6.Соціально-педагогічна діагностика.

Соціально-педагогічна діагностика - спеціально орієнтований процес пізнання, в якому йде збір інформації про вплив на особистість та соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціокультурних факторів [8, с. 32].

У соціально-педагогічній діагностиці визначаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу та сімейного виховання, а також індивідуально-психологічні характеристики, які пов'язані з її соціальними взаємодіями. Визначення соціально-педагогічного діагнозу не можливо без спирання на теоретичні уявлення про той чи інший вивчаємий феномен. Наприклад, вивчаючи соціально-педагогічну запущеність дитини необхідно чітко орієнтуватися у її причинах, ознаках та проявленях у різних вікових групах; виявляючи підлітків з агресивною поведінкою, слід прийняти ту чи іншу концепцію формування дитячої агресивності (психоаналіз - «агресія як засіб зняття напруги та психологічний захист»; біхевіоризм - «агресія як научення подібній поведінці» та ін.) [4, с. 22].

Процес соціально-педагогічної діагностики має проходити у такій послідовності:

- констатація визначеного неблагополуччя в діяльності та поведінці дитини; - осмислення можливих причин неблагополуччя, аналіз особливостей випадку; - висування робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності наявних даних; - збір додаткової інформації. необхідної для перевірки гіпотези; - перевірка робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних;- у випадку не підтвердження гіпотези - повторення процедури [28, с. 47].

Соціально-педагогічна діагностика не є лише виконавцем, який за замовленням досліджує особистість, соціальну групу, відзначає їхні ознаки і після цього передає отримані дані замовнику. Соціально-педагогічна діагностика може виконувати тільки службову функцію в середині системи навчання, виховання, соціалізації. Характерним для соціальної педагогіки є не те, що вона керує процесом пізнання у певній галузі, а те, що вона є теоретичним фундаментом практичної діяльності. Цьому ж завданню підкорюється й соціально-педагогічна діагностика.

У структурі соціально-педагогічного діагностичного дослідження загальна теорія діагностики виокремлює три аспекти.

Семіотичний аспект визначає зміст понять, кінцеву ціль, вимірні ознаки, засоби об'єднання діагностичної інформації у цілісну знакову систему, яка включає чіткий опис діагностуючих ознак, інструментарій одноразового виявлення, можливість виміру та одиниці виміру, обґрунтування шкали оцінки.

При виборі цілей головне значення надається їх психолого-педагогічному формулюванню, яке б мало однозначну діагностику та визначені можливості для прийняття оптимальних рішень. Діагностичне завдання цілей є можливим тоді, коли вихідні поняття, які входять у поняття, мають категорію виміру; тобто піддаються прямому або опосередкованому виміру; результати виміру можуть бути співвіднесені з визначеною шкалою, тобто відповідно оцінюватися.

Технічний аспект припускає наявність спеціальних методів та методик діагностичного обстеження, адекватних семіотичному. Кожна методика повинна мати опис: предмет діагностики, сферу застосування, контингент досліджених, процедуру застосування. В описі обов'язково повинні бути докладні відомості про процедуру розробки методики, також її надійність та валідність. Процедура підрахування балів та інтерпретації повинна бути описана з однозначною ясністю.

Логічний аспект припускає специфічне діагностичне мислення, правильне побудування висновків про діагностуємий об'єкт. Під час діагностики потрібно:

- аналізувати явища та факти у їх цілісності, взаємозв'язку та взаємозалежності; - простежувати генезис впливу соціально-педагогічних взаємодій та взаємовпливів; - співвідносити соціально-педагогічні дії з цілями та результатами формування особистості; - здійснювати у єдності аналіз та синтез соціально-педагогічних явищ; - сходити у соціально-педагогічній теорії та практиці від абстрактного (ідеї) до конкретного (ситуації) та думкою йти у зворотному напрямку; - відмовлятися від шаблонів та стереотипів, шукати нові оцінки, узагальнення, підходи, дії; - використовувати теорію та нові ідеї в практичному, творчому пошуці; - ефективно застосовувати логіку фактів та переконливу аргументацію; - співвідносити тактичні та стратегічні дії [11, с. 65].

