Додаткова

8. Реформатский А.А. Введение в языковедение / А.А. Реформатский. —М. ., 1967. — С. 348-38

Основні етапи розвитку письма. Писемний вид мови суттєво доповнює звукову мову як до-поміжний засіб спілкування на віддалі, позначення тих чи інших елементів повідомлення на папері. Письмо — штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за допомо-гою графічних елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі.

Мова і письмо з’явились не одночасно. Звукова мова з’явилась близько 2 млн. років тому, а письму — не більше 6 тис. років. Без письма людські знання залишились би недов-говічними, і тому без нього не уявляється існування серйозних наукових і технічних знань. Це стосується кожної галузі науки та історії суспільства взагалі.

Предметне письмо. Найперше виникло так зване предметне “письмо”. Його ще й письмом назвати не можна. Це були:

1) природні предмети, які використовувалися для пере-дачі повідомлень (зламана гілка, подарована квітка);

2) впорядкована система певних предметів: нанизані в певному порядку черепашки різного кольору (ірокезьке “письмо” вам пум); різнокольорові шнурки з вузлами, нав’язані на паличку в певному порядку й по-різному перепле-тені (інкське “письмо” кіпу);

3 зарубки на дереві, які використовувались найчастіше для обліку днів.

Письмо - знакова система фіксації мови на площині за допомогою умовних графічних елементів двох вимірів для передавання інформації на віддалі й закріплення її в часі. Найперші спроби письмової фіксації думок і повідомлень виникли ще в первіснообщинному суспільстві (кінець кам'яного віку).

На мнемонічній стадії засобами передачі знань та інформації були квіпуси, вампуми та бірки.

Квіпуси (в давніх перуанців слово "квіпу" означало "вузол") - це вузлуваті мотузки. До нашого часу вони дійшли у вигляді вервиці (чотки або ружанець), а їхні відголоски виражаються у зав'язуванні вузликів на хусточках, аби краще щось запам'ятати чи бодай не забути.

Вампуми - це пояси з намистинами або мушлями (черепашками, скойками) із просвердленими дірочками. Комбінації узорів і кольорів на них можуть містити дуже багато інформації.

Бірки (слово скандинавського походження означає "береза") - невеликі, зістругані з одного боку палички, на яких ставили нарізки або зарубки різноманітної конфігурації.

Піктографічне письмо. Другою стадією була пікторальна (або ж піктографічна), коли малюнок якоїсь речі відразу ж із першого погляду повідомляв певну інформацію. Піктограма заміняла певне слово на означення поняття, явища, події. При цьому часто використовували зображення тотемів. Досьогочас піктограми протривали в печатках, фабричних клеймах та навіть в емблемах торгових марок. Коли ацтеки завоювали майя, то знищили більшість їхніх піктографічних рукописів, а у свою писемність вносили вже елементи ієрогліфіки, яка тяжіє до наступної стадії.

Ідеографічне письмо.Третьою стадією була ідеографічна, коли малюнок уже здобував абстрактне значення, перетворюючись на символ. Спільною ознакою пікттографічного й ідеографічного письма була відсутність будь- якого зв'язку між писемними зображеннями та звуками живої мови.

Фонографічне письмо. Четвертою стадією була фонетична, коли малюнок ставав фонограмою або знаком, який відповідав звуку. Фонограма може бути словесною, тобто звуком-знаком для цілого слова, або складовою, тобто звуком-знаком для кожної літери. Цікавішим і ріднішим для нас є власне другий варіант, коли на позначення окремого звука існує окрема літера.

Найдавнішим графічним письмом були малюнки — піктограми. У піктографічному письмі інформація передається в малюнках.

Малюнки поступово перетворилися на умовні знаки, сим-воли. Піктограми ставали ідеограмами. Найдавніше відоме ідеографічне письмо — єгипетські ієрогліфи.

У надрах ідеографічного письма поступово зароджувалось звукове письмо. Існує 3 різновиди звукового письма: складо-ве, консонантне, звуко-буквене.

Графіка. Графіка — сукупність усіх засобів писемності тієї чи іншої мови. Графіка — це розділ науки про письмо, який вивчає сис-теми письмових знаків та встановлює відмінність у написанні букв. Графіка кожної мови має свої особливості: діакритичні знаки та лігатури. Діакритичний знак — додатковий знак до букви. Лігатура — поєднання двох букв в одну або їхнє кон-тактне написання для позначення якого-небудь звука. Їхня не-обхідність пояснюється невідповідністю класичних алфавітів звуковим системам конкретних мов.

