Лекція №4

Тема: Форми організації навчання у вищій школі. Система контролю та оцінювання знань, умінь і навичок студентів.

Лекція у вищій школі розглядається і як метод, і як форма навчання.

Лекція - це логічно стрункий, системний і послідовний виклад передбаченого програмою наукового питання, побудований на діалектико - матеріалістичній основі.

Лекція дає студентам уявлення про науку в цілому, знайомить їх з основними теоретичними питаннями певної галузі науки та її методологією. Як правило, лекції не вичерпують предмета науки і призначаються для того, щоб закласти основи наукових знань, визначній напрям, основний зміст і характер усіх видів подальших навчальних занять з певної теми і головним чином самостійної роботи студентів.

Вони спонукають студентів до роздумів над науковими проблемами, до пошуку відповідей на запитання, що виникли, до перевірки найцікавіших і найважливіших положень. Під впливом лекцій у студентів виробляється певний погляд на науку завдання, перспективи, складаються наукові переконання.

Вимоги до лекції :

• науковість та інформаційність (сучас­ний науковий рівень),

• доказовість і аргументованість,

• наявність достатньої кількості яскравих, переконливих прикладів, фактів, обгрунтувань, документів і наукових доказів,

• емоційність викладу інформації,

• активізація мислення слухачів,

• постановка запитань для роздумів;

• чітка структура і логіка розкриття послідовно викладених запитань;

• викладання доступною і зрозумілого мовою;

• використання, за можли­вості, аудіовізуальних дидактичних матеріалів.

Структура лекції залежить від змісту і характеру викладеного матеріалу, але існує загальна структурна основа, яку застосовують до будь-якої лекції. Це, передусім, — повідомлення теми і плану лекції та суворе його дотримання. До плану включаються основні питання лекції, що можуть слугувати для складання екзаменаційних білетів.

На початку лекції корисно пригадати зміст попередньої лекції, пов'язати його з новим матеріалом, визначити місце і призначення в дисципліні, в системі інших наук. Для розкриття теми використовують індуктивний метод: приклади, факти підводять до наукових висновків; можна також застосувати метод дедукції: пояснення загальних положень з наступним демонструванням можливостей їх застосування на конкретних прикладах. По кожному з аналізованих положень робляться висновки. Традиційна вузівська лекція називається інформаційною: вона може мати декілька різновидів.

Види лекцій:

Вступна лекція має за мету дати студентам загальне уявлення про завдання і зміст усього курсу, розкрити структуру й логіку розвитку конкретної галузі науки, техніки, культури, взаємозв'язок з іншими дисциплінами. Головне завдання вступної лекції—сприяти розвитку у студентів інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння.

Тематична лекція присвячується розкриттю конкретної теми навчальної програми з конкретної дисципліни.

Оглядову лекцію нерідко читають перед або під час виробничої практики. Головне її завдання полягає в тому, щоб сприяти забезпеченню належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними уміннями та навичками студентів. Оглядову лекцію читають також студентам перед виконанням дипломних робіт або складанням державних іспитів, абітурієнтам перед вступними іспитами, студентам-заочникам.

У заключній лекції підбиваються підсумки вивченого і викладеного матеріалу з даного предмета, в цілому, через виділення вузлових питань лекцій­ного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання та майбутньої професійної діяльності студентів. Спе­ціальним завданням заключної лекції є стимулювання інтересу студентів до глибокого вивчення даного предмета, визначення методів самостійної роботи в даній галузі.

Розвиток системи освіти, її гуманізація, тенденції до орієнтації на конкретну людину, на реалізацію її творчих здібностей зумовили розробку нових лекційних форм — проблемної лекції, лекції удвох, лекції-візуалізації, лекції-прес-конференції.

Проблемна лекція відноситься, передовсім, до активних методів навчання. На відміну від інформаційної лекції, в якій студентам подається і пояснюється готова інформація, яку треба запам'ятати, у проблемній лекції нове вводиться як невідоме, яке необхідно "відкрити". Мета викладача—створивши проблемну ситуацію, спонукати студентів до пошуків вирішення проблеми, крок за кроком підводячи їх до шуканої цілі. Для цього новий теоретичний матеріал подається у формі проблемної задачі. В її умовах є суперечності, які потрібно знайти і розв'язати. У ході їх розв'язання і в кінці—як результат—студенти набувають у співпраці з викладачем нових потрібних знань. За допомогою проблемної лекції забезпечується розвиток теоретичного мислення, пізнавального інтересу до змісту предмета, професійна мотивація, корпоративність.

