1.3. Професійна компетентність керівника знз

У  Національній доктрині розвитку освіти України поняття «компетентність» згадуване у  контексті модернізації управління освітою, йдеться про «запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації; створення системи моніторингу ефективності управлінських рішень, впровадження новітніх інформативно-управлінських комп’ютерних технологій, підвищення компетентності управлінців усіх рівнів» [81]. Поняття «професійна компетентність» Великий тлумачний психологічний словник трактує як «професійну підготовленість і  здатність суб’єкта праці до  виконання завдань і  обов’язків повсякденної діяльності» [6]. Вона є  мірою і  основним критерієм визначення її  відповідності вимогам праці. У  Психологічному словнику «професіоналізм» визначено як «інтегральну характеристика людини, що передбачає наявність високого рівня здійснення нею професійної діяльності та життєву зрілість її особистості», «систему теоретико-методологічних, нормативних положень, спеціально-наукових знань; організаційно-методичних, технологічних умінь, що об’єктивно необхідні особистості для виконання посадово-функціональних обов’язків; відповідних моральних і  психологічних якостей» [14].

На  думку І.  Зязюна, складниками професіоналізму в  будь-якій професії є  компетентність та  озброєння системою вмінь [8].

У  цілому, в  психолого-педагогічній літературі «професіоналізм» визначено як достатній рівень розвитку професіональної культури та  самосвідомості, що забезпечує творче вирішення завдань діяльності. Більш конкретним і  дослідженим поняттям у  педагогічній науці є  поняття професійної культури (Л.  Даниленко, І.  Зязюн, В.  Крижко, Є.  Павлютенков, В.  Пікельна, Т.  Сорочан, Л.  Фішман, Л.  Васильченко, С. Королюк та ін.). Це поняття містить індивідуально вироблені на підставі професійних знань і  життєвого досвіду стратегії, засоби орієнтації в  оточенні. Найважливішими складовими професійної культури є:

• системний світогляд і  модельне мислення;

• професійна творчість особистості;

• праксеологічна, рефлексивна й  інформаційна підготовка;

• компетентність діяльності, спілкування та  саморозвитку;

• конкретно-предметні знання.

Отже, в  цьому контексті компетентність розглядають як складову професійної культури.

Академік РАО С.  Батищев додає до  поняття професійної компетентності не  лише концепти кваліфікації спеціаліста (професійні навички як досвід діяльності, вміння та  знання), але й  соціально-комунікативні, індивідуальні здібності, що забезпечують самостійність професійної діяльності. Він розглядає професійну компетентність як підґрунтя розвитку професійних якостей особистості.

Під час дослідження проблеми професіоналізму учений А.  Деркач розглядає її  з позиції акмеології [25]. Професіоналізм, на  його думку, — це певний ступінь зрілості людини. Зрілість (акме  — від гр. acme — розквіт, ступінь зрілості) він розглядає як стан людини, який охоплює певний період її  розвитку та  характеризує, наскільки людина сформувалась як особистість, громадянин, фахівець. На  його думку, розкриття особистості, її  творчого потенціалу найбільш активно відбувається саме у  професійній діяльності.

А.  Деркач визначає професійну компетентність як головний когнітивний компонент підсистеми професіоналізму діяльності, сферу професійної діяльності, систему знань, яка постійно поширюється і  дозволяє здійснювати професійну діяльність із високою продуктивністю. Він стверджує, що процес реалізації акмеологічних резервів проходить як особистісно-професійний розвиток, а  його результатом є  досягнення професіоналізму.

До  акмеологічних особливостей особистості керівника, які визначають рівень його професійної діяльності, І.  Гришина відносить:

1) уміння створити ефективну управлінську команду,

2) здатність бачити перспективи розвитку своєї діяльності та  самому їх  визначати;

3) швидке реагування на  зміну ситуації, самостійність і  винахідливість для прийняття управлінського рішення;

4) установку на  розвиток організації, творчу активність і  здатність до  нововведень;

5) рішучість і  динамічність у  своїх вчинках, думках.

Вчена доходить висновку, що «професійна компетентність директора школи — це складне, багатоаспектне особистісне утворення, яке містить функціонально пов’язані між собою компоненти: мотиваційний, когнітивний, операційний, особистісний і  рефлексивний»  [25].

Проблему професійної компетентності керівника навчального закладу досліджували вітчизняні та  зарубіжні вчені в  різні періоди функціонування системи освіти: В.  Бондар, Т.  Браже, І.  Жерносек, Л.  Калініна, Л.  Васильченко, Р.  Вдовиченко, Л.  Даниленко, Г.  Єльнікова, Л.  Карамушка, Є.  Коротков, В.  Кричевський, В.  Лунячек, О.  Мармаза, В.  Маслов, В.  Мельник,  Дж.  Равен, Т.  Сорочан, Г.  Тимошко, Є.  Тонконога, Є.  Хриков, А.  Хуторськой,  Є.  Чернишова, Р.  Шакуров та  ін.