1.4. Особистісні професійно-значущі якості директора загальноосвітньої школи й

У  70-ті роки минулого століття Р.  Шакуров, під час розгляду проблеми підвищення ефективності управління школою та  педагогічним колективом, виділив три основні групи якостей у  структурі особистості директора школи: ідейно-політичні, професійно-ділові й  організаторські. Пізніше, у  90-ті роки, коли відбулись певні зміни в  суспільній свідомості та  люди стали глибше розуміти, яку величезну роль відіграє особистість керівника щодо регулювання суспільних процесів на  всіх рівнях, вимоги до  керівника навчального закладу в  розумінні вченого набули оновленого змісту. Р.  Шакуров виділяє три основні групи якостей у  структурі особистості директора школи: громадянські, професійно-ділові й  організаторські  [12]. Проте визначальним у  забезпеченні ефективного управління навчальним закладом, на  його думку, залишається мотиваційний компонент, який спрямовує зусилля керівника на  самовдосконалення.

На  початку 80-х років дослідники Є.  Тонконога та  В.  Кричевський виділили особистісні професійно-значущі якості директора загальноосвітньої школи й  об’єднали їх  у такі групи:

• моральні: працьовитість, чесність, сумлінність, любов до  дітей, справедливість, порядність, скромність, прагнення до  самовдосконалення, повага до  людей, незлопам’ятність;

• компетентнісні: широкий загальний світогляд і  культура, професійні знання педагогіки, психології, теорії управління, наукових засад управління школою, здібність розвивати свої знання на  практиці, знання методів психолого-педагогічного, соціологічного, школознавчого дослідження, володіння необхідним комплексом педагогічних і  управлінських умінь;

• організаційно-педагогічні: педагогічна пильність, організованість, послідовність, гнучкість, витриманість, діловитість, об’єктивність в  оцінюванні, вміння контролювати;

• управлінські: наполегливість, діловитість, чіткість, уміння бачити нове, воля, рішучість, енергійність, оперативність, здатність приймати рішення, практичні уміння, творче спрямування, допитливість;

• комунікативні: уміння встановлювати контакти, слухати співрозмовників, інтерес і  потяг до  людей, уміння поставити себе на місце інших, манера спілкування, педагогічний і психологічний такт [13].

Дослідник проблем освітнього менеджменту Е.  Коротков виділяє такі вирішальні фактори професіоналізму управління:

• комплекс знань, які дозволяють розпізнавати проблеми та  знаходити засоби для їхнього  розв’язання;

• досвід управлінської діяльності як комплекс знань і  навичок, набутих у  процесі практичної діяльності методом спроб і  помилок, оцінювання й  усвідомлення успіху, аналізування невдач і  недоліків.

Освоєння досвіду, на  думку автора, починається та  реалізується у  навчальному процесі. Для цього призначено спеціальні форми навчальних занять: обговорення ситуацій, ділових ігор, проектування функціональних систем, проведення спеціалізованих практик. Саме від розвиненості й  ефективності цих форм занять у  навчальному процесі залежить набуття досвіду;

• мистецтво управління, тому що управління — це завжди робота з людьми, проблеми узгодження діяльності людей; уміння налагоджувати комунікативні зв’язки і  формувати позитивні відносини в  колективі — це справжнє мистецтво управління, ґрунтоване на  індивідуальних здібностях і  якостях керівника;

• середовище як оточення, що розкриває потенціал професіоналізму всієї системи управління: це і  персонал управління, і  професійні якості працівників системи управління, й  організація управління — розподіл функцій, ставлення до роботи, технологія розв’язання проблем, взаємодія ланок, інформаційне забезпечення.

На  думку Е.  Короткова, «професіоналізм управління є  результатом усвідомленої цілеспрямованої діяльності, яка передбачає певний рівень професійної компетентності керівника» [22].

Всередині 90-х років поряд із поняттям «керівник освіти» набув широкого вжитку термін «менеджер освіти». Цьому сприяли роботи Л.  Даниленко, Г.  Дмитренка, Г.  Єльникової, Н.  Коломінського, В.  Пікельної, В.  Шпалінського та  інших учених, які обґрунтовували та  пропагували сучасні теорії й  технології управління освітньою галуззю. Аналіз особливостей роботи менеджера освіти свідчить, що до керівників, з  огляду на  складність управлінської діяльності, висунуто чимало вимог. Цікавим, на  наш погляд, є  підхід Р.  Дафта, який виділяє три основні групи навичок менеджера: концептуальні, людські та  технічні.

Концептуальні навички — тобто когнітивні (пізнавальні) здібності керівника сприймати організацію як ціле й  одночасно чітко виділяти взаємозв’язки, які існують між її  частинами. До  таких навичок належать мислення менеджера, його уміння обробляти інформацію, здатність планувати, визначати перспективи діяльності організації, яку він очолює. Людські навички — здатність менеджера до  роботи з  людьми та  за допомогою людей, а  також уміння взаємодіяти як члена команди. Ці навички проявлені в тому, як менеджер ставиться до співробітників, як він їх  мотивує, як сприймає і  координує їхню діяльність, який подає приклад, як спілкується і  вирішує конфлікти. Технічні навички — спеціальні знання й  уміння, необхідні для виконання конкретних функцій. Вони передбачають наявність професійних знань, аналітичних здібностей, а  також умінь правильно використовувати різні засоби для розв’язання проблеми в  конкретній ситуації. Встановлено, що відповідно до  просування менеджера сходинками ієрархії в  організації потреба технічних навичок знижується, а  значення людських і  концептуальних зростає.