Лекція-візуалізація виникла як результат пошуку нових можливостей реалізації принципу наочності. Вона подається усно, відображаючись у візуальній формі. Відеоряд, який сприймається і усвідомлюється, може слу­жити опорою адекватних думок і практичних дій. Викладач повинен вико­ристати такі демонстраційні матеріали, такі форми наочності, які не лише доповнюють словесну інформацію, але й самі виступають носіями змістовної інформації. Підготовка такої лекції полягає у реконструюванні, перекодуванні змісту лекції або її частини у візуальну форму для подання студентам техніч­ними засобами. Читання такої лекції зводиться до вільного, розгорнутого комен­тування підготовлених матеріалів. У візуальній лекції важливі визначена візуальна логіка, ритм подачі матеріалу, його дозування, майстерність і стиль спілкування викладача з аудиторією.

Лекція удвох—різновид лекції, що є продовженням і розвитком проблем­ного викладу матеріалу у діалозі двох викладачів. Тут моделюються реальні ситуації обговорення теоретичних і практичних питань двома спеціалістами. Наприклад, представниками двох різних наукових шкіл, теоретиком і практиком та інше. У такої лекції є певні переваги:

1) актуалізація наявних у студентів знань, необхідних для розуміння діалогу та участі у ньому;

2) створення проблемної ситуації, розгортання системи доведення тощо;

3) наявність двох джерел примушує порівнювати різні точки зору, робити вибір, приєднуватися до тієї чи іншої з них, виробляти свою;

4) формується наочне уявлення про культуру дискусії, способи ведення діалогу — сучасного пошуку і прийняття рішення.

Лекція із наперед запланованими помилками. Підготовка до цієї лекції полягає в тому, щоб закласти у неї визначену кількість помилок змістового, методичного, поведінкового характеру. їх список викладач і подає студентам у кінці лекції. Підбираються найбільш типові помилки, які, зазвичай, на перший погляд непомітні. Завдання студентів полягає у тому, щоб у процесі лекції відмітити помилки, зафіксувати їх і назвати у кінці. На аналіз помилок відво­диться 10-15 хвилин. При цьому правильні відповіді формулюють як студенти, так і викладач. Така лекція одночасно виконує стимулюючу, контрольну та діагностичну функції.

Лекція-прес-конференція. Назвавши тему лекції, викладач просить студентів письмово задавати йому запитання з даної теми. Протягом двох-трьох хвилин студенти формулюють запитання і передають їх викладачеві, який швидко сортує запитання за їх змістом і починає лекцію. Вона викладається не як відповіді на запитання, а як зв'язний текст, у якому даються відповіді на запитання. У кінці лекції викладач проводить аналіз відповідей як відображення інтересів і знань студентів.

Процес навчання у вищому закладі освіти передбачає практичні заняття, призначені для поглибленого вивчення дисципліни. їх форми — різні: уроки іноземної мови, лабораторні роботи, семінарські заняття, практикуми.

Практичні заняття відіграють важливу роль у виробленні у студентів нави­чок застосування здобутих знань для вирішення практичних завдань. На молод­ших курсах практичні заняття проводяться через 2-3 лекції і логічно продов­жують роботу, розпочату на них.

План практичного заняття повинен відповідати загальним ідеям і спрямо­ваності лекційного курсу та співвідноситися з ним.

Методика практичного заняття може бути різною і залежить від індивідуаль­ності викладача. Важливо, щоб різними методами досягалась спільна дидактич­на мета.

Структура практичних занять:

— вступне слово викладача;

— відповіді на запитання студентів із незрозумілого матеріалу;

— практична частина як планова;

— заключне слово викладача.

Мета заняття повинна бути зрозумілою студентам. При проведенні прак­тичних занять потрібно враховувати роль повторення, яке для закріплення знань варто проводити варіантно, під новим кутом зору. Слід організовувати практичні заняття так, щоб студенти постійно відчували ріст складності завдань, які виконують, позитивні емоції від переживання власних успіхів у навчанні, були зайняті напруженою творчою роботою, пошуками правильних і творчих розв'язків. Важливе значення має індивідуальний підхід і продуктивне педа­гогічне спілкування.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обго­ворення зі студентами, виконання завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку та оцінювання.

Оцінки, отримані студентами за окремі практичні заняття, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Семінарські заняття як форма навчання в сучасній вищій школі є одним з основних видів практичних занять з гуманітарних і технічних наук. Вони приз­начені для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методологією науко­вого пізнання. Головна мета семінарських занять — забезпечити студентам можливість оволодіти навичками і вміннями використання теоретичних знань.

Під час семінарського заняття вирішуються такі завдання:

• розвиток творчого і професійного мислення;

• пізнавальна мотивація;

• розвиток навичок самостійної роботи;

• повторення і закріплення знань;

• контроль;

• педаго­гічне спілкування.