Оціночна практика являє собою в кожному окремому випадку досить диференційовані, всебічні й взаємопов'язані процеси, що підлягають впливу різноманітних інституціональних, особистісних і ситуативних факторів.

«визначення соц. статусу випускника»

Мета: визначення первинного плану адаптації в нових умовах

Зміст д-сті

1. Діагностика потреб в подальшому догляді і опікою що виникли у зв’язку з його поруш в

п–сі соціалізації

2.Діагностика соц.ситуації наявність умов що сприяють адаптації освіти роботи можливостей проведення дозвілля

3. Вивчення рівня р-тку соц. поведінки –це дотримання норм правил де знаходиться людина.

4. Діагностика відхилень у соц. поводженні людини і причини що їх викликають

5. Вивчення особливостей соц..адаптації вихованців для визначення тих хто потребує р-тку та спец формув соц. необх навичок. (навичок міжособистісного спілкування, тобто комунікативні)

6.Діагностика розвиненості соц..мережі випускника (тобто можна казати мікросоціум , або люди які допомагають адаптуватися)

7.Соціально-педагогічне консультування.

Згідно загальноприйнятим визначенням, консультація це: 1) рада фахівця з якого-небудь питання, одна з форм навчальних занять; 2) Нарада фахівців з якого-небудь питання. 3) Установа для надання допомоги населенню порадами фахівців з тих чи інших практичних питань. [7] Консультування можна визначити як процес діалогу, ведучий до прийняття рішення. Розуміння консультування як діалогу передбачає постійний обмін думками та інформацією, а не одиничне захід. Консультування - безпосередня робота з людьми, спрямована на вирішення різного роду проблем, де основним засобом впливу є певним чином побудована бесіда.

Консультування допомагає людині вибирати і діяти за власним розсудом, навчає новому поведінки, сприяє розвитку особистості. Також акцентується відповідальність клієнта, тобто визнається, що незалежний індивід здатний у відповідних обставинах приймати самостійні рішення, а консультант створює умови, які заохочують вольове поведінка клієнта.

принципи консультування

1. Доброзичливе і безоцінне відношення до клієнта. Клієнт повинен відчувати себе затишно і комфортно. Його повинні уважно слухати, надавати підтримку і не засуджувати.

2. Орієнтація на цінності і норми клієнта. Потрібно спиратися на систему цінностей самого клієнта. Поважаючи їх, консультант зможе впливати на них.

3. Заборона давати поради. Який би не був ваш життєвий досвід, дати гарантований рада неможливо. Життя унікальне і непередбачуване. Радячи, консультант цілком бере відповідальність за події, що формує у клієнта пасивне відношення і всі невдачі будуть приписані консультанту.

4. Анонімність. Будь-яка інформація не може бути передана без його згоди в інші установи, у тому числі друзям і родичам, якщо це не загрожує чиєїсь життя.

5. Розмежування особистих і професійних відносин, потрібно тримати дистанцію. Соціальний працівник повинен мати відсторонену позицію.

6. Включенность клієнта в процесі консультування. Під час прийому клієнт повинен відчувати себе максимально включеним в бесіду, тобто йому має бути цікавий і зрозумілий розмову.

2. Види, стадії, правила консультування

Загальні види консультування:

1. Интимно-особистісне консультування - психологічні або поведінкові недоліки, від яких людина у що б то не стало хотів би позбутися, проблеми, пов'язані з його особистими взаєминами із значущими людьми, різні страхи, невдачі, психогенні захворювання, які не потребують втручання лікаря, глибоке невдоволення людини самим собою, проблеми інтимних, наприклад статевих, відносин.

2. Сімейне консультування - питання сімейного виховання та відносин між членами сім'ї (вибір майбутнього чоловіка (дружини), оптимальне побудова і регулювання стосунків у сім'ї, попередження та вирішення конфліктів у сімейних взаєминах, відносини чоловіка або дружини з родичами, поведінка партнерів у момент розлучення і після нього, вирішення поточних внутрішньосімейних проблем, розподіл обов'язків між членами сім'ї, економіки сім'ї та ряду інших).