Графіка охоплює алфавіт (усі букви певної мови, розта-шовані в певному порядку), діакритичні та пунктуаційні зна-ки. Для заміни слів, написаних за допомогою одного алфавіту алфавітом іншої системи, використовуються принципи транс-крипції та транслітерації.

Оскільки в жодній мові немає повної відповідності між вимовою та написанням, виникає потреба у створенні правил написання слів, які б визначали єдині норми передачі на письмі звуків, їх сполучень тощо і тим самим полегшували письмове спілкування.

Орфографія (правопис) — система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі мовлення на письмі. В орфографії розрізняють чотири основні принципи: фонетичний, морфологічний (фонематичний), історичний та диференційний.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 2 ПОХОДЖЕННЯ ПИСЬМА (2 год)

Провідна ідея: людство пройшло довгий шлях від "предметного" письма до "буквенно-звукового".

Основні проблеми: закономірності розвитку письма.

Термінологічний мінімум: письмо, предметне письмо, квіпуси, вампуми, піктографія, ідеографія, ієрогліф, фонологічне письмо, складове письмо, консонантне письмо, кирилиця, глаголиця, документування, кодування, код, знак, графіка, алфавіт, орфографія.

План

1. Основні етапи розвитку письма.

2. Предметне письмо.

3. Піктографічне письмо.

4. Ідеографічне письмо.

5. Фонографічне (звукове) письмо.

6. Виникнення й розвиток письма у східних слов'ян.

7. Історія української писемності.

8. Графіка. Принципи орфографії.

9. Технічний спосіб документування.

10. Цифри та комп'ютерні системи запису як специфічні види писемності.

11. Кодування інформації та класифікація знаків.

Література

Основна

1. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства / М.П. Кочерган. — К., 2000. — С. 26-29, 31-34, 164-180, 249-260.

2. Семчинський С. В. Загальне мовознавство / С.В. Семчинський. — К., 1996. — С. 20-212, 219-242.

3. Головин Б. Н. Введение в языкознание / Б.Н. Головин. — М., 1963. — С. 8-14, 169-182.

4. Маслов Ю. С. Введение в языкознание / Ю.С. Маслов. — М., 1987. — С. 238-261.

5. Кодухов В. И. Введение в языкознание / В.И. Кодухов. — М., 1987. — С. 139-155.

6. Ющук І. П. Вступ до мовознавства / І.П. Ющук. — К., 2000 . — С. 54-63.

7. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства / С.І. Дорошенко, П.С. Дудик. — К., 1974 . — С. 105-117.

Додаткова

8. Реформатский А.А. Введение в языковедение / А.А. Реформатский. —М. ., 1967. — С. 348-38

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні етапи розвитку письма.

2. У чому полягає значення письма в історії суспільства?

3. Наведіть приклади предметного письма.

4. Що таке піктографія і де вона застосовується в наш час?

5. Які існують різновиди ідеографії?

6. Як зародилося буквено-звукове письмо?

7. Що таке графіка?

8. Що є предметом орфографії?

ЛЕКЦІЯ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ СВІТУ (ТЕЗИ) (2 г.)

Мета вивчення: осмислити основні класифікації мов світу та принципи їх побудови.

Провідна ідея: мови світу класифікуються за спорідненістю на основі діахронічного їх дослідження, за аломорфізмом та ізоморфізмом структури мовних одиниць, на основі синхронічного дослідження мов.

Основні проблеми: типи класифікацій мов світу (структурно-типологічна, генеалогічна, ареальна, функціональна, соціолінгвістична, фонологічна, синтаксична).

Ключові поняття: мовна сім'я, мовна універсалія, аглютинація, фузія, інкорпорація.

План

1.Основні класифікації мов світу.

2. Поняття типу мови.

3. Поняття літературної мови.

4. Диференціація та інтеграція мов.

Література

Основна

1.Кочерган М. П. Вступ до мовознавстваМ / М.П. Кочерган. — К., 2000. — С. 58–101.

2. Ющук І. П. Вступ до мовознавства / І.П. Ющук. — К., 2000 . — С. 24–29.

3. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства / С.І. Дорошенко, П.С. Дудик. — К., 1974. — С. 263–290.

Основні класифікації мов світу. Існують різні наукові критерії класифікації мов. Згідно з генеалогічною класифікацією мови групують за їхнім поход-женням. При типологічній класифікації увага звертається на структурні особливості мов: наприклад, морфологічна кла-сифікація враховує характер будови слів; синтаксична — спосіб вираження підмета; за способом вираження граматич-них значень розрізняють синтетичні й аналітичні мови тощо.

