Осмотичні сечогінні засоби

До осмостичних сечогінних засобів від­носять шестиатомний спирт маніт (ма­нітол і сечовину (карбамід).

Фармакокінетика. Гіпертонічні розчини маніту, сечовини вводять у вену (повільно струминно). Діуретичний ефект настає майже відразу (через 10 — 15хв). Тривалість дії — 4 — 6 год.

Фармакодинаміка. Фільтруючись у клубочках, осмотичні діуретики надхо­дять до проксимальних канальців.

У цьому відділі нефрону за звичайних умов близько 80 % профільтрованого на­трію реабсорбується разом з еквівалент­ною кількістю води. У зв'язку з наявніс­тю у фільтраті осмотичних діуретиків, реабсорбція води з натрієм порушується, оскільки воду утримують осмотично ак­тивні речовини.Реабсорбований тут на­трій надходить у кров і викликає гіпернатрійемію з підвищенням осмолярності си­роватки крові. Осмотичний тиск сироват­ки крові збільшується також за рахунок наявності в крові осмотичного діуретика. Усе це сприяє переходу рідини з ін-терстицію та клітин у кров і збільшенню її об'єму. Починається подразнення об'єм­них рецепторів (волюморецепторів), що стимулює надходження у кров натрій-уретичного гормону, який збільшує натрійурез. Однак екскреція натрію при застосувані осмотичних діуретиків збільшується меншою мірою, ніж екскреція води, що зумовлює виділення сечі, гіпотонічної від­носно сироватки крові.

Враховуючи, що при набряках насам­перед потрібно посилити виведення Na⁺, a осмотичні діуретики є слабкими салуретиками, останнім часом їх як сечогінні за­соби застосовують рідко. Використову­ють головним чином для дегідратації при набряку мозку, легень, підвищенні внут­рішньочерепного тиску, глаукомі, для фор­сування діурезу. Іноді осмотичні сечо­гінні засоби застосовують для профілак­тики гострої недостатності нирок: збіль­шуючи об'єм крові, вони зменшують он­котичний тиск сироватки крові і деякою мірою збільшують клубочкову фільтрацію, пригнічують реабсорбцію. Усе це сприяє збільшенню діурезу. Препарати діють на всьому протязі канальців. Як сечогінний засіб головним чином застосовують маніт. Маніт на відміну від сечовини не проникає крізь клітинні мембрани, гематоенце-фалічний бар'єр, не збільшує вмісту залиш­кового азоту в крові.

Побічна дія. Осмотичні діуретики можуть викликати порушення водно-со­льового обміну, гіпонатріємію, гіперазотемію, особливо у хворих з недостатніс­тю нирок, печінки, кровообігу. У зв'язку з тим що сечовина частково реабсорбується (50 %) і здатна проникати всереди­ну клітин, при набряку мозку вона може викликати повторну гідратацію клітин. За умов недостатності серця збільшення об'є­му циркулюючої крові осмодіуретикамиутруднює роботу серця і погіршує стан хворого.

Засоби, що підвищують кровообіг нирок

До цієї групи засобів належать похідні пурину — диметилксатини (теобромін, теофілін, еуфілін та ін.).

Підвищення діурезу, яке виникає під впливом диметилксантинів, зумовлене під­вищенням кровообігу нирок. За рахунок розширення судин нирок і зменшення їх опору дещо підвищується клубочкова філь­трація. Однак основною причиною збіль­шення діурезу є посилення ниркового кровотокуголовним чином у мозковій речовині нирок. Вважають, що певну роль у пригніченні процесів реабсорбції солей і води має здатність диметилксантиніввпливати на пуринові (аденозинові) ре­цептори, пригнічувати активність фосфодіестерази, яка інактивує всередині клі­тин циклічний З, 5-АМФ, що викликає активізацію функції клітин.

Теофілін підвищує вміст простагланди­ну Е у клітинах мозкової речовини нирок, що сприяє підвищенню діурезу. Посеред­ником у цьому процесі, можливо, є цАМФ. Є думка, що диметилксантини пригнічу­ють реабсорбцію натрію за рахунок їх впливу на адренергічні структури нирки, стан регуляторів водно-сольового гомео­стазу.

Диметилксантини є слабкими діуретиками, тому їх застосовують тільки при хронічних захворюваннях у похилому віці та при незначних набряках. У зв'яз­ку з наявністю подразнювальної дії тео­філіну можливі диспепсичні явища. Еу­філін у високих дозах може знижувати артеріальний тиск, впливати на роботу серця, викликати зміни з боку травної системи.