3. Педагогічне консультування - питання навчання і виховання дітей, навчення чого-небудь і підвищення педагогічної кваліфікації дорослих людей, педагогічного керівництва, управління дитячими і дорослими групами і колективами, питання вдосконалення програм, методів і засобів навчання.

4. Ділове консультування - пов'язане з вирішенням людьми ділових проблем (питання вибору професії, вдосконалення та розвитку у людини здібностей, організації його праці, підвищення працездатності, ведення ділових переговорів і т.п.). [2]

5. Експертне консультування припускає конкретне завдання і конкретний спосіб її вирішення. При експертному консультуванні консультант самостійно здійснює діагностику, розробку рішень і рекомендацій по їх впровадженню. Роль клієнта зводиться, в основному, до забезпечення консультанту доступу до інформації й оцінки результатів. Консультанти працюють з конкретними проблемами і їх завдання - ці проблеми усунути.

6. Процесне консультування - допомога клієнту знайти своє власне рішення проблеми. При цьому, роль консультантів полягає, в основному, в зборі цих зовнішніх і внутрішніх ідей, оцінці рішень, отриманих у процесі спільної з клієнтом роботи і приведенні їх у систему рекомендацій.

7.Навчальне консультування, де консультант не тільки збирає ідеї, аналізує рішення, але і підготовляє ґрунт для їхнього виникнення, надаючи клієнту відповідну теоретичну і практичну інформацію у формі лекцій, семінарів, посібників і т.д. При цьому знання, якими володіють консультанти, трансформуються так, щоб вирішити конкретні проблеми.

Предметом соціально-педагогічного консультування є:

у сфері життєзабезпечення: працевлаштування, оформлення пільг, субсидій, інвалідностей, матеріальна допомога в кризовій ситуації і т.п .;

у сфері організації побуту: забезпечення необхідними предметами меблів і побутової техніки, ремонт квартири, дезінфекція, прищеплення навичок гігієни, організація куточка дитини в квартирі, організація вільного часу, нагляду за дитиною і т.п .;

у сфері сімейного здоров'я: діагностика та лікування хронічних хвороб, гострих захворювань дітей та дорослих, навички здорового способу життя, профілактика хвороб, наркологічна допомога дітям і т.п .;

у сфері духовного і морального здоров'я: позбавлення від алкогольної залежності, традиції родини, розбіжність в ціннісних орієнтаціях членів сім'ї і т п .;

у сфері виховання дітей: вирішення проблем шкільної дезадаптації, діагностика та корекція відхилень у поведінці, організація психологічної, логопедичної, психотерапевтичної, юридичної допомоги, педагогічна неінформованість, неповноцінність, неспроможність і т п .;

у сфері внутрішніх і зовнішніх комунікацій родини: відновлення старих або побудова нових позитивних соціальних зв'язків, сприяння у вирішенні конфліктів, гармонізації дитячо-батьківських і подружніх відносин. [5]

Форми проведення консультування: індивідуальна, малі групи, колективна. Індивідуальне консультування - основна, «чиста» форма консультування. Основною методом роботи - діалог учасників (консультанта і консультируемого). Консультування в малих групах деякими авторами визначається як форма, специфічна для підліткового віку і характерна для нього (дві-три подружки приходять порадитися з якогось спільного справі або кожна по своєму, але хочуть «розмовляти» тільки всі разом). Основний метод роботи - бесіда. Колективна форма консультування - це робота з проблемою шляхом обговорення. Основний метод - групова дискусія. Наприклад, група людей стикається з певною проблемою і звертається за консультацією. В ході дискусії наводяться факти або інша інформація, що допомагає задуматися, переструктурировать свій образ думки, сформувати новий, цілісний, більш позитивний погляд на ситуацію. [3]

Підготовка до консультування:

1. Вибір приміщення і обладнання місця для проведення консультацій. В обладнання приміщення входить забезпечення його зручними для клієнта і консультанта меблями. Протягом консультації необхідно створити і підтримувати неформальну обстановку спілкування консультанта з клієнтом. Крім меблів, бажано обладнати кабінет необхідної організаційної технікою.

