22. Державне регулювання економічного зростання в сучасних умовах

Державне регулювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання господарської системи та підприємництва. Розвинена ринкова економіка не означає "абсолютної свободи" і "вільної гри" економічних сил, що спрямовуються "невидимою рукою" саморегульованої конкуренції. Необмежена економічна свобода існувала лише на ранніх ступенях розвитку товарного виробництва і формування ринкових відносин. Для сучасних умов характерні переплетення та поєднання ринкових і державних методів регулювання. Кожен з цих методів має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб'єктів власності та господарювання. Проте вони подібні в тому, що за допомогою цих методів держава і ринок приводять у відповідність часткові планомірності, властиві окремим господарським одиницям. Світовий досвід свідчить насамперед про те, що без активної регулюючої ролі держави не може бути ефективної, соціально орієнтованої ринкової економіки. Практично немає жодної країни з високорозвиненою економікою, де б держава усунулась від регулювання ключових соціально-економічних процесів. Держава завжди виконувала класичні економічні функції. Вона законодавчо запроваджувала "загальні правила гри", тобто систему нормативних актів, що регулюють діяльність суб'єктів ринку, в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, акціонерні товариства тощо. У трансформаційних умовах розвитку державне регулювання економічного зростання в Україні здійснюється за допомогою інструментів фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямів державної економічної політики.
Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, що характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Державні закупівлі здійснюються через механізм державних замовлень, укладення контрактів, виробництво продукції (виконання робіт), надання послуг. Розрізняють стимулюючу фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва збільшенням обсягу державних закупівель, і стримуючу (рестриктивну), спрямовану на стримування виробництва зменшенням обсягу державних закупівель.

23. Дефіцит бюджету та державний борг.

Джерелом державних видатків є доходи бюджету. Тому доходи і видатки державного бюджету повинні бути збалансованими. Проте на практиці така рівність існує не завжди. Перевищення доходів над видатками означає профіцит бюджету. Перевищення видатків над доходами означає дефіцит державного бюджету.

Розрізняють циклічний та структурний дефіцит бюджету. Дефіцит може виникати як наслідок економічного спаду. В цьому випадку надходження від податків зменшуються й автоматично доходна частина бюджету. Такий дефіцит називають циклічним. Він може виникати, навіть якщо держава запланувала збалансований бюджет. Іноді держава свідомо планує дефіцит бюджету. Дефіцит означає, що держава вкладає в розвиток економіки коштів більше ніж отримує. Тому дефіцит бюджету використовують як метод стимулювання економіки. Дефіцит бюджету, який заплановано в структурі бюджету, називають структурним. Циклічний дефіцит = фактичний дефіцит – структурний дефіцит.

Дефіцит бюджету справляє стимулюючий вплив на економіку оскільки розширює сукупні видатки. Проте, в залежності від джерел покриття, дефіцит може вести до збільшення державного боргу або прискорення інфляції. Тому встановлюються обмеження розміру дефіциту бюджету. Відношення суми дефіциту до ВВП називають рівнем дефіцитності бюджету. Допустимим рівнем дефіцитності бюджету вважають до 3% від обсягу ВВП.

Існує три основних способи подолання дефіциту бюджету:

Підвищення податків. Це може збільшити надходження до бюджету. Однак, зростання податків гальмує економічний розвиток, тому не завжди прийнятне. Крім того цей спосіб може викликати перехід економіки у „тінь”.

Державні позики. Державні позики не викликають інфляції, але приводять до виникнення державного боргу. Крім того внутрішні позики скорочують приватні інвестиції. Фірми замість того, щоб інвестувати у виробництво купують облігації державної внутрішньої позики. Скорочення приватних інвестицій внаслідок фінансування дефіциту державного бюджету через внутрішню позику називають ефектом витіснення або ж ефектом евікції. (вперше дане явище почав досліджувати американський економіст Роберт Барро (1944-), який назвав його ефектом витіснення). Зовнішні запозичення несуть загрозу виникнення економічної і політичної залежності держави від кредиторів. Тому витрати бюджету повинні бути інвестиційними, тобто такими, що викличуть зростання виробництва й національного доходу та дозволять повернути борги, які виникають у держави як наслідок дефіциту.

Додаткова емісія грошей. Держава може профінансувати свої видатки здійснивши емісію грошей. Емісія для держави рівносильна отриманню додаткового доходу. Такий дохід, отриманий завдяки емісії називають сеньйоражем. Емісія не викликає скорочення приватних інвестицій, а навпаки посилює стимулюючий вплив фіскальної політики. Тому, за відсутності загрози неконтрольованої інфляції, такий спосіб покриття дефіциту бюджету розглядається як найбільш ефективний. Проте можливість використання цього методу обмежена, оскільки він напряму викликає інфляцію.

Фінансування дефіциту бюджету через запозичення веде до утворення державного боргу. Державний борг – це накопичений дефіцит державного бюджету. Державний борг – це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду перед власниками державних цінних паперів. Державний борг не несе загрози національній економіці, якщо його відношення до ВВП складає менш ніж 60%. Якщо ж державний борг знаходиться у межах 60 – 80 % ВВП, вважається, що країна має проблеми з заборгованістю. Якщо ж понад 80% - то уже серйозні проблеми.

24. Джерела економічного зростання, методи їх обчислення.

Економічне зростання – це стійке тривале зростання сукупного доходу (валового продукту), економічної могутності країни, покращення кількісних і якісних показників розвитку суспільного виробництва і розширення можливостей економіки задовольняти зростаючі потреби населення в товарах і послугах.

Основними (базовими) джерелами економічного зростання є:

- приріст обсягу виробництва (DY) може бути досягнутий за рахунок трьох окремих джерел: приросту праці (DL); приросту капіталу (DK); технічних нововведень. Відповідно приріст обсягу виробництва за рік визначається внеском кожного фактора виробництва в економічне зростання. Приріст обсягу виробництва може бути досягнутий за допомогою залучення більшого обсягу ресурсів та продуктивнішого їх використання.

Розглянемо, наприклад, як впливає на реальний ВВП зростання витрат праці. Реальний ВВП у будь-який час визначається як витрати праці (в люд.-год), зменшені на продуктивність праці (реальний годинний виробіток в розрахунку на одного робітника).

ВВП = Кількість відпрацьованих люд.-год ґ Продуктивність праці.

Затрати праці залежать від:

• кількості зайнятих (а вона, в свою чергу, залежить від кількості населення і відсотка працездатних);

• тривалості робочого тижня (правові фактори, колективні договори).

Продуктивність праці залежить від:

технічного прогресу (або сукупної продуктивності факторів виробництва, обсягу капіталовкладень, освіти, розміщення трудових ресурсів та ін.).

Таким чином, реальний обсяг виробництва залежить від:

• кількості зайнятих;

• середньої кількості відроблених годин;

• продуктивності праці.

В економічно розвинутих країнах зростання продуктивності праці забезпечується на 70-80% за рахунок технічного прогресу.

Економічний розвиток залежить від економічного зростання (характеру використання продуктивних сил суспільства) і суспільного способу виробництва (еволюції економічної системи).

- стан інфраструктури;

- зростання продуктивності чинників на основі технологічного прогресу, ділові стратегії і взаємодія фірм;

- фактори сукупного попиту (доходи і поведінка домогосподарств, зовнішні чинники);

- політика уряду.

Вибір джерел економічного зростання передбачає необхідність кількісної визначеності взаємозв’язків між приростом ресурсів і приростом їх продуктивності з одного боку, та приростом обсягів національного виробництва – з іншого. Цей зв’язок виражається у виробничій функції.