Лекція 10. Головні сфери діяльності практичних психологів.

Прикладні можливості практичної психології на початкових етапах онтогенезу

1. Сутність пренатальної, перинатальної та постнатальної практичної психології.

2. Вирішення проблем соціалізації у дошкільному дитинстві.

3. Визначення психологічної готовності дитини до навчання.

4. Робота з адаптаційними, навчальними, поведінковими труднощами.

5. Можливості практичної психології при зміні форм організації діяльності особистості.

1.

Практична психологічна діяльність фахівців може здійснювати супровід протягом всього життя особистості.

Пренатальна психологія займається питаннями готовності матері до виконання своєї соціальної ролі, плануванням вагітності, факторів пренатального розвитку психіки плода як першого етапу в онтогенезі.

Перинатальна психологія вивчає психічне життя немовляти в утробі матері.

Постнатальна психологія акумулює знання про раннє психічне життя дитини після народження.

Ці області знань не тільки розглядають ранні етапи життя, але й встановлюють їхній вплив на доросле існування людини.

Засновником цих напрямів психології є Густав Ханс Грабер. Саме він в 1971 році сформував першу в світі групу, яка зайнялася дослідженням психології дитини до її народження.

Пре-та перинатальна психологія використовують концепції психології розвитку і ембріології, а також психоаналітичні моделі. Варто відзначити, що саме перинатальна психологія і психологія батьківства багато в чому послужили сполучною ланкою між медициною і психологією. Саме завдяки цьому злиттю наук одні й ті ж проблеми можуть розглядати з різних точок зору неврологи, генетики, гінекологи, педіатри і психологи.

На даний період часу пре-, пери- та постнатальна психологія передбачає розгляд психології матері, малюка в утробі і новонародженого малюка. Перинатальний психолог проводить такі види робіт:

• Просвітництво щодо шкідливих факторів для вагітності: стресові ситуації, вплив електроніки, неправильне харчування; пояснення щодо їхнього впливу на розвиток дитини та рекомендації щодо їх усунення.

• Формування активності щодо спілкування з дитиною в утробі до народження – використання голосів батьків, арттехніки – музика, ліпка, малювання матір’ю.

• Обов'язкові заняття з вагітними жінками, на яких піднімаються такі питання, як здоровий настрій на природні пологи і лактацію, правильна підготовка до пологів і материнства, створення нормальних умов для плода, усунення проблем в ході роботи з матір'ю або парою.

• Інформування про порядок реєстрації новонародженого в соціальних структурах, зняття занепокоєнь, пов’язаних з цим процесом.

• Консультація чоловіка вагітної, вироблення в ньому правильної позиції по відношенню до дружини і дитини.

• Допомога в подоланні післяпологової депресії та наслідків впливу пологів на організм жінки.

• Допомога в адаптації дитини до нового середовища життя, організація лактації та рекомендації про правильний догляд за малюком.

• Консультації щодо розвитку малюка, спостереження за його розвитком, регулювання його поведінки взаємодіями з батьками.

• Спостереження за дитиною від 1 до 3 років, консультації її батьків.

• Навчання матері найважливішим навичкам спілкування з малюком, прийомам виховання і взаємодії, які дозволяють виростити психічно здорову дитину (підживлення комплексу пожвавлення, відсутність емоційної та тілесної депривації тощо).

Не варто забувати і про те, що вагітність - це складний період у житті будь-якої жінки, який, неодмінно супроводжується великими змінами в її житті. Діяльність перинатального психолога спрямована на те, щоб допомогти жінці прийняти свій новий стан і навчити її правильному відношенню до всіх оновлень в житті.

2.

Не менш важливою є роль практичної психології у дошкільному дитинстві.

Проблемами, з якими працює дитячий психолог:

• Здатність дитини почуватися комфортно за відсутності близьких/матері (залежно від психологічного віку дитини: зазвичай в три роки дитина переорієнтовується з фізичного спілкування на партнерські відносини);

• Ускладнення в адаптації до нових умов середовища (надмірна чутливість нервової системи – психосоматика; типологічна ригідність – важко змінювати звичний спосіб життя; невдалі педагогічні впливи; неврахування дорослими егоцентричної пізнавальної позиції дитини – «всі думають так, як я», «всім смішно – я сміюся»; неврахування потреби в любові та увазі – «мене люблять, якщо я хороший»);

• Проблеми спілкування (дитяча впертість – «перелийте сік в іншу чашку»; протестові реакції як зміна самосвідомості – «не хочу! не буду!»);

• Прояви психологічного неблагополуччя дитини (емоційні розлади, невротичні реакції, психосоматичні захворювання, затримка психофізіологічного розвитку, гальмування пізнавальних потреб, збіднення ігрової діяльності. Причини:

• Конституція;

• Невропатія – слабкість артикуляційного апарату (заїкання), психоломоторної сфери (тики), біоритму сну (енурези);

• Нерівномірність розвитку психічних функцій;

• Брак емоційного спілкування;

• Психічний стрес від невідповідності очікувань батьків і темпераменту дітей (сангвінік – заїкання, холерик – тики, флегматик – енурез);

• Відсутність стабілізуючої функції батька або його надмірна суворість.