2. Обладнання місця проведення консультування необхідною документацією та забезпечення засобами її зберігання, зокрема реєстраційним журналом, картотекою клієнтів і сейфом (сейф потрібен і для зберігання файлів з конфіденційною інформацією при використанні комп'ютера).

3. Придбання мінімуму спеціальної літератури як для користування консультантом, так і для клієнтів (інформаційні брошури, стенди, періодична література і тд.)

Бажано, щоб приміщення для проведення консультацій нагадувало щось середнє між офісом і будинком (робочим приміщенням, квартирою, житловою кімнатою).

Правила консультування: [10]

1. Вміти дивитися в очі співрозмовнику.

Ми схильні довіряти тому, хто не уникає нашого погляду. Але необхідно дивитися в очі з цікавістю. При групових консультаціях, зустрівшись поглядом з кимось із слухачів, ми встановлюємо контакт і взаєморозуміння з усією аудиторією.

2. Вміти слухати.

Коли ми слухаємо людину по-справжньому, ми змушуємо співрозмовника відчути свою цінність. Своїм бажанням чути і розуміти проблеми співрозмовника ми показуємо, що щиро піклуємося про його благополуччя. Правила ефективного вміння слухати:

1. Слухайте співрозмовника з бажанням. 2. Поводьтеся доброзичливо.3. Перестаньте говорити самі. 4. Співпереживайте співрозмовнику. 5. Намагайтеся не відволікатися. 6. Не забувайте: спілкування вимагає відповідальності. 7. Завжди відповідайте позитивно. 8. Не сперечайтеся подумки. 9. Пам'ятайте, що у всіх різні манери спілкування. 10. Не втрачайте почуття гумору.

3. Вміти ставити питання.

Необхідно ставити питання, що вимагають розгорнутих відповідей (замість "Вам подобається Ваша робота?", Краще буде "Що Вам найбільше подобається у Вашій роботі?"). Так ми будуємо нормальні довірчі взаємини. На відкриті питання клієнт може цілком вільно відповісти, він може поговорити про свої переживання і самостійно направити розмову ("Що ...", "Як ...", "Розкажіть, будь ласка, про це детальніше"). Питання з "чому" тільки здаються відкритими. Особливо спочатку розмови вони можуть здатися загрозливими і привести клієнта до бажання втекти, так як викликають почуття тупикової ситуації.

Закриті питання часто сприймаються як направляючі і вселяють і добре підходять не тільки, щоб отримати фактичну інформацію, а й для перелому. Занадто багато закритих питань роблять клієнта пасивним, У дослідницькій фазі переважні відкриті питання, так як вони принесуть найбільшу інформацію. Важливо, щоб соціальний працівник міг працювати з обома формами. [6]

Короткі запитання, в яких по можливості опущені всі ті слова, які так чи інакше можуть бути зрозумілі із загального контексту бесіди ("І що?", "А чому?"). Вчасно задане питання може залишитися непоміченим клієнтом, у нього може виникнути відчуття, що все, що він розповідає про себе, виникає зовсім спонтанно, а, отже, і говорити йому буде легше, і розповідь буде більш відвертим і докладним.

Питання, що провокують спонтанний відповідь, які складаються всього з двох частин: перша виконуватиме функцію вказівки на деяку подію або дію, яка потребує уточнення, а друга - просто питальне слово. Наприклад: "Ви зустрілися з нею ... і що?", "Він цього не знає ... але чому?" І т.д. Такі формулювання не містять в собі нічого зайвого, максимально конкретні і зрозумілі, а, отже, з легкістю можуть бути зрозумілі клієнтом. При цьому констатуюча частина такого питання - ідеальна, оскільки являє собою цитату, точне повторення того, що було сказано клієнтом, а консультант просто додає до вже прозвучала в розмові формулюванні питальне слово. [1]

4. Виявляти впевненість у собі.

