Стан справ і можливі розв’язки проблем (аналітичні матеріали)

Проблема 1.

Наказом МОН №1392 від 25 листопада 2014 року скасовано наказ МОН від 09.07.2009 «Про організацію вивчення гуманітарних дисциплін за вільним вибором студента». Цим рішенням скасовано обов’язкове викладання низки предметів для студентів всіх спеціальностей, серед яких і філософія. Підстав та мотивів цього рішення наказ не містить, лише визначає «у зв’язку з набуттям чинності Закону України «Про вищу освіту». Але як подібна зміна пов’язана із названим Законом, наказ не роз’яснює.

Наслідок: філософія, як і інші гуманітарні дисципліни опиняється поза полем нормативних актів на рівні бакалаврату. Поширюється теза Міністерства про те, що тепер абсолютно автономні університети самі обиратимуть ті гуманітарні курси, які найбільше відповідають їхньому профілю. Ця теза вельми некоректна. Адже тепер створені всі підстави не для обрання потрібного, а для повного (і цілком законоого) усунення філософсько-гуманітарного блоку з усіх навчальних програм для не-філософів на бакалавраті (тобто на першому рівні вищої освіти).

Проблема 2.

Проект нового «Положення про порядок підготовки фахівців ступенів доктора філософії та доктора наук в аспірантурі (ад’юнктурі) та докторантурі вищих навчальних закладів (наукових установ)». З освітньої складової освітньо-наукової програми аспірантури філософія безслідно зникла. Тепер планується, що ця складова міститиме три блоки: 1. Спеціальність; 2. Іноземна мова; 3. Щось на кшталт «Організації наукової роботи».

Наслідок: Тут питання стоїть ще гостріше, ніж стосовно бакалаврату, бо йдеться про майбутніх науковців, інтелектуальну еліту нації. Яка ж це буде еліта і на що спрямовуватиме свої зусилля без реальної можливості в структурі самої освітньо-наукової програми опанувати той самий «культурний горизонт», який декларується у проекті Положення? Не варто забувати і про загальнофілософську методологію, що сприяє критичному мисленню, про розуміння світоглядних цінностей і їхнього місця не лише в суспільному, але й у інтелектуальному житті (надто у сучасному світі з його загрозливою тенденцією деградації раціональності). У разі реалізації Проекту в теперішньому вигляді філософія буду усунута з аспірантури (тобто з третього рівня вищої освіти).

На чиєму боці Закон про вищу освіту?

1. Закон прямо визначає фахову компетентність, яка має бути досягнута в результаті навчання у вищому навчальному закладі. «Компетентність – динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей» (розділ 1, ст.1, п.13). Забезпечити вказану ціннісно-світоглядну складову компетентності без курсів філософського спрямування неможливо, а відсутність цієї складової у структурі та змісті освіти не лише суперечить Закону, а й позбавляє університетську освіту її власного покликання та автентичності, зводячи її на рівень формату ПТУ та унеможливлюючи розвиток креативності мислення, необхідної для майбутнього науковця.

2. Згідно з законом (ст. 5, п. 1), «Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти відповідає п’ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності».

Отже, закон прямо вводить принцип збалансованості вищої освіти, бо не лише на всіх її рівнях вимагає забезпечення філософсько-світоглядних складових компетентності, але й на початковому рівні поєднує загальнокультурну і суто професійну спрямованість.

3. Нарешті, Закон включає в число принципів державної політики у сфері вищої освіти (ст. 3, п. 2) принцип «4) міжнародної інтеграції та інтеграції системи вищої освіти України у Європейській простір вищої освіти, за умови збереження і розвитку досягнень та прогресивних традицій національної вищої школи».

Але ж освітні системи тих європейських країн, що є унітарними і мають порівнянні з Україною територію і населення (Франція, Італія), передбачають саме обов’язкове вивчення філософії майбутніми студентами університетів всіх спеціальностей – на рівні ліцеїв з обов’язковим іспитом. Якщо в Україні не існує ліцеїв, маємо зберегти нашу традицію викладати філософсько-гуманітарні курси в університетах – інакше вітчизняні студенти не-філософи не вивчатимуть філософію взагалі!

Висновки з положень Закону про освіту:

1. Засвоєння «способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей» є неусувною складовою компетентності випускників всіх спеціальностей на всіх рівнях вищої освіти.

2. Як традиції Європейського освітнього простору, так і прогресивні вітчизняні традиції мають гармонійно поєднуватися в освітній політиці.

3. Принцип збалансованості між загальнокультурною і професійною підготовкою в Законі присутній.

Отже, на рівні підзаконних актів має бути окреслено той навчальний блок, що забезпечуватиме виконання норм закону. Звісно, Міністерство не може приписувати університетам конкретні переліки нормативних дисциплін, але ж саме воно має забезпечувати освітню політику! Статус зазначеного освітнього блоку не може бути ігноровано, він має чітко зафіксований у підзаконних актах.