2.2. Кіномистецтво Франції.
Кіномистецтво Франції розвивалося під впливом екзистенційної філософії та загальної атмосфери скептичного ставлення до традиційних моральних цінностей.
Екзистенціалізм або філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.
Значні суспільні та політичні зміни, які відбулися упродовж 1950-х рр., викликали появу нового покоління кінематографістів, які дебютували переважно після 1958 р. Спільною назвою цього покоління стала "нова хвиля". Елементи нової стилістики були помітні вже у фільмах Алана Рене (нар. 1922 – пом. 2014) "Хіросіма - любов моя" (1959) та Франсуа Трюффо (1932 - 1984) "Чотириста ударів" (1959). Офіційним початком нової хвилі вважають фільм Жан-Люка Ґодара "До останнього подиху" (1960), новаторський щодо монтажу. Для фільмів "нової хвилі" характерними були змішування різних стилів у рамках однієї кінокартини, відсутність нарративу (хронології викладу), спонтанність та імпровізаційність гри акторів. Зважаючи на те, що застосування телевізійних технологій при зйомках фільмів суттєво здешевило кінопродукцію, фільми були малобюджетними. Однак, уже в середині 1960-х рр. комерційні міркування взяли вгору над естетичними пошуками режисерів, й кіно "нової хвилі" відійшло на задній план.
Великим режисерським успіхом Клода Лелюша (нар. 1937) стала романтична мелодрама "Чоловік і жінка" (1966).
Оригінальністю та динамікою відзначаються фільми французького режисера Люка Бессона (нар. 1959), який працює в США. Майже всі зняті ним фільми мали винятковий фінансовий успіх: "Нікіта" (1990), "Леон" (1994), "Жанна д'Арк" (1999), "Таксі" (1998,2000,2003,2007), "Ангел-А" (2005).
2.3. Британське кіно.
Британське кіно представлене режисерськими роботами Девіда Ліна (1908 - 1991). Спеціальністю Д. Ліна були масштабні епічні кінополотна: "Міст на ріці Квай" (1957), "Ловренс Аравійський" (1962), "Доктор Живаго" (1965), "Подорож до Індії" (1984). Від 1960 р. у Великій Британії працював американець Стенлі Кубрик (1928 - 1999). Його головними роботами стали "Лоліта" (1962), "Доктор Стрейнджлав, або як я перестав боятися й полюбив бомбу" (1964), "2001 - Космічна Одіссея" (1968), "Механічний апельсин" (1971), "Сяйво" (1979), "Цільнометалева оболонка" (1986). Поєднання ексцентричних сюжетів та авангардної естетики характерне для фільмів британця Пітера Ґрінуея (нар. 1942).
2.4. Кіномистецтво Німеччини.
Кіномистецтво Німеччини особливо успішно розвивалося у 1960-х рр. Група молодих режисерів, які почали працювати у той період, започаткувала новий напрямок німецького повоєнного кіно, який отримав назву "нове німецьке кіно". Серед засновників цього напрямку були режисери Райнер Вернер Фассбіндер (1945 - 1982), Вернер Герцог (нар. 1942) та Фолькер Шльондорф (нар. 1939).
Р. В. Фассбіндер прийщов у кіно із мюнхенського "анти-театру". Його першими фільмами, знятими в 1969 р., стали "Любов є холодніщою ніж смерть" та "Дитинороб". У 1970-х рр. режисер зняв картини "Торгівець чотирьох пір року" (1971), "Кулачне право свободи" (1975), "Зневіра" (1978), "Заміжжя Марії Браун" (1979). Режисер постійно демонстрував свій нонконформізм, вів безладний спосіб життя й зрештою помер від передозування наркотиків.
Режисерські роботи В. Герцога характеризує фасцинація сильними, харизматичними особами, які захоплені безумними ідеями. Серед найцікавіших фільмів режисера: "Аґірре, гнів Божий" (1972), "Великий екстаз різьб'яра по дереву Штайнера" (1974), "Войцек" (1979), "Кобра Верде" (1988). У багатьох своїх фільмах Вернер Герцог зняв талановитого німецького актора Клауса Кінскі (1926- 1991).
Ф. Шльондорф екранізував багато творів німецьких письменників. Серед кращих фільмів режисера: "Зневажена честь Катаріни Блюм" (1975), "Бляшаний барабан" (1979), "Смерть комівояжера" (1985).