Впевненість приваблює, надихає і стимулює навколишніх. Люди звертають більше уваги на невербальні знаки впевненості, ніж на те, як і що ви говорите. Входячи в приміщення, де багато незнайомих людей, направлятися прямо в центр, упевнено триматися, дивитися в очі присутнім з посмішкою.

Техніки проведення консультування:

1. Аналіз емоційних переживань.

У тому, що розповідає клієнт про себе і про інших, можна умовно виділити два плани. Перший - це виправдання, пояснення, логічно вибудовані деталі розповіді. Другий план - емоції, почуття, переживання, пов'язані з ситуацією і відносинами. Щоб допомогти клієнту розібратися в тому, що дійсно з ним відбувається, навчитися по-іншому реагувати і контролювати себе, необхідно звернутися до плану емоційних переживань.

Більше дізнатися про переживання клієнта допоможуть питання: "А що ви відчули, коли ...?", "А як ви насправді ставитеся до ...?". Зрозуміти, проаналізувати свої переживання нелегко. Існують спеціальні техніки для цього. [1].

Наприклад, акцентування емоційно забарвлених слів. У наступному відповіді також необхідно вичленувати найбільш значущі слова і намагатися наблизитися до глибоких переживань, що стоїть за ними. Розуміння клієнтом того, що соціальний працівник здатний увійти в його ситуацію, підштовхуватиме розповісти про себе більше. Крім того, за допомогою відображення соціальний працівник може перевірити, чи правильно він оцінив почуття клієнта. Техніка відображення почуттів важка, від соціального працівника потрібно багато уваги і зосередження, щоб серед всіх сигналів розпізнати почуття і назвати їх. [6]

2. Уточнюючі і углубляющие формулювання

Уточнюючі питання типу: "А як ви відчували свою розгубленість?", І переформулювання сказаного: "Ви відчували себе розгубленим, тобто у вас виникло відчуття, що ви не розумієте, що відбувається?", І репліки, що поглиблюють висловлюване клієнтом почуття: "Ви втратили відчуття, що ви комусь потрібні, що хтось дійсно зацікавлений у вашій присутності ". Використання подібних формулювань дозволяє поступово переводити розповідь клієнта з рівня більш поверхневих до більш глибоких переживань. Важливо, що обережне, покрокове використання подібних коментарів дозволяє, не вступаючи в конфронтацію з клієнтом і не провокуючи опір, більш точно охарактеризувати його стан і переживання, розширити область усвідомлюваного і розуміється їм і, таким чином, підготувати ґрунт для здійснення корекційного впливу. [1]

Конкретизація - це ті ж самі уточнюючі і углубляющие формулювання. Клієнт називає конкретні приклади своїх почуттів, переживань чи поведінки. Таким чином, клієнт може розібратися у своїй проблематиці. [6]

3. Використання інтерпретації

Інтерпретація - тлумачення, прояснення ситуації, як для себе, так і для клієнта. Вона точно виражає те, що клієнт смутно усвідомлює, але не висловлює. Через неї клієнт доходить до розуміння того, чого раніше не усвідомлював. [6]

Інтерпретація повинна безпосередньо випливати з того, що докладно обговорювалося за час бесіди. Занадто рання інтерпретація може бути відкинутою або незрозумілою клієнтом. Запізніла інтерпретація небезпечна тим, що коли консультант занадто довго чекає відповідного моменту, надмірно старанно розбирається у подіях і фактах, клієнту стає нудно говорити на одну і ту ж тему, виникає відчуття "занудності", буденності відбувається.

