Чорна сповідь моєї вітчизни Урок –реквієм, присвячений пам′яті жертв голодомору

А онде, під тином,

Опухла дитина

Голоднеє мре…

***

І не в однім отім селі ,

А скрізь на славній Україні

Т.Г.Шевченко

Сцена . Пейзаж української природи, виконаний в журливих тонах. Перед сценою столик, на рушнику—хліб, сіль, свічка.

ВЕД:

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму , копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину…

А на ранок- помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння-

Все трощив буревій навкруги…

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорбота німа край могил.

Д.Головко

ВЕД:

Історія людства не знала такого випадку, коли володарі нищили голодом власних громадян. 1933 рік. Найчорніший час в історії України .

14

В світі незафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю однієї з най родючіших і найблагородніших країн.

Навесні цього року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, 1 тисяча щогодини, 17- щохвилини. Всього жертвами голоду за неповними даними , стало від 7 до 10 млн осіб, з них 3 млн –діти.

(Звучить тиха спокійна мелодія)

Учень:

А люди біднії в селі.

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть…

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть…

11

Учениця:

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини. Дні минають,

Минають місяці. Село

Навік замовкло, оніміло

І кропивою поросло.

ВЕД:

22 місяці голоду- штучного, рукотворного. Проти українського народу велася справжня війна, негідна , людоморна. Війна проти такого працьовитого, безвинного народу. Вирішено було голодом виморити його.

ВЕД:

До цього голоду держава штовхнула село, яке відмовлялось прийняти

15

колгоспну систему з початку колективізації. Протягом січня-листопада 1930 р. в Україні було заготовлено 400 млн пудів хліба. За такий же період 1931 р державні заготівлі становили 380 млн пудів. Але цього було досягнуто в результаті знекровлення села. У багатьох селян у 1931 р.вилучили все зерно, навіть посівне.

ВЕД:

Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну кампанію 1932р. На 20 травня у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. І все ж врожай 1932 р. лише на 12% був меншим середнього врожаю за 1926/30рр і міг би забезпечити населенню України мінімум продовольства.

ВЕД:

Але цього не сталося. Саме в цей період на полях з′являються ночами селяни, яким нічим було годувати сімей. Вони крали колоски на тих полях , де ще рік-два тому були повноправними господарями. 7 серпня Сталін власноруч написав закон про охорону соц.власності, який в народі називали ″законом про п′ять колосків″. Він передбачав розстріл або позбавлення волі строком на 10 років.

Послухаємо розповідь Бондар Тетяни Василівни

ВЕД:

У деяких районах місцеве керівництво дозволяло колгоспам залишити зерно для сівби .За це Сталін наказав вчинити над ними розправу. Їх розстрілювали, забирали до концтаборів.

ВЕД:

6 грудня 1932 р. була прийнята постанова партії про ″чорні дошки″, на які було записано 85 районів України. В цих районах конфісковували продовольчі і посівні фонди, припинялося постачання товарів, на колгоспників обрушувались репресії. Ніхто без дозволу сільської ради не міг поїхати, піти за межі села.

16

ВЕД:

Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Зустрічалися випадки канібалізму. Живі не мали сили ховати мертвих. Їх підводою звозили у спільний рів на кладовищі, мертвих і тих, в кому ще жевріло життя.

Послухаємо розповідь Заводської Анастасії Кирилівни.

Учень:

Вимирали люди, вимирали цілі села.

Коло тину- щоніченьки тіні.

І черешні неначе монашенки,

Кожна стежка закутана в іній.

То все душі твої, Україно.

ВЕД:

А газети весною 1933 р. повідомляли про новобудови, про щасливе життя радянської держави, а на селі була головною мрія про рятівний окраєць хліба.

Учениця:

• Мамо, не плачте. Дивіться , ось хліба окрайчик

Трошки я з′їв , а другий кусочок приніс.

Бабця сказали, це вчора приходив зайчик,

Дав нам гостинця і знов побіг у ліс.

Темінь в кутках залягла, як земля глибока,

Сонце не входить - спинилося перед вікном.

Блиснула сталь і порізала променем око,

Наче по склу скреготнуло по серцю бруском.

• Мамо, а що ви на поле не йдете сьогодні?

Бабця сказали, вже дядька Миколи нема.