Генеалогічна класифікація мов. Класифікація мов за спорідненістю називається генеалогічною. Мови, що походять від однієї мови-основи, становлять мовну сім’ю. Мовна сім’я за ступенем спорідненості розпадається на групи, групи — на підгрупи.

У світі є близько 40 мовних сімей, кожна з яких включає від однієї до кількох сотень мов. Найбільш поширені такі мовні сім’ї.

I. Індоєвропейська сім’я — найчисельніша. Мовами цієї сім’ї розмовляє близько 2106 млн осіб (приблизно 45 % усього населення земної кулі). У ній виділяють понад 10 груп. Серед них:

1) грецька, вірменська й албанська групи представлені кожна однією мовою;

2) до слов’янської групи (287 млн осіб) входять мови;

а) східна підгрупа — білоруська (10 млн осіб), російська (143 млн), українська (45 млн);

б) західна підгрупа — польська (42 млн осіб), словацька (5 млн), чеська (10 млн), верхньолужицька, нижньолужицька (у Німеччині) і мертва полабська;

в) південна підгрупа — болгарська (9 млн осіб), маке-донська (2 млн), сербська і хорватська (18 млн), словенська (2 млн) і мертва старослов’янська;

3) до германської групи (435 млн осіб) належать мови:

а) східна підгрупа — мертві готська, бургундська і вандальська;

б) західна підгрупа — англійська (320 млн осіб), німецька (120 млн), голландська, фризька (у Нідерландах), бурська (у

Південно-Африканській Республіці), ідиш;

в) північна (скандинавська) підгрупа — датська, ісландська, норвезька, шведська, фарсрська;

4)до романської групи (560 млн. осіб) входять мови: іспанська (240 млн), португальська (130 млн), французька (близько 100 млн), італійська (66 млн.), румунська (23 млн), провансальська (у Франції), галісійська і каталонська (в Іспанії), ретороманська (у Швейцарії), мертві латинська, оскська, умбрська;

5) індоарійська група (726 млн осіб) нараховує 180–240 мов; у ній виділяються мови гінді (200 млн), бенгальська (157 млн), біхарська (80 млн);

6) в іранській групі (75 млн осіб) найпоширеніша мова фарсі (22 млн);

7) кельтська група (9,5 млн осіб) включає ірландську, шот-ландську, уельську (в Англії), бретонську (у Франції) мови;

8) до балтійської групи (5 млн осіб) належать литовська, латвійська і мертва пруська мови.

II. Китайсько-тибетська сім’я охоплює 1065 млн осіб (23 % населення земної кулі). Найбільше людей розмовляє ки-тайською мовою — 997 млн осіб.

III.До семіто-хамітської сім’ї (238 млн осіб) входять арабська (153 млн), іврит (в Ізраїлі) та інші мови.

IV. Австронезійська сім’я (230 млн осіб) включає індо-незійську (138 млн), яванську (74 млн) та інші, менш поши-рені мови.

V. Мови дравідської сім’ї (близько 190 млн осіб) поши-рені на Індостанському півострові. Найпоширеніші тамільська мова (близько 55 млн), мови телугу (близько 63 млн), канна-да (1 млн), малаям (30 млн).

VI.У тюркській сім’ї (106 млн осіб) чисельно виділяються турецька (43 млн), узбецька (16 млн) мови.

VII. Угро-фінська сім’я має 24 млн мовців. Тут виділяється дві мови — угорська (14 млн) та фінська (5 млн).

VIII. До великих належить також нігеро-кордофанська сім’я мов (288 млн осіб), проте мови цієї сім’ї, крім суахілі, ма-ло поширені.

IX. В окремі сім’ї виділяються мови японська (120 млн),

корейська (62 млн), ряд мов американських індіанців.

Типологічна (морфологічна) класифікація мов світу. Залежно від морфологічної будови слів мови поділяються на кореневі, або аморфні, або ізолюючі, аглютинативні, флективні і полісинтетичні, або інкорпоруючі.

Кореневими є в’єтнамська, бірманська, китайська. У кореневих мовах слова не розпадаються на морфеми.

До аглютинативних мов належать тюркські та угорсько-фінські мови.

Флективні мови поділяються на синтетичні та аналітичні.

Своєрідну групу мов становлять полісинтетичні, або інкорпоруючі мови, у яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об’єднуються в єдині складні комплекси, схожі на складні слова.