Інтерпретацію слід викласти максимально зрозумілою мовою, наближеною мови клієнта для того, щоб він відразу ж, не докладаючи спеціальних зусиль, міг "схопити" і зрозуміти її. [1]

4. Перефразовування

Ідея цього прийому дуже проста: консультант, використовуючи скаргу або зауваження клієнта, перефразовує, змінює їх таким чином, що те, що було негативним, підставою для занепокоєння і переживань, стає причиною позитивних емоцій, то, принаймні істотно зменшити їх значимість і інтенсивність . [1]

Парафрази являють собою припущення, за допомогою яких можна заперечувати або додати щось, перевірити правильність розуміння, довести активність слухання, підтвердити і загострити формулювання певних аспектів сказаного. [6]

5. Контакт із клієнтом під час бесіди

Хороший контакт можна встановити через емпатію, невербальні сигнали.

Емпатія [6] - тимчасове ототожнення себе з співрозмовником, взаємне розуміння, вплив та інші значні відносини між людьми.

Невербальні сигнали [1]

1. КОНТАКТ ОКО. Оптимальне просторове розташування під час бесіди - консультант і клієнт сидять під кутом, трохи навскоси - якнайкраще сприяє тому, що вони знаходяться в полі зору один одного, але клієнт має можливість дивитися в сторону, не відводячи спеціально очей і не нав'язуючи себе співрозмовнику.

2. Вираз обличчя. Найкраще, якщо на ньому можна прочитати доброзичливе увагу, яке найбільшою мірою підходить до ситуації консультування, відчути його на своєму обличчі.

3. ПОЗА ТІЛА. При глибокій залученості в розмову клієнт, не усвідомлюючи цього, починає дзеркально відображати позу і поведінку консультанта. Наявність такого контакту надає величезні можливості для консультанта, який у разі, якщо клієнт занадто закритий або напружений, може спробувати побічно вплинути на нього, розслабившись і зайнявши підкреслено більш зручну позу. Неусвідомлено співрозмовник в тій чи іншій мірі, швидше за все, постарається повторити її.

4. ГОЛОС. Тон голосу консультанта повинен не просто бути доброзичливим, він повинен відповідати тому, що говориться. Приглушений голос більшою мірою сприяє виникненню у співрозмовника відчуття довірливості, інтимності. У більш збудженому стані люди говорять голосніше і швидше. Консультант може дещо остудити клієнта, почавши говорити повільніше і тихіше, що, швидше за все, призведе до того, що останній автоматично постарається приладитися, нормализовав, таким чином, свій психологічний стан.

5. ПАУЗИ. Дотримуючись паузу, консультант надає можливість говорити клієнту, стимулює монолог. Пауза підкреслює значущість сказаного, необхідність осмислити і зрозуміти. Для нормальної паузи достатньо 30-40 секунд.

6. МОВЧАННЯ. Мовчання може заохотити клієнта задуматися над сказаним, що-небудь придушити. Мовчання має бути коротким, довгий обопільне мовчання може збентежити клієнта. Соціальний працівник повинен дізнатися, чому клієнт мовчить за допомогою питань: "Ти вже деякий час мовчиш. Чому як ти думаєш? "Соціальний працівник може попросити помовчати, якщо він вважає, що клієнт реагує занадто швидко:" Ти постійно реагуєш дуже швидко. Чи не можна трохи подумати над питанням. "[6]

7. Завершення розмови

На початку розмови треба домовитися про його тривалість, а також про мету, якої належить досягти. В кінці - можна переказати розмову і зупинитися на цілях і досягнутих результатах. Клієнт сам може зробити виклад, щоб привести інформацію в порядок. Деякі клієнти тільки наприкінці починають говорити, тоді доцільно закінчити розмову домовленістю про наступну зустріч.

Мета: надання допомоги випускникам у проблемах пов’язаних з поруш соціалізації.

Індивідуальне консультування – надання допомоги у скрутних ситуаціях, робота з планування та організації ж-д-сті з розвитку необхідних знань умінь навичок пов’язаних з інтеграцією в с-стві.

Зміст д-сті

1.Надання допомоги в складних ситуаціях спільно з випускником, складання індивідуальних планів р-тку в тому числі р-тку необхідних навичок.

2.Робота над реконструкцією або створ підтримуючого соц..оточення ( соц. мережі)

3.Складання спільно з випускником плану корекції і його відхилень у поведінці.

4.Надання допомоги у профес визнач працевлаштування.