У сучасному вищому закладі освіти найбільш поширені семінарські заняття трьох видів: просемінар, власне семінар, спецсемінар.

Просемінар передбачає ознайомлення студентів зі специфікою самостійної роботи, з літературою, першоджерелами і методикою роботи над ними. Просе­мінари — це своєрідні практикуми, які проводяться на молодших курсах.

Власне семінари можуть бути трьох типів:

1) семінар, основною метою якого є поглиблене вивчення визначеного систе­матичного курсу, тематично пов'язаного з ним;

2) семінар, призначений для фундаментального опрацювання окремих най­більш важливих і типових у методологічному відношенні тем курсу чи навіть однієї теми;

3) семінар дослідницького типу з тематикою за окремими частковими проб­лемами науки для поглибленої їх розробки.

Педагогіка вищої школи виділяє й інші види семінарських занять:

1. Семінар запитань і відповідей.

2. Семінар-розгорнута бесіда.

3. Семінар-коментоване читання.

4. Семінар, що передбачає усні відповіді студентів із наступним їх обговоренням.

5. Семінар-дискусія.

6. Семінар, що передбачає обговорення письмових рефератів.

7. Семінар-конференція.

8. Семінар-теоретична конференція.

9. Семінар-вирішення проблемних завдань.

10. Семінар-заняття на виробництві.

11. Семінар-прес-конференція.

12. Семінар-"мозковий штурм".

На старших курсах проводяться спецсемінари з окремих проблем. До їх проведення залучаються відомі вчені, а також спеціалісти — працівники нау­кових закладів та інших організацій. У ході спецсемінару важливу роль відіграє орієнтація студентів на групову роботу, використання спеціальних прийомів навчання, наприклад, моделювання ситуації.

Лабораторні роботи інтегрують теоретико-методологічні знання і практичні уміння та навички студентів у процесі діяльності навчально-дослідницького характеру. Їх значення пов'язане із застосуванням розумових і фізичних зусиль для вирішення наукових і життєвих задач. Лабораторні роботи мають яскраво виражену специфіку залежно від навчальної спеціальності, тому у кожному конкретному випадку застосовуються певні методичні рекомендації.

Загально педагогічні рекомендації до організації роботи студента на лабораторному занятті:

1. Спільна групова діяльність—її конкретна орієнтація залежить від зусиль викладача. Важливо так ставити практичні завдання, щоб вони спонукали до подальшої самостійної роботи, активізували розумову діяльність студентів, озброювали їх методами практичної роботи.

2. Вправи — приклад, який розглядається з позицій теорії, розвиненої у лекції.

Основна увага приділяється формуванню конкретних умінь та навичок, що й визначає зміст діяльності студентів — розв'язування задач, графічні ро­боти, уточнення категорій та понять тощо.

Мета лабораторної роботи буде досягнута тільки за умови відповідної організації підготовки до неї як студентів, так і викладачів. При цьому слід виходити з того, що будь-яка робота може бути умовно розбита на певні етапи: попередня підготовка, початок роботи, виконання її, складання звіту і оцінка роботи викладачем.

Попередня підготовка до роботи в лабораторії здійснюється за рахунок часу, відведеного для самостійної роботи студента. Готуючись до лабораторної роботи, студент передусім повинен усвідомити її мету, добре засвоїти теоретичний матеріал, домогтися чіткого усвідомлення та уявлення про фізичні та інші процеси, які покладені в основу роботи тих чи інших приладів чи установок.

Напередодні виконання лабораторної роботи студент у відведений для самопідготовки час ознайомлюється в лабораторії з приладами і обладнанням даної роботи: вивчає складові частини певного апарата та їх призначення.

Важливим фактором успішного проведення лабораторних робіт є підго­товка до них необхідної документації: інструкцій, методичних розробок і т. д.

Кожен студент повинен готуватися до лабораторних занять так, щоб активно і самостійно проводити експерименти, а завдання кафедри — допомогти йому в цьому. У лабораторіях має бути встановлено чергування лаборантів і викла­дачів, які могли б дати вичерпну консультацію студентам при підготовці до лабораторної роботи.

Не менш важливим є вивчення правил техніки безпеки під час роботи у лабораторіях, особливо під час роботи з електричними приладами, хімічними речовинами, вибуховими сумішами, леткими речовинами тощо.

Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підготовле­ності студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, власне вико­нання завдань теми заняття, оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи та його захист перед викладачем.

Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем. Підсумкові оцін­ки фіксуються в журналі обліку виконання лабораторних робіт, враховуються при виставленні семестрової підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.