Деякі дослідники (С.  Вещиков, М.  Пальчик, К.  Езерська)  [20] вважають, що в  сучасному світі, коли досить швидко відбуваються зміни, важливим стає вже не поточне оволодіння спеціальними навичками, а  здатність ці навички швидко засвоювати за  ступенем необхідності. Вони вважають, що цю здатність забезпечують не  професійні знання та  вміння, а  базові компетенції, тобто глибинні особистісні якості людини, які є  підґрунтям для оволодіння спеціальними знаннями. Базові компетенції вони розглядають як фундамент, на  якому побудовано управлінську діяльність керівника, бо порівняно зі спеціальними компетенціями базові компетенції набагато складніше коригувати, оскільки змінити стиль мислення або комунікації складніше, ніж засвоїти методику чи технологію в  професійній діяльності.

Дослідники цього питання виділяють сім груп базових компетенцій керівника освітнього закладу відповідно до  основних особистісних якостей людини.

1. Сприйняття як уміння навчатися. Це уміння охопити сутність ситуації інтуїтивно та  швидко, побачити глибину речей, схильність до  навчання, відкритість до  нового.

2. Взаємозв’язки — інтелект, мова, комунікації: уміння виділяти ціле і  бачити зв’язки між частинами, формулювати ідеї й  адекватно передавати їх іншим; здатність сприймати й ефективно оцінювати інформацію; уміння встановлювати та  підтримувати відносини з  колегами та  підлеглими, знаходити спільну мову з  людьми, пояснювати, навчати, із урахуванням їхнього розвитку.

3. Вибір — чутливість до  правильного, адекватного шляху: уміння бути вищим за ментальні догми та приймати точні рішення, з огляду на  реальні обставини; уміння приймати стратегічні рішення із дотриманням своїх цінностей; здібність інтуїтивно приймати відповідні рішення за  умов дефіциту інформації та  часу; здатність бути незалежним від соціальних стандартів і  страху оцінювання.

4. Активність як перетворювальна дія і  тактична активність передбачає: здатність жити сьогоденням і  рухатись уперед, діяти в  обраному напрямі всупереч думці людей, іти на  виправданий ризик і  діяти в  критичних ситуаціях.

5. Воля — усвідомленість і  вміння концентруватися. Це здатність самостійно приймати рішення, утримувати свою увагу на  пріоритетних цілях, зберігати усвідомленість і  свободу вибору.

6. Віра в  себе, в  людей, у  світ: віра у  свої сили; здатність брати на  себе відповідальність, делегувати повноваження, підтримувати своїх колег і  підлеглих.

7. Мудрість — відчуття обмежень, часу, дисципліна, витриманість і  терпіння; здатність бути бездоганним; толерантність до  обмежень інших людей; стримане ставлення до  перемог, уміння програвати без відчуття поразки.

Джон Равен виділяє як види компетентності такі характеристики ефективного керівника:

• уміння допомагати людям для розвитку та застосування талантів;

• здатність розвивати та  залучати людей до  спільної роботи;

• уміння впроваджувати в  практику нові ідеї;

• здатність створювати атмосферу відданості справі, ініціативи та відповідальності, у якій персонал готовий до нововведень і оцінює свої дії відповідно до  спільної мети;

• уміння підтримувати цікаві ідеї та  пояснювати іншим, чому саме їх  варто підтримувати;

• уміння впливати на  суспільні процеси від імені організації та  її членів;

• розширяти кругозір і  відповідальність співпрацівників [16].

Але автор пояснює, що для будь-якого з  цих видів діяльності мають бути об’єктивні можливості, які створює відповідне розвивальне середовище. Однак, на  думку Г. Салімана і  Дж.  Батслера, «компетентність», «навички» й  «уміння» — не  одне і  те ж. У  контексті управлінської компетентності навички, а  також уміння та  майстерність — це насамперед низка можливостей, набутих у  процесі навчання та  розвитку. Їх  накопичують для вирішення багатьох завдань, з  якими людина стикається у  житті. Навички і  вміння слід розглядати як важливі ресурси, які кожен з  нас приносить у  свою роботу, але вони не  обов’язково пов’язані з  конкретною діяльністю або робочими функціями [17].

Компетентність, навпаки, означає абсолютну можливість виконати конкретну роботу відповідно до встановлених стандартів. Таким чином, компетентність, на думку згаданих авторів, містить поєднання умінь, навичок, знань і  здібностей, необхідних для успішного виконання конкретних ролей, що пов’язані з управлінською діяльністю та завданнями.