Поняття типу мови. У мовознавстві термін “тип” використовується у двох зна-ченнях: 1) у вузькому розумінні — тип мовного вираження — форма універсального або спільного мовного явища (типи арти-куляції звуків, словосполучень та речень та ін.); 2) в широкому розумінні — мовний тип — сукупність узгальнених особливостей груп мов в цілому. Таким чином, у першому випадку виявляється наявність тих чи інших типів мовного вираження у мо-вах, що порівнюються. У другому випадку встановлюється на-лежність порівнюваних мов до певних мовних типів.

Літературна мова. Літературна мова нормована й кодифікована, тобто закріплена в словниках і граматиках. Норма літературної мови якнайповніше відбиває її закони і спирається на звичай та схвалення того чи іншого слово- й формовживання найбільш освіченою частиною суспільства. Її лексика незмірно багатша, розвиненіша, ніж лексика будь-якого діалекту. Літературна мова багатофункціональна, вона включає в себе науковий, діловий, публіцистичний, художній, розмовний стилі, тобто стилістично диференційована. Літературна мова буває усна й писемна.

Диференціація та інтеграція мов. В основі розвитку конкретних мов і діалектів відомі два процеси: процес диференціації, або розходження, та інтеграції, або сходження мов.

Унаслідок диференціації з однієї мови або одного діалекту виникає дві або більше мов чи діалектів. У результаті процесу інтеграції з кількох мов чи діалектів утворюється одна мова або один діалект.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ СВІТУ (2 г.)

Мета вивчення: ознайомити з основними принципами генеалогічної й типологічної класифі- кації мов світу.

Провідна ідея: мови світу класифіковано за спорідненістю на основі діахронічного їх дослідження та за аломорфізмом й

ізоморфізмом структури мовних одиниць на основі синхронічного дослідження мов.

Ключові поняття: мовна сім'я, мовна універсалія, аглютинація, фузія, інкорпорація.

План

1.Основні класифікації мов світу.

2. Поняття типу мови.

3. Поняття літературної мови.

4. Диференціація та інтеграція мов.

Література

Основна

1.Кочерган М. П. Вступ до мовознавстваМ / М.П. Кочерган. — К., 2000. — С. 58–101.

2. Ющук І. П. Вступ до мовознавства / І.П. Ющук. — К., 2000 . — С. 24–29.

3. Дорошенко С.І. Вступ до мовознавства / С.І. Дорошенко, П.С. Дудик. — К., 1974. — С. 263–290.

Питання для самоконтролю

1. Чому не можна точно встановити кількість мов?

2. За якими критеріями визначається спорідненість мов?

3. Що таке генеалогічна класифікація мов?

4. Назвіть основні мовні сім'ї.

5. Що є основою типологічної класифікації мов?

6. Для вивчення яких мов використовується порівняльно-історичний метод?

7. Як називається сукупність мов, що походять від однієї мови-основи?

8. Скільки мовних сімей існує у світі?

9. Яка мовна сім’я є найчисельнішою?

10. Які мови входять до східної підгрупи слов’янських мов?

11. Які мови входять до західної підгрупи германської групи мов?

12. До якої групи і сім’ї належать французька та іспанська мови?

13. До якої сім’ї належать турецька, узбецька мови?

14. До якої сім’ї належить японська мова?

15. Як називається класифікація мов, що проходить на морфологічному рівні?

16. Який метод покладено в основу генеалогічної класифікації мов?

17. Які типи мов виділяють у типологічній класифікації?

18. У якій класифікації мов серед багатьох інших виділяють одноосібні мови, частковогенераційні мови?

19. Які типи мов існують у межах синтаксичної класифікації?

ЛЕКЦЦЯ 4 (ТЕЗИ) СТРУКРУРА І СИСТЕМА МОВИ (2 г.)

Провідна ідея: мова – це складний багатоплановий організм, який має свою внутрішню організацію.

Основні проблеми: особливості структури і системи мови.

Термінологічний мінімум: структура, система, системонабуті та системо утворюючі властивості мови, риси мовної системи, парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між одиницями мови, півні мови, позасистемні явища в мові.

План

1. Системний характер мови. Структура мови. Основні і проміжні рівні мови.

2. Парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між мовними одиницями.

3. Своєрідність системності мови.

Література

Основна

1. Семчинський С.В. Загальне мовознавство / С.В. Семчинський. – К., 1996. – С. 56-72.

2. Березин Ф. М. Общее языкознание / Березин Ф. М., Головин Б.Н. – М., 1979. – С. 90-110.

3. Кодухов В. И. Общее языкознание / В.И. Кодухов. – М., 1974. – С. 134-152.

Додаткова

4. Солнцев В.М. Язык как системно-структурное образование / В.М. Солнцев. – М., 1977.

