Питання до заліку з курсу «Адаптація випускників шкіл інтернатів»

1.Сутність проблеми соціальної адаптації випускників шкіл інтернатів.

У пед. науці соц.адаптації людини розуміється як завершення підсумковий етап пристосування людини до певних умов та оточення, які поєднує на діалектичному рівні, біологічні психічні та соц..процеси .

Соц.адаптація є процесом активного пристосування до нового соц..середов, завдяки засвоєнню соц..цінностей,норм моралі взірців поведінки. І залежить відповідно від о-сті к-сті та якості соц. ролей,рівня знань про свої права та обов’язки що в свою чергу оптимізує взаємодію людей, корегує поведінку, сприяє перетворенню оточуючого природного середовища.

Фундаментом соц..адаптації є як природні властивості о-сті які проявл у вигляді псих фіз та інших властивостей. так і соц. фактор, реалізація потреби у праці, у спілкуванні, в опануванні необхідними суспільними нормами поведінки, яка регулюється ціннісними установками соціуму і визнач. вихованістю о-сті.

2.Стадії соціальної адаптації (початкова стадія, стадія терпимості, стадія акомодації, стадія асиміляції).

Початкова стадія, коли індивід, який адаптується, лише вловлює правила поведінки, але система цінностей соціуму ним ще не визнається.

Стадія терпимості, коли і соціальне середовище, і індивід визнають рівноцінність еталонів поведінки у ставленні один до одного.

Стадія пристосування, "акомодації", - пов'язана із взаємними поступками: індивід визнає і приймає систему цінностей середовища, але й представники цього середовища визнають деякі його цінності.

Стадія повної адаптації, "асиміляції", коли індивід відмовляється від попередніх зразків та цінностей і повністю приймає нові.

3.Типи адаптації (професійна адаптація, соціально-психологічна адаптація, адаптація до умов праці).

Професійна адаптація - це пристосування індивіда до нового виду професійної діяльності, нового соціального оточення, умовпраці і особливостей конкретної спеціальності.

Професійна адаптація — адаптація (пристосування) людини до нових для нього умов праці. Різновид професійної адаптації — виробнича адаптація (пристосування до умов, вимог, норм тощо конкретного виробництва, виробничого процесу). Характеризується досконалим оволодінням вибраною професією або спеціальністю, закріпленням трудових навичок і умінь, що виявляється в стабільному виконанні норм виробітку, високій якості продукції, точності і надійності, творчій активності.

Професійна адаптація — складний і тривалий процес. Психологія вивчає мотивацію і потреби працівника, досліджує рівень його задоволеністю роботою, вплив різних індивідуальних і організаційних характеристик на трудову діяльність.

Адаптація особистості до об'єктивних умов і вимог діяльності забезпечується такими методами: — вдосконалення або зміна в певних межах окремих властивостей; — формування стереотипів дій при незмінних особистісних якостях; — позитивна мотивація до праці; — вироблення індивідуального стилю діяльності. Ці методи, як правило, стосуються тих професій, які ставлять до людини відносні вимоги професійної придатності.

Соціальна адаптація — пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними). Адаптація пов'язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе і своїх соціальних зв'язків.

Як соціально-педагогічна проблема, соціальна адаптація є механізмом соціального виховання, це

процес та результат пристосування всіх соціальних суб’єктів до умов нового соціального середовища, який може здійснюватися активно чи пасивно, тобто соціально-адаптаційний процес передбачає не лише прийняття особистістю соціальних норм соціуму, але й здатність людини надавати подіям бажаний для себе напрям діяльності.

Процес трудової адаптації працівника та організації буде більш успішним, коли норми і цінності колективу стануть нормами і цінностями окремого працівника і чим швидше він прийме і визначить свою соціальну роль у колективі. Виділяють два напрямки адаптації: первинний, тобто пристосування молодих співробітників, які не мають досвіду професійної роботи (випускники середніх та вищих навчальних закладів); вторинний, тобто пристосування працівників при переході на нові,робочі місця, посади, об'єкти. В умовах ринку зростає роль вторинної адаптації. Виробничу адаптацію, як складне явище, доцільно розглядати з різних позицій, виділяючи психофізіологічну, професійну, соціально-психологічну та організаційну її сторони. Кожна із них має свій об'єкт, свої цільові завдання, показники ефективності.

Професійна адаптація - це адаптація до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до робочого місця, знарядь та засобів праці, об'єктів та предметів праці, особливостей технологічного процесу, часових параметрів роботи тощо. Професійна адаптація виражається у розвитку стійкого позитивного ставлення працівника до своєї професії, певного рівня оволодіння ним специфічними навичками та уміннями, у формуванні необхідних для якісного виконання роботи властивостей. Професійна адаптація визначається необхідним мінімумом знань та навичок, яких працівник набув при одержанні спеціальності, ступенем відповідальності, практичністю, діловитістю тощо. Адаптація вважається завершеною тоді, коли працівник досягає кваліфікації, відповідної існуючим стандартам.

Кожен із розглянутих видів адаптації впливає на працездатність та здоров'я працівника, формує у нього певний рівень чутливості та стійкості до психоемоційних перевантажень, внаслідок розвитку яких може істотно змінитися надійність професійної діяльності.