103. Правове виховання: поняття, ознаки, система, форми.

Конституція України закріпила основи побудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави. На реалізацію їх і має бути спрямована правова політика держави, політичних партій і громадських організацій.

Як відомо, важливим напрямом правової політики в демократичних державах є створення умов для реалізації громадянами своїх прав і свобод, забезпечення їм доступу до права, що означає можливість одержання ними широкої правової інформації та належної юридичної допомоги.

Необхідним елементом доступу громадян до права є правове виховання, що насамперед має правозахисний зміст, але водночас формує і позитивне ставлення громадян до державних інститутів. В Україні протягом тривалого періоду тоталітаризму правове виховання було інструментом духовного закріпачення народу. Тому затвердження демократичних основ правового виховання після проголошення незалежності України стало одним з найважливіших завдань нової держави.

На підвищення правосвідомості, правової культури громадян спрямована чинна "Програма правового виховання населення України", затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 366 від 29 травня 1995 р.

Правове виховання — цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування в неї правової культури й активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання — дати людині необхідні в житті юридичні знання та навчити її шанувати закони і підзаконні акти і дотримуватися їх, тобто сформувати досить високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права й обов'язки, може грамотно себе захищати від незаконних дій. з боку юридичних органів, що застосовують право.

Правове виховання тісно пов'язане з усіма видами соціального виховання — морального, політичного, естетичного, економічного та ін. їх можна назвати "субправовими", тобто такими, "що прилягають до правового", "пов'язаними з правовим", оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання.

Ознаки (риси) правового виховання такі:

• будується на основі системи норм права;

• припускає впровадження у правосвідомість вихованців складових елементів упорядкованих суспільних відносин — дозволів, обов'язків, заборон. Дозволи, обов'язки, заборони стають первинними способами правового регулювання, поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, створюють умови для здійснення правомірної поведінки;

• спирається на можливість застосування примусової сили держави шляхом покладення юридичної відповідальності на правопорушників;

• охоплює не тільки суб'єктів права, які дотримуються правових норм, а й схильних до правопорушень і тих, що порушили правові норми;

• здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;

• здійснюється вихователями, які здебільшого мають педагогічну освіту або спеціальну педагогічну підготовку.

Сутністю правового виховання є формування правової установки на узгодження прагнень і очікувань особистості з інтересами й очікуваннями суспільства, тобто процес вироблення стійких правових ідей і принципів у правосвідомості вихованців, формування правової культури.

Зміст правового виховання — це процес цілеспрямованого та систематичного впливу на правосвідомість особистості (групи) за допомогою сукупності (комплексу) правовиховних заходів, певних способів і засобів, які має суспільство.

Функції правового виховання такі:

• передача вихованцям (індивідам, суспільним групам) певної суми правових знань, навичок, умінь;

• формування правових ідей, почуттів, переконань у правосвідомості вихованців, вироблення правової установки на правомірну поведінку.

Правове виховання здійснюється у правовому полі, у регульованих правом сферах суспільних відносин.

Не слід змішувати правове виховання та правове регулювання, хоча вони й взаємозалежні. Об'єктом правового регулювання є переважно відносини — вольові акти поведінки особистості, а об'єктом правового виховання, виховною функцією права — свідомість, думки, почуття, уявлення особистості. Це не означає, що правосвідомість особистості не зазнає впливу правового регулювання і його механізму, але цей вплив є другорядним стосовно поведінки особистості, її вчинків.