приміщення: передню, загальну житлову кімнату, кухню, убиральню і комору (вітальню, їдальню, кабінет). Зона нічного перебування (індивідуального призначення) включає в себе особисті житлові кімнати (спальні), ванну, гардероб і коридор.
У приміщенні будинку застосована змішана система планування.
Функціональне зонування – вертикальне, так як його застосовують для дво – та трьохповерхових будинків.
Функціональні зони розділені по поверхам. На першому розположена зона денного відпочинку, призначення – загальні процеси життєдіяльності сім’ї. (рис. 1)
Рис. 1
На другому – зона нічного перебування (індивідуальне призначення).
(рис. 2)
Рис. 2