5. Косериу Э. Синхрония, диахрония и история / Э.Косериу // Новое в лингвистике. – М., 1966. – Вып. 3.

Системний характер мови. Структура мови. Основні і проміжні рівні мови. Структура мови — це будова мови в її ієрархічній співвідносності, за якою елементи нижчих рівнів закономірно використовуються для будови одиниць вищого рівня: на базі звуків утворюються частини мови, а з слів — речення. Водно-час структура мови — це і спосіб поєднання взаємозумовлених одиниць, своєрідних у кожній мові. Елементи кожного рівня (фонетичного, морфологічного, лексичного, синтаксичного) пов’язані системно. На відміну від структури, що становить собою склад і внутрішню організацію єдиного цілого, розгля-дуваного з боку цілісності, під системою розуміють сукупність взаємопов’язаних елементів, що утворюють більш складну єдність, розглядувану з боку елементів, з боку її частин.

Система мови — це інвентар її одиниць, що об’єднуються у категорії та яруси за типовими відношеннями. Структура мови — це відношення між ярусами та частинами одиниць.

Одиниці мови — її постійні одиниці, що відрізняються од-на від одної призначенням, будовою, місцем у системі мови. Номінативні (слово), комунікативні (речення) та стройові (фонеми, морфеми) — одиниці мови розподіляються за кате-горіями і за ярусами, які називаються рівнями. Категорії мови — групи однорідних одиниць мови, що об’єднуються на основі спільної категоріальної ознаки (як правило, семантично-го — категорії виду, часу, відмінка, роду, числа та ін.).

Ярус (рівень) мови — це сукупність однотипних одиниць і категорій.

Мову складають три основні функціонально-структурні компоненти: фонетика (звуковий склад), лексика (сукупність слів) і граматика (набір правил та засобів для їх реалізації). Кожен з цих складників виконує свою специфічну роль.

Фонетика являє собою матеріальну оболонку мови. Лек-сика членує світ на окремі елементи й дає їм назви. Граматика виражає зв’язки між явищами й деякі найважливіші власти-вості буття.

Коли йдеться про побудову висловлювань при передачі певного змісту, то виділяються ієрархічні (від найнижчого до найвищого і навпаки) рівні вираження.

Найнижчий рівень — фонемний. Фонеми (окремі звуки) самі по собі змісту не виражають, але з них будуються всі вищі рівні.

Наступний рівень, який виражає поки що лише найза-гальніші елементи змісту, — морфемний. Морфеми — будівельний матеріал для слів.

Рівень слова передає вже конкретні елементи змісту, але саме по собі слово, якщо воно не оформлене як речення, змісту ще не виражає.

Рівень словосполучення уточнює значення окремих слів як виражальних засобів, готує їх до вираження конкретного змісту, моделює зв’язки між явищами.

Зміст виражається реченням, але, як правило, одного ре-чення буває недостатньо для вираження певної інформації. Тоді речення входить у текст як його складова частина, пов’язуючись певним чином з іншими реченнями.

Така ієрархічна організація виражальних засобів (фонема — морфема — слово — словосполучення — речення — текст) забезпечує економне й точне вираження змісту.

Парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між мовними одиницями. Зв’язок між елементами може бути ієрархічним, синтагматичним, парадигматичним і асоціативним.

Парадигматичні відносини поєднують мовні одиниці в групи, розряди, категорії (мають свою парадигму).

Синтагматичні відносини поєднують мовні одиниці в од-ночасній лінійній послідовності (синтагми).

Асоціативні відносини виникають на основі співпадання у часі різних предметів та явищ дійсності (метафори, метонімії, епітети та художні порівняння).

Ієрархічні відносини — це відносини між неоднорідними елементами, тобто їхнє підпорядкування один одному.

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ 4.СТРУКРУРА І СИСТЕМА МОВИ (2 г.)

Провідна ідея: мова – це складний багатоплановий організм, який має свою внутрішню організацію.

Основні проблеми: особливості структури і системи мови.

Термінологічний мінімум: структура, система, системонабуті та системо утворюючі властивості мови, риси мовної системи, парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між одиницями мови, півні мови, позасистемні явища в мові.

План

1. Системний характер мови.

2. Парадигматичні, синтагматичні та ієрархічні відношення між мовними одиницями.

3. Структура мови. Основні і проміжні рівні мови.

4. Своєрідність системності мови.

Література

Основна

1. Семчинський С.В. Загальне мовознавство / С.В. Семчинський. – К., 1996. – С. 56-72.

