33. Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності.

Кожен з учасників спільної часткової власності на свій розсуд користується та розпоряджається належною йому часткою. Водночас у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на купівлю цієї частки за оголошеною ціною та на інших рівних умовах.

Так, якщо співвласник будинку вирішив продати свою частку, то він зобов'язаний письмово попередити про це інших співвласників, зазначити ціну та умови продажу. Якщо учасники спільної часткової власності відмовляться від свого переважного права купівлі або не здійснять свого права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого — протягом 10 днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі.

Для передачі такої заяви можна скористатися послугами нотаріальної контори.

Якщо бажання придбати частку у праві спільній власності виявили кілька співвласників, то право вибору покупця в цьому разі належить продавцю.

У тому випадку, коли продаж буде здійснено з порушенням переважного права купівлі, співвласник має право протягом року звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Водночас щоб засвідчити серйозність своїх намірів стосовно укладення договору він повинен внести в депозит суду грошову суму, яку за договором сплатив покупець.

Так, Л. і К. на праві приватної власності належав житловий будинок. Порушивши вимоги закону, Л. не сповістила К. письмово про свій намір продати належну їй частку будинку і уклала договір купівлі-продажу з В. Незважаючи на те, що В. вселився в будинок, зробив там ремонт, обласний суд задовольнив позовні вимоги К. про порушення її права переважної купівлі, визнав договір купівлі-продажу між Л. і В. недійсним і перевів права та обов'язки покупця за договором на К.

Переважне право купівлі поширюється лише на договір купівлі-продажу, якщо ж майно відчужується такими способами, як дарування, міна, воно не застосовується. Переважного права купівлі співвласник не має і тоді, коли частка продається з публічних торгів, а також у разі переходу частки спільного майна до третьої особи за договором довічного утримання чи догляду.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ст. 365 ЦК).

34. Сервітут: поняття, підстави встановлення та припинення.

Сервітут — це право користування чужим майном. Таке право може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів. Сервітут може встановлюватися також щодо нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) для задоволення потреб інших осіб, що не можуть бути задоволені інших способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом, рішенням суду.

Встановлення сервітуту можливе:

договором;

законом;

заповітом;

рішенням суду.

Найпоширенішою підставою встановлення сервітуту є договір, який укладається між особою, яка потребує встановлення сервітутом і власником (володільцем) обслуговуючої речі.

Оскільки у гл.32 ЦК немає загальної вимоги до форми договору на встановлення сервітуту, вона визначається за правилами ст.ст.205-208 ЦК. Проте щодо договору про встановлення земельного сервітуту висувається вимога його обов'язкової державної реєстрації (ч.2 ст.402 ЦК). Отже, він укожному разі не може вчинятися усно, а має бути письмовим і вважається вчиненим з моменту державної реєстрації (ч 1 ст.210 ЦК).

Істотними умовами договору про встановлення сервітуту є вказівка на предмет сервітутного права, цільове призначення сервітуту та розмір плати за користування чужим майном (або вказівка на те, що договір безвідплатний).

У разі виникнення спору підставою встановлення сервітуту є судове рішення (ч.3 ст.402 ЦК). На цю підставу вказує не лише ЦК, а й спеціальне законодавство. Наприклад, ч. І ст.100 ЗК передбачає, що власник або землекористувач має право вимагати встановлення сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості з зазначеного питання він може звернутися до суду. При цьому позивач має довести в суді, що нормальне господарське використання його земельної ділянки або іншої нерухомості неможливе без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна і що задоволення потреб сервітуарія неможливо здійснити іншим способом.

Закон є окремою підставою встановлення сервітуту. Наприклад, для виникнення сервітутного права користування житлом учленів сім'ї (ст.405 ЦК) достатньою є наявність умов, встановлених законом: спільне проживання члена сім'ї (сервітуарія) власника житла та спільне користування останнім.

Сервітутне право може бути передбачене у заповіті шляхом прямого встановлення сервітуту (ст.1246 ЦК) або шляхом вчинення у ньому заповідачем заповідального відказу: зобов'язування спадкоємців встановити обмежене речове право на користь відказоодержувача та надати останньому обмежене користування певним майном, яке входить до складу спадщини (ст.ст.1237, 1238 ЦК). У таких випадках у заповіті має бути зазначено, на користь кого встановлюється сервітут, відомості про обслуговуюче майно, вид сервітуту, строк та інші відомості.

Серед підстав припинення сервітуту законодавець називає:

а) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

б) відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

в) сплив строку, на який було встановлено сервітут;

г) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

д) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

є) смерть особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.