6. Аналіз моделі економічного зростання Харрода-Домара та оцінка її актуальності.

Це неокейнсианская модель, яка об'єднує моделі англійського економіста Р. Харрода (1900-1978) і американського економіста Е. Домара (р. 1914). Вона заснована на двох передумовах. Перша передумова - зростання національного доходу - визначається тільки одним фактором - нормою накопичення капіталу. Всі інші фактори - збільшення зайнятості, ступінь використання обладнання, покращення в організації виробництва, які відображаються на зростанні капи-талоотдачі, - виключаються. Тому попит на капітал при даній капіталоємності визначається тільки темпом зростання національного доходу. Друга передумова - капіталомісткість - не залежить від прибутку і заробітної плати, а визначається технічними умовами виробництва, мають тенденцію зберігати її незмінною.

Зв'язок між часткою інвестицій в національному доході і капіталомісткістю будується на основі рівності заощаджень та інвестицій. Причому заощадження характеризують пропозицію фондів для інвестування. Харрод, зокрема, запропонував формулу, що характеризує рівність заощаджень та інвестицій,

S = CxG

де S - частка заощаджень у національному доході;

С - капіталомісткість;

G - темп зростання національного доходу .

З цієї формули виводиться умова динамічної рівноваги

G = S: С,

де G - темп зростання національного доходу;

S - заощадження, які в довгостроковому періоді постійні внаслідок стійкості функції споживання; С - необхідна капіталоємність.

І Домар, і Харрод дійшли висновку, що умовою динамічної рівноваги при постійній нормі нагромадження і постійній капіталомісткості є стійкий темп зростання національного доходу. Цей темп зростання Харрод назвав гарантованим. Відхилення від гарантованого темпу зростання породжує, на думку Харрода, кумулятивні причини, які спонукають фактичний темп зростання відхилятися від лінії рівноваги.

9. Бюджет держави та проблема його балансування.

Державний бюджет – це річний кошторис державних видатків і джерел їх фінансового покриття. У контексті бюджетного регулювання державний бюджет виконує такі функції:

• збільшення або зменшення сукупного попиту;

• виконання перерозподільчої функції;

• стимулювання або гальмування виробництва шляхом вибору певної системи оподаткування;

• забезпечення покриття касових збитків підприємств, які в наслідок певних причин (об’єктивних) є збитковими, однак функціонування яких зумовлене суспільними потребами (наприклад, енергетика);

• забезпечення фінансової допомоги для розвитку окремих галузей і сфер діяльності;

• збалансування бюджетів нижчих рівнів.

Головною метою здійснення бюджетного регулювання є досягнення збалансованості бюджетів (відповідності доходів та видатків), що входять до складу бюджетної системи держави.

Перевищення доходів над видатками створює профіцит (надлишок) бюджету, який може бути використаний для дострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або бути переведений у дохід наступного бюджетного періоду. Перевищення видатків над доходами утворює дефіцит бюджету, який можна покривати за рахунок посилення оподаткування, продажу державних цінних паперів, зовнішньої державної позики, продажу державного майна, емісії (додаткової емісії готівкових грошей, кредитів національного банку). Нестача коштів для фінансування видатків державного бюджету передбачає також можливість й необхідність здійснення секвестру (пропорційного скорочення) витрат державного бюджету, окрім спеціально захищених статей, з метою збалансування бюджету.

До основних причин виникнення бюджетного дефіциту належать:

• випуск в обіг “зайвих” грошей;

• падіння обсягів суспільного виробництва;

• надмірно “роздуті” соціальні програми;

• мілітаризація економіки; підвищення граничних витрат суспільного виробництва;

• висока питома вага тіньової економіки.

Дефіцит державного бюджету є одним з основних макроекономічних показників, які характеризують стійкість національної економічної системи. Негативними прямими наслідками дефіциту державного бюджету можуть бути інфляція та порушення ринкової мотивації діяльності приватних фінансових інститутів. Тому забезпечення збалансованості державного бюджету є одним з основних завдань уряду в контексті фінансової політики держави.

Але єдиної думки щодо збалансованості державного бюджету немає. Так, Р.Солоу вважає, що у сприятливий для економіки період варто вживати заходів для збалансування державного бюджету, а К.Ерроу дотримується думки, що не доцільно прагнути бездефіцитності державного бюджету, і якщо зростання ВВП складає 3%, то дефіцит державного бюджету в розмірі 3% від ВВП цілком прийнятний.

В одночас, на погляд інших економістів, раціональним є балансування державного бюджету на циклічній основі (під час спаду виробництва допустиме перевищення видатків над доходами, а під час економічного підйому – перевищення доходів над видатками), що дає можливість державі формувати так звані стабілізаційно-страхові фонди і проводити антикризову політику, вирівнювати економічні коливання.