2. Березин Ф. М. Общее языкознание / Березин Ф. М., Головин Б.Н. – М., 1979. – С. 90-110.

3. Кодухов В. И. Общее языкознание / В.И. Кодухов. – М., 1974. – С. 134-152.

Додаткова

4. Солнцев В.М. Язык как системно-структурное образование / В.М. Солнцев. – М., 1977.

5. Косериу Э. Синхрония, диахрония и история / Э.Косериу // Новое в лингвистике. – М., 1966. – Вып. 3.

Питання для самоконтролю

1. Які типи систем розрізняє сучасна наука?

2. На чому ґрунтується системність мови?

3. За яким принципом виділяють мовні рівні?

4. Як називається мовознавство, яке вивчає окремі мови?

2. Як називається мовознавство, що займається проблемами, притаманними всім мовам?

3. Як називається мовознавство, що займається створенням словників, довідників тощо?

4. Поняття «філолог» та «мовознавець» означають одне й те саме? Аргументуйте відповідь.

5. Є вербальні та невербальні засоби спілкування. До яких слід віднести сигнали світлофора?

6. Як називається локальний різновид загальнонародної мови?

7. Яку гіпотезу розробили Е. Сепір і Б. Уорф ? У чому її сутність?

8. Яка функція мови нерозривно пов’язана з комунікативною?

9. Які ви знаєте обов’язкові властивості знаку?

10. Який тип мислення притаманний лише людині?

11. Як називається наука, що вивчає різні системи знаків?

12. Чи потрібна мова для здійснення технічного мислення?

13. Яке явище є психофізичним: мова чи мовлення?

14. Мова – це явище біологічне, психічне чи соціальне?

15. Розвиток мови, зміна її протягом тривалого часу – це синхронія чи діахронія?

Завдання. Вправа 1. Проаналізуйте наведені нижче уривки із творів видатних науковців та прокоментуйте, як ви розумієте їхні погляди на природу мови. Випишіть із додаткової літератури 1-2 висловлювання мовознавців, філософів, психологів про мову.

1. «Мову слід розглядати, на моє глибоке переконання, як безпосередньо закладену в людині, оскільки свідомим витвором людського розуму мову пояснити неможливо… Мову неможливо було б вигадати, якби її тип не був уже закладений у людському розумі. Щоб людина мала можливість опанувати хоча б одне слово не просто як чуттєву спонуку, а як членоподільний звук, що позначає поняття, вся мова загалом і в усіх своїх взаємозв’язках уже повинна бути закладена в ній. У мові нема нічого одиничного, кожний окремий її елемент виявляє себе лише як частина цілого. Яким би природним не здавалося припущення про поступове утворення мов, вони мали виникнути лише одразу. Людина є людиною тільки завдяки мові, а для того щоб створити мову, вона вже повинна бути людиною. Коли припускають, що цей процес відбувався поступово, послідовно і начебто по черзі, що з кожною новою частиною набутої мови людина все більше ставала людиною, і вдосконалюючись таким чином, ми знову стали вигадувати нові елементи мови, то залишають поза увагою неподільність людської свідомості і людської мови, не розуміють природу дії розуму, необхідного для опанування окремого слова і разом із тим достатнього для розуміння всієї мови. Тому мову неможливо уявити собі як дещо подане заздалегідь, оскільки в такому випадку зовсім не зрозуміло, яким чином людина могла зрозуміти цю даність і примусити її слугувати собі. Мова за необхідності виникає із людини, і, звичайно, мало-помалу, але так, що її організм не лежить у вигляді мертвої маси в сутінках душі, а як закон обумовлює… функції мисленнєвої сили людини…» (Гумбольдт В. О сравнительном изучении языков применительно к различным эпохам их развития // Избранные труды по языкознанию. – М., 1984. – С. 313–314).

2. «Якщо вважати, що мови поділяються на граматику і словник, то ми маємо тут справу з їхніми фізіологічними функціями, з тим, як працюють їхні складові в цілому і окремо і як крізь них складається органічне життя мови. Існування ж такого у мов має бути визнаним. Покоління проходять, а мова залишається, кожне із поколінь застає мову, як таку, що вже існувала до нього, і притому більш сильною і потужною, ніж саме це покоління; жодне з поколінь ніколи не збагне до кінця її сутності і такою залишає її нащадкам; характер мови, її своєрідність пізнаються лише протягом цілого ряду поколінь, проте вона пов’язує всі покоління, і всі вони виявляють себе в ній; можна бачити, чим зобов’язана мова певному періоду часу, окремим людям, але залишається невизначеним, що винні вони їй. По суті, мова, яка передається нащадкам – тільки не у вигляді фрагментарних звуків і мовленнєвих побудов, а у своєму активному бутті, – мова, яка не є зовнішньою, а саме внутрішньою, мова у своїй єдності з існуючим завдяки їй мисленням, ця мова являє собою саму націю і власне націю. Що ж являє собою мова, як не розквіт, до якого прагне вся духовна та тілесна природа людини, у якій вперше набуває форми все, що є невизначеним і хитким, а витончене та ефемерне постає у переплетінні з земним? Мова – це також розквіт усього організму нації. Людина може опанувати мову, тільки перейнявши її від інших…» (Гумбольдт В. О влиянии различного характера языков на литературу и духовное развитие // Избранные труды по языкознанию. – М., 1984. – С. 324–326).