• Дитячі острахи (відсутність острахів – мозкові порушення або алкоголізм батьків; у грі психотравмуюча ситуація долається; батьки, що люблять умовно або занадто захищають дитину від переживань атрофують в неї допитливість, життєрадісність, оптимізм);

• Формування соціально спрямованої поведінки (піклування про інших – вроджена властивість для виживання роду; діти запозичують соц.поведінку у батьків; поведінка дитини залежить від набуття можливості ставити себе на місце іншого; регуляція гніву, коли у дитини щось забирають (власність) або їй щось не вдається (самостійність); викорінення фіксації агресивності);

• Регуляція почуття гідності та потреби у визнанні, рефлексії та емпатії.

3.

Завершення дошкільного дитинства та настання молодшого шкільного віку супроводжується проблемною визначення готовності дитини до шкільного навчання. Зазвичай із цим має справу психологічна служба молодшої школи.

При аналізі цієї готовності вихідною одиницею має виступати специфіка дошкільного дитинства, взята у загальному контексті онтогенезу особистості.

Підходи до проблеми психологічної готовності до шкільного навчання:

У дитини формуються певні уміння і навички, необхідні для навчання у школі

Вимоги шкільного навчання + новоутворення і зміни у психіці дитини

Виявлення генезису окремих компонентів учбової діяльності

Виявлення здатності відповідати правилам і вимогам дорослого

Перші п’ять років дитини – «роки чудес», які формують емоційне ставлення до людей, стимули до інтелектуального розвитку, спосіб мислення.

Психологічна готовність дитини до школи – це рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного оволодіння навчальною діяльністю. Компоненти:

Мотиваційний – внутрішні, пізнавальні мотиви (прагнення йти до школи, займатися шкільними дисциплінами, прояви інтересу до нового, належне уявлення про підготовку до школи, відмова від дошкільної діяльності, визнання авторитету вчителя, адекватне ставлення до оцінювання результатів своєї діяльності) та зовнішні, соціальні (бажання займатися суспільно значущою діяльністю);

Інтелектуальний (обізнаність про навколишній світ, диференційованість пізнавальної сфери, довільна концентрація уваги, аналітичне мислення, раціональність та відносне послаблення уяви, логічне запам’ятовування, підготовка руки до письма, звуковий аналіз слів, децентроване мислення – утримання власної позиції та розуміння чужої), діагностика: «Малюнок людини», методика «Наслідування письмовим буквам», методика «Змальовування групи крапок» за Керном-Йієрасиком;

Особистісний (усвідомлення внутрішньої позиції, статевої належності, навички самообслуговування, підлаштування під обставини, поступливість у бажаннях, позитивне ставлення до норм, повага до думок іншого), діагностика: «Сходинки» Дембо-Рубінштейн, «Хто більше» О.Кравцової ;

Емоційний (іде до школи з задоволенням, радістю, довірою, відкритість новим контактам, переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами);

Вольовий (довільне керування своєю поведінкою, доведення справи до кінця);

Узагальнення переживань проявляється в утраті безпосередньої поведінки, в узагальненому сприйнятті дійсності, у довільності поведінки, підкорення її правилам і вимогам. Діагностика:"Будиночок" (І. Дубровіна), "Так і ні не говори" (О. Кравцова).

Робота з визначення готовності дитини до школи дає змогу:

націлити вчителя на слабкі та сильні сторони учня;

допомогти батькам у вирішенні виховних задач, з якими вони стикаються з перших днів навчання у школі;

визначити сформованість суттєвих для шкільного навчання особливостей психіки дитини;

розкрити індивідуальну своєрідність психічного розвитку дитини та її потенційні можливості;

намітити, якщо це потрібно, напрями психологічної корекції особистості дитини.

4.

У молодшому шкільному віці у дитини назрівають протиріччя між зростанням інтелектуальних можливостей та «дитячими» видами діяльності. Дошкільнику важливо стверджуватися у тих видах діяльності, які потребують оцінки, тому вони стають сенситивними до норм і правил, заданих дорослими.

