14.3. Глобалізація інноваційного розвитку та інформаційні комунікації

Науково-технічний прогрес, особливо в галузі комунікацій, постійно сприяє зростанню глобалізації, взаємозалежності світу, створює підґрунтя для формування єдиної світової системи економічних, політичних, соціокультурних зв'язків. Останнім часом ці процеси інтенсифікувалися внаслідок бурхливого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

Основними тенденціями світового технологічного розвитку до 2020 року, зумовленими становленням нового технологічного укладу, є:

• досягнення технологіями альтернативної енергетики (воднева енергетика, використання енергії вітру, сонця) економічно прийнятних параметрів;

• розвиток атомної енергетики підвищеної безпеки, а в перспективі термоядерної енергетики;

• широке впровадження матеріалів з наперед заданими властивостями, в першу чергу композиційних;

• перехід від мікроелектроніки до нано- й оптоелектроніки, як нового «ядра» інформаційних технологій;

• початок широкого використання біотехнологій, які змінять не тільки традиційний аграрний сектор, а й стануть основою розвитку високотехнологічних методів профілактики захворювань, діагностики, лікування, розвитку біоінформатики;

• формування всепроникаючих глобальних інфокомунікаційних мереж;

• радикальні зміни в методах і засобах природоохоронної діяльності, що зменшить техногенний вплив на біосферу Землі.

Період заміщення технологічних укладів створює для країн, які розвиваються, можливості для технологічного прориву. Не будучи обтяженими надлишковими потужностями в технологічних сукупностях застарілого технологічного укладу, вони менш схильні до структурної кризи. Випереджаюче освоєння ключового фактора і формування ядра нового технологічного укладу дає їм можливість випередити розвинені країни в структурній перебудові економіки.

Глобалізаційні процеси потребують розвитку інноваційних механізмів в умовах вільного пересування товарів і послуг, капіталу і праці, що приводить до загострення конкурентної боротьби на всіх рівнях. Інновації необхідні, якщо фірми бажають бути конкурентоспроможними та ефективно працювати в умовах глобалізації економіки. Основні напрями глобального перетворення інноваційної економіки: міжнародна інтеграція НДДКР; глобалізація економічних зв’язків; відтворення інноваційних процесів; розвиток мережних систем; зростання технологічної конвергенції; експорт знань і наукоємних технологій; гнучка модифікація систем; всеохопні ефекти нових технологій.

Світова економіка перетворюється на економіку, що базується на інноваціях. Зниження операційних витрат, підвищення продуктивності, темпів економічного зростання та ефективності - це результати діючих нині інноваційних механізмів [Доклад об электронной торговле и развитии. 2003 год // Электронная торговля и развитие. - Нью-Йорк; Женева: ООН, 2003. - 23 с.]. "Інноваційною економікою керують фахівці, а заснована вона на тісній взаємодії в середовищі освіти і творчої еліти. Своєї кульмінації ноу-хау досягає в спеціальних технологічних центрах, де накопичується досвід і здійснюється глобальне співробітництво..." [Финляндия. 2005. - Хельсинки: Министерство торговли и промышленности, 2005. - 35 с.].

Сьогодні основне завдання, що стоїть перед керівництвом багатьох країн, - стимулювати розвиток інноваційних механізмів для економічного зростання і зміцнення матеріальної бази розвитку. Інновації можуть докорінно змінити глобальну торгівлю, фінанси і виробництво. Підвищення конкурентоспроможності бізнесу, розвиток виробничого потенціалу економіки, а найголовніше - створення стимулів для впровадження інновацій, оволодіння ІКТ і озброєння людей новими знаннями - це завдання, які не тільки необхідно, але й можна вирішити в інформаційному суспільстві

Останнім часом під впливом світових глобалізаційних процесів в економіці відбуваються суттєві зміни як на рівні держав, так і на рівні окремих підприємств та організацій (це стосується як великих міжнародних компаній, так і підприємств малого та середнього бізнесу). Процеси глобалізації відкривають багато можливостей для розвитку підприємств: за рахунок взаємодії сучасних економічних, політичних та соціальних процесів увесь світ перетворюється на єдиний бізнес-простір. Глобалізація змінює характер ринкової конкуренції, визначаючи зрушення в інноваційній діяльності підприємств. Таким чином, даний взаємовплив визначає особливості інноваційного розвитку в умовах глобалізації, серед яких виділяють [Лук’яненко Д.Г. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку: монографія: у 2 т. – Т.І. / Д.Г.Лук’яненко, А.П.Поручик, Л.Л.Антонюк та ін.; за аг.ред.Д.Г.Лук’яненка, А.М.Поручника. – К.: КНЕУ. – 2006. – 816с.]:

• глобалізацію попиту на високотехнологічну продукцію;

• інтернаціоналізацію інноваційної, зокрема дослідницької, діяльності;

• зростання темпів технологічного оновлення галузей та зменшення життєвого циклу продукції;

• підвищення складності та наукоємності наукових розробок;

• інтелектуалізацію світового виробництва;

• інвестиційний глобалізм, пов'язаний із можливістю переливання фінансових ресурсів у різні ринки;

- зростання частки інвестицій, що спрямовуються на розвиток людського капіталу.

Важливою світовою тенденцією є глобалізація інноваційної діяльності, зокрема наукових досліджень. Зміни у глобальному просторі функціонування організацій визначають напрями змін пріоритетів у розробленні та реалізації інновацій, а також у підходах до стратегічного управління інноваційною діяльністю держав та їх окремих суб’єктів господарювання.

Сьогодні Україна та інші пострадянські країни є опосередкованими учасниками глобалізаційних процесів. Вони пристосовуються до умов, які створюються, а не беруть активної участі у їх формуванні. Мається на увазі те, що ці країни вимушені створювати дещо уніфіковане політичне та економічне середовище, а не модель цілісного функціонування національної економіки.

Серед позитивних аспектів глобалізації - посилення вимог до конкурентоспроможності національних виробників, які постійно отримують поштовх для пошуку нових можливостей її забезпечення. Роль держави у цьому процесі полягає у створенні економічних, правових та організаційних умов для забезпечення конкурентоспроможності країни у цілому. Це передусім означає проведення ефективної конкурентної політики, серед заходів якої: підтримка вітчизняних товаровиробників, які експортують високотехнологічну продукцію, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції стосовно імпортної; створення умов для появи потужних національних конкурентоспроможних структур, що здатні створити конкуренцію закордонним транснаціональним корпораціям, тощо.

Серед факторів, які трансформують глобальне конкурентне середовище та забезпечують високий конкурентний статус суб'єктів міжнародних економічних відносин, розвиток нових технологій - можливість створювати потужні інформаційно-комунікаційні системи, за допомогою яких усі процеси між суб'єктами організовуються швидше та ефективніше, що підвищує їхню конкурентоспроможність.