3. «Мова є начебто зовнішнім проявом духу народів: мова народу є його дух, і дух народу є його мова, і важко уявити собі що-небудь більш тотожнє… Мова, якої б форми вона не набувала, завжди є духовним утіленням життя нації». (Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человеческого рода // Избранные труды по языкознанию. – М., 1984. – С. 68, 72).

4. «Мова – це система знаків, які виражають поняття, а отже, її можна порівняти з письмом, з абеткою для глухонімих, з символічними обрядами, з формами ввічливості, із військовими сигналами тощо. Вона лише найважливіша поміж усіх цих систем». (Соссюр Ф. де Курс загальної лінгвістики / Пер. з фр. А. Корнійчук, К. Тищенко. – К., 1998. – С. 28).

5. «Слово для людини є таким самим реальним умовним подразником, як і всі інші спільні в неї з тваринами, але разом із тим і таким багатоохоплюючим, як ніякі інші, що не йде в цьому плані ні в яке кількісне і якісне порівняння з умовними подразниками тварин».(Павлов И. П. Полн. собр. соч. – 2-е изд., доп. – М.; Л.,1951. –Т.4. – С. 428).

6. «Для індивідуума початок мовлення є початком його мовного розвитку, для цілого ж людського роду початок мови є початком його історії. При поступовому розвитку від нижчих, долюдських видів людина з точки зору мови стала людиною лише тоді, коли розвинула в себе мову, або мовлення, у їх сучасному вигляді… …Люди могли почати говорити лише тоді, коли, переставши ходити на чотирьох кінцівках, вони почали триматися на двох ногах, з піднятою вгору головою, з випрямленою шиєю, з кільцями гортані і дихального горла, які лежать один над одним, а не розташовані один біля іншого. Наскільки стояння на двох ногах допомогло механізму мовлення, краще за все доводять птахи, які можуть навчитися наслідувати людське мовлення, у той час як для більш розвинених чотириногих це…є неможливим. Дитина може почати діяти органами мовлення, як це роблять дорослі,лише тоді, коли вона ходить, або… вже тримається прямо». (Бодуэн де Куртенэ И. А. О задачах языкознания // Хрестоматия по общему языкознанию / Сост. Л. П. Иванова. – К.,2008. – С. 278–280).

7. «Мова і мовлення є комплементарними структурами. Цеозначає, що немає мови без мовлення і мовлення без мови, як нема лівого без правого. Мова – це система правил, за якими здійснюється мовлення. Вона може бути подана як таблиця дискретних одиниць, зразків (парадигм) мовоформ. Мовлення як реалізація цих форм являє собою безперервну послідовність складів. При формуванні мови у процесі комунікації безперервний складовий (іконічний) код має бути перетворений на дискретні одиниці – фонеми, морфеми, слова. Це відбувається в ієрархії нейронних ланцюгів слухового аналізатора». (Жинкин Н. И. Язык – речь – творчество / Избранные труды. – М., 1998. – С. 341).

8. «…Мова існує.. оскільки в людському суспільстві є потреба у спілкуванні. А спілкування – це перш за все обмін «значеннями», і все у мові підпорядковано завданню здійснення цього обміну «значеннями»».(Звегинцев В. А. Теоретическая и прикладная лингвистика: Учебное пособие. Изд. 2-е. – М., 2007. – С. 15).

9.«Мова – основний об’єкт вивчення мовознавства. Під мовою перш за все розуміють природну людську мову (в опозиції до штучних мов і мови тварин), виникнення та існування якоїнерозривно пов’язане з виникненням та існуванням людини –homo sapiens.