Психологічна служба молодшої школи також працює з проблемами шкільної дезадаптації, причинами якої є неправильні методи виховання в сім’ї або порушення системи стосунків у школі, рідше – індивідуальні особливості розвитку дитини.

Виховні помилки батьків: завищені сподівання щодо успішності дитини, часті конфлікти щодо навчання, що позбавляє школу привабливості.

Помилки вчителів: об’єктивна критика дітей, самооцінка яких ще не є аналітичною, будь-які їхні досягнення мають оцінюватися добре.

Робота з гіперактивними дітьми та дітьми з надмірною чутливістю нервової системи має на меті попередження їхніх неадекватних реакцій – підвищення авторитету таких учнів, закріплення статусу повноцінної особистості, психогімнастичні ігри на тренування уваги та витримки.

Навчальні труднощі можуть виникати через недостатній розвиток довільності пізнавальних процесів, а врегульовувати їх можна іграми, де виграють ті, хто були уважнішими, витривалішими, зібранішими.

Робота з дітьми з мінімальною мозковою недостатністю (ММН – тимчасове зниження розумової працездатності) заснована на підході максимального підключення мимовільних механізмів уваги та пам’яті дитини, а також допомога таким дітям у збереженні позитивного уявлення про свої можливості.

Робота з типологічними особливостями дитини, врахування її індивідуального стилю і темпу навчальної діяльності; врахування специфічних відхилень у розвитку пізнавальної сфери дитини (корекція розладів письма, лічби, розв’язання задач).

Неадекватна поведінка, що проявляється в негативізмі, упертості, дратівливості, небажанням та невмінням дотримуватися правил поведінки, може бути пов’язана з певними акцентуаціями характеру дитини, які посилюються невдалими виховними впливами. Пряме завдання психолога тут – визначити, що саме спонукає дитину до такої поведінки:

• Щоб помітили – вихід: приділяти увагу, коли дитина самостійно чимось займається, проявляти ініціативу і зацікавленість;

• Щоб стати самостійним – вихід: обмежити використання наказового тону та слів, спокійно та впевнено повторювати свої вимоги, визнаючи право дитини на власну точку зору і при можливості навіть її розділення;

• Щоб любили безумовно – вихід: подолання роздратування дорослого, ставлення до дитини уважно, ласкаво, доброзичливо.

5.

Підлітковий вік – найбільш бурхливий та складний у формуванні особистості, адже відбуваються глибокі зміни зовнішнього і внутрішнього плану, зрушення у морально-етичних поглядах, формуються ціннісні орієнтації, закріплюються риси характеру і форми міжособистісної взаємодії, ставлення до себе та оточуючих.

Перед психологами стоїть завдання визначення готовності підлітка до навчання у середній школі, чи учень:

успішно засвоїв матеріал та сформував основні компоненти навчальної діяльності;

має всі новоутворення молодшого шкільного віку – довільність, рефлексію, мислення через поняття тощо;

здатен вибудовувати якісно новий тип взаємовідносин із дорослими та однолітками.

Можна використовувати комплекс Л.Тихомирової та А.Басова «Діагностика готовності молодших школярів до навчання в середній ланці школи».

Але практичному психологові також доводиться працювати з різноманітними дезадаптаціями школярів.

До об'єктивних причин дезадаптації школярів можна віднести такі зміни форм організації навчальної діяльності у середніх класах:

• поява значної кількості нових навчальних дисциплін;

• збільшення кількості уроків щодня;

• розширення обсягу необхідної інформації;

• прискорення внутрішнього ритму уроків;

• проведення уроків різними вчителями;

• кабінетна система навчання (кожен урок у відповідній аудиторії).

Школярі зазначають у своїх вчителів нестриманість, недовіру та неповагу до учнів, застосування авторитарних методів виховання, необ'єктивність, невизнання власних помилок і т. ін.

Через це в учнів може виникати такий захист, як смисловий бар’єр. Зовні смисловий бар'єр виражається в тому, що підліток мовби не чує, що йому каже дорослий. Насправді ж він навіть може повторити те, що було сказано, але свідомо не сприймає смислу повідомлення. Це може стосуватися як того, хто висуває вимогу, так і сенсу самої вимоги. У першому випадку подолати бар’єр можна шляхом висловлювання вимоги іншим, більш авторитетним спеціалістом, а у другому, наприклад, змінити тон вимоги, міміку, інтонації, форму.

Головна функція психолога у роботі з підлітками полягає не в тому, щоб «гасити пожежу» різноманітних конфліктів його з оточенням, а у просвітницькій діяльності серед учителів та батьків, а вже потім серед самих підлітків, націлена на глибоке розкриття взаємодії між учасниками комунікаційного процесу.