3. Суть власності, її типи та форми.

Власність є однією з найважливіших складових економічної системи тому, що зумовлює спосіб поєднання робітників з засобами виробництва, мету функціонування й розвитку економічної системи, визначає соціальну і політичну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці.

Наприклад, економіці, яка ґрунтується на приватній власності, економічними ресурсами та виробленнями продуктами здебільшого володіють приватні особи та фірми, які їм належать. Проте в усіх країнах із приватною власністю державі належать значні активи (земля, ліси, транспортні мережі, житлові об’єкти тощо). В економіці з державною власністю економічні ресурси належать державі.

Місце власності в економічній системі. Власність визначає:

• суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва;

• специфічність дій економічних законів певної економічної системи;

• цілі та мотиви виробництва;

• характер розподілу і споживання створеного продукту;

• класову і соціальну структуру суспільства;

• панівну систему політичної та економічної влади.

Поняття власності має багато аспектів: юридичний, економічний, історичний, морально-психологічний тощо. Як юридично-правова категорія власність відображає відношення «людина-річ», тобто майнові відносини, стосунки юридичних та фізичних осіб із приводу благ, закріплені системою прав власності. Як економічна категорія власність відображає відносини між людьми з приводу присвоєння капітальних благ та спосіб поєднання праці із капітальними благами. В історичному аспекті інститут власності розглядається під кутом зору з'ясування його особливостей у різних країнах у різні епохи.

Власність охоплює відносини привласнення і відчуження.

Привласнення означає, що окремий індивід, група людей або держава здобуває право на володіння конкретними благами, розпорядження ними та їх використання.

Володіння означає, що певний об’єкт власності належить певному суб’єкту не обмежено в часі.

Розпорядження – ухвалення управлінських рішень із приводу функціонування і реалізації об’єкта власності, яке здійснює власник або уповноважені ним інші економічні суб’єкти.

Користування – використання у виробництві і споживання корисних властивостей об’єкта власності, а також створення за його допомогою благ.

Одночасно з привласненням блага відбувається його відчуження. Привласнити можна лише те, що відчужується. Акт привласнення об’єкта власності одним суб’єктом є відчуженням його для іншого суб’єкта.

Економісти розрізняють тип власності і форму господарювання як метод її реалізації (тобто форму власності).

Тип власності характеризує найбільш узагальнені принципи її функціонування. Виділяють 2 основних типи власності : приватну – функціонує і реалізує себе через такі організаційні форми, як одноосібне володіння, партнерство, колективна, акціонерна (корпоративна) власність, та державну – загальнодержавна, комунальна, муніципальна та ін. форми.

Власність завжди передбачає суб’єкт та об’єкт:

Суб’єктами приватної власності є індивіди, домогосподарства, корпорації, кооперативи, релігійні, громадські об'єднання, трудові колективи тощо.

Суб’єктами державної власності є урядові інституції, НБУ, міністерства, комунально-муніципальні служби, інші органи місцевого самоврядування тощо.

Об’єктами власності є земля, її надра, рослинний та тваринний світ, капітальні блага, праця ат її результати, цінні папери, гроші тощо. Особливо важливою є власність на капітальні блага, тому, що їх власник, як правило, привласнює й результати виробництва.

Кожному типу цивілізації притаманний панівний об’єкт власності. Для до цивілізаційного етапу розвитку людства таким об’єктом було природне середовище – земля з її флорою і фауною, які привласнювала первісна людина. В умовах аграрної цивілізації, коли землеробство і скотарство стали основними видами діяльності людини, панівний об’єкт власності становила земля. Після промислової революції таким об’єктом стали капітальні блага. В умовах постіндустріального суспільства на дедалі важливіший об’єкт власності перетворюється інформація, яка є результатом затрат кваліфікованої праці. У розвинутій ринковій економіці одночасно співіснують різні типи власності і держава гарантує їм законодавчу рівність. Це означає, що суб’єкти власності діють в однаковому середовищі прав, обов’язків та відповідальності.