Мамо, чого це у вас такі руки холодні ?

17

Мамо, пустіть мене! Мамочко!

Мамочко! Ма…

В.Мельник

Учень:

Ті маленькі рученьки , простягнуті до Бога… Маленький братик, умираючи, просив Бога:″Дай хоч одну картопельку″

Бозю!

Що там у тебе в руці ?!

Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

Щоб не втонути в Голодній Ріці.

Бачиш, мій Бозю, я- ще дитинка.

Тож підрости хоч би трохи бодай.

Світу не бачив ще білого, Бозю.

13

Я- пташенятко, прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пір′їночку дай.

Тато і мама- холодні мерці.

Бозю,зроби, щоби їсти не хтілось !

Холодно, Бозю.

Сніг дуже білий .

Бозю, що там у тебе в руці?..

ВЕД:

Хліб… Скільки приємного щемету появляється в душі кожного

при згадці про тебе. Святий Хлібе, про тебе не сміли згадувати жертви 33-го. Ти являвся їм уві сні рожевою мрією. Скільки померло з твоїм іменем на вустах. Іменем жертв 33-го року благаю вас—бережіть цей святий хліб. І нехай смак цього короваю не дозволяє нам забути, що хліб- це життя( роздає порізаний коровай усім присутнім. Всі з′їдають свої шматочки стоячи)

18

Учень:

З тих далеких 30-х років промовляє до нас правда народу, розіпнута на хрестах його доля, через свідчення очевидців

Учні зачитують свідчення очевидців голодомору в нашому селі.

ВЕД:

В могилу зійшли найкращі українські селяни .Гинули працьовиті, самостійні хазяї, котрим пришивали куркульський саботаж. Відходили в небуття сільські майстри і винахідники, серед яких було чимало обдарованих природою людей.

ВЕД:

У цій безкровній війні тоталітарної системи з українським народом знищувалась людина не лише фізично—руйнувалась народна душа. Це горе—за межами болю, потойбічне, поза логікою земного буття і народної моралі. Люди не хотіли вірити в те, що це могли творити люди.

Це скорботні голоси 33-го.

Голос із-за сцени:

″Мою маленьку сестричку побив дядько, за те, що вона ідучи з ясел додому зірвала на городі морквинку. Сестричка з морквинкою в руці так і померла…″

Т.В.Строзенко

″В дитячому садочку діти спали в рядочок на підлозі. Кожен ранок няня ходила і будила дітей, вибирали холодних, мертвих″

А.К.Завадська

″Одного дня ми лежали з Павликом на печі. Я йому сказала, щоб він поліз на акацію по листя, але в братика вже не було сили, згодом він

помер. Поховали Павлика в одній могилі із дочкою діда Сидора Батори, тільки ми попросили, щоб викопати ямку вбік, застелили її травичкою ,

19

квіточками , і поклали нашого Павлика″

Т.В.Бондар

″Пам′ятаю табун людей, що обсіли здохлу коняку на вулиці .Прибіг один чоловік Кононенко Герасько та й каже:″Дайте хоч шматочок, бо я тільки но загріб жінку і дочку.″

А.К.Завадська

Учень:

Курган скорботи- пам′ятник мільйонам жертв лихоліття, жертв голодомору в Україні 1932-33рр. А на горі- хрест—символ розп′яття українського народу. Пам′ятник не з каменю, не з бронзи, а з землі , яка дала життя народові, і яка взяла людей…

Учениця:

Пройде час, курган совісті людської підніметься ще вище, до нього ітимуть люди, щоб тут, на цьому місці сказати: ″Це ніколи не повинно повторитися″ Вони будуть іти сюди і наказувати своїм дітям і онукам, щоб ніколи більше не сталося того лиха, яке було в тридцяті.

Учениця:

Хіба сховати нас у могили ?

Ми зацвітемо й там барвінком.

Дає мені Вкраїна силу.

Я—українка.

Учень:

Є найсвятіше- рідна хата

І полям батьківським загінець.

Тобі про рід вкраїнський дбати

Ти- українець. !

Учень:

Цвіте калина між тернами…

20

І рідно пахнуть чорнобривці.

Спинивсь Чумацький Шлях над нами.

Ми-(всі учні)- українці !

Всі учні залишаються на сцені.

Учень співає пісню Т.Петриненка ″Господи, помилуй нас″

21