Термін «мова» має… два взаємопов’язаних значення: 1) мова взагалі, мова як певний клас знакових систем; 2) конкретна, так звана етнічна, або «ідіоетнічна», мова – певна реально існуюча мовна система, яка використовується в певному соціумі, у певний час та у певному просторі. Мова у першому значенні – це абстрактне уявлення про єдину людську мову, осереддя універсальних властивостей усіх конкретних мов. Конкретні мови – це численні реалізації властивостей мови взагалі.

Мова взагалі є семіотичною (знаковою) системою, яка природно (на певній стадії розвитку людського суспільства) виникла і закономірно розвивається, має властивість соціального призначення, – це система, яка існує перш за все не для окремого індивіда, а для певного соціуму». (Кибрик А. Е. Язык // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М., 1990. – С. 604).

Вправа 2. Заповніть таблицю відповідно до зазначених рубрик.

Основний рівень мови

Одиниця рівня

Розділ мовознавства

Вправа 3. Прочитайте уважно уривки з різних творів. Прокоментуйте, будь ласка, які функціі мови проявляються в них більшою мірою.

1. «Форми, в які складалася давня українська міфологія, були реальні образи, взяті на землі. Бо земля була в давнього чоловіка, як кажуть, під носом, а небо – під лісом. Молода слабосильна душа не могла ще думати логічними мислями і мусіла кликати собі до помочі фантазію. Давні люди мусіли думати, гадати формами картин, а не душ: тим-то у всіх народів релігія попереджала філософію й науку. Всі образи для своєї релігії давні Українці мусіли брати з природи, котра обгортувала їхнє життя з усіх усюдів, я і всі народи з давніх давен в своїй міфології переносили поперед усього землю на небо. Тим-то й вийшло так, що все в міфології, що справді діється на небі, все те ніби діялось десь на землі». (Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. – 2-е вид. – К., 2003. – С. 6.)

2. «Усі мови світу можна поділити на групи за певними принципами, що покладені в основу класифікації. Так, вони можуть бути систематизовані за територіальною чи географічною, ареальною ознакою (наприклад, мови Африки, Австралії, Європи); залежно від функцій, які вони виконують у суспільстві (наприклад, латинська мова в римсько-католицькій церкві, церковнослов’янська – в греко-правословній, арабська – в ісламі); за їх поширеністю тощо». (Бевзенко С.  П. Вступ до мовознавства: Короткий нарис: Навч. посіб. – К., 2006. – С. 39.) 56

3. Укр.: Без муки немає науки.

Рос.: Наука – не медовуха: в рот не вольешь.

Англ.: No pains, no gains.

Нім.: Ohne Flei kein Preis.

Іспан.: El aprender es amargura; el fruto es dulzura.

Лат.: Non est ad astra mollis e terra via. (Нелегкою є дорога від

землі до зірок.) (Жовківський А. М., Жовківська Г. А, Івасютин Т. Д., Макар Ю. І., Попеску І. В., Сафроняк О. В., Сулим В. Т., Фурдас М. Г. Мудрість народна – мудрість міжнародна: Прислів’я, приказки, крилаті вислови та мовні звороти дев’ятьма мовами.

– Чернівці, 2004. – С. 9.)

4. AUTUMN

A touch of cold in the Autumn night –

I walked abroad,

And saw the ruddy moon lean over a hedge

Like a red-faced farmer.

I did not stop to speak, but nodded,

And round about were the wistful stars

With white faces like town children.

(T. E. Hulme)

САМОСТІЙНА РОБОТА 1 (9 балів)

Самостійна робота студентів зорієнтована на модульно-рейтингову систему оцінювання знань, вона є базовим елементом університетської освіти і покликана сприяти систематизації знань, випроцюванню навичок самостійного вивчення навчального матеріалу і поглибленому вивченню окремих мовознавчих питань.

Самостійна робота передбачає: 1) вивчення матеріалу за літературними джерелами та конспектами лекцій; 2) виконання запропонованих вправ і завдань; 3) відповіді на запитання для самоперевірки; 4) написання рефератів та підготовку презентацій

Для виконання повного обсягу поза аудиторної самостійної роботи необхідно:

І. Опрацювати тему самостійної роботи (подано нижче). Попрацювати з першоджерелами:

1) з’ясувати значення нових термінів (ключових слів) до теми семінарського заняття за словниками лінгвістичних термінів (перелік словників подано в літературі до курсу), виписати їх значення в зошит, вивчити, уміти ілюструвати власними при-

кладами;

2) прочитати та законспектувати основні тези наукової статті або монографії з теми семінарського заняття (див. додаткову літературу до кожного семінару). (3 бали)

ІІ. Виконання практичного завдання (3 бали).

ІІІ. Написати реферат (за власним бажанням) та захистити (3 бали)