Етіологія і патогенез зубощелепних аномалій

Багато авторів розрізняють поняття "аномалія" і "дефор­мація". Під аномалією розвитку зубів і щелеп розуміють природжені стійкі відхилення від загальноприйнятої норми (анатомічної), що збільшуються з віком дітей і супроводжу­ються функціональними порушеннями. Під деформацією розуміють надбані стійкі зміни форми і функцій зубів і щелеп, що виникають у постнатальний (після народження) період внаслідок порушення їх росту і розвитку. Вони прогресують з роками, порушують функції жувальної системи, змінюють зовнішність дитини.

Аномалії можуть бути спадковими, природженими і набутими. Спадкові (сімейні) аномалії — це схильність до деформації жувальної системи, що її успадковує дитина. До таких аномалій відносять справжню діастему, адентію, надкомплектні зуби, справжню прогенію (мезіальний прикус), прогнатію (дистальний прикус) і глибокий перекриваючий прикус.

Природжені аномалії розвиваються в ембріональний період. Причинами їх виникнення є патологічні процеси, й з розвитком плода, неправильним його положенням, зміною тиску навколоплідної рідини, механічним тиском на плід ззовні, хворобами батьків, особливо матері (токсоплазмоз, сифіліс, алкоголізм, порушення функцій залоз внутрішньої секреції, променеве ушкодження, наркоманія, токсична дія лікарських засобів під час вагітності). Природжені аномалії виникають частіше внаслідок порушення зрощення щелепно-лицьових відростків, через що з'являються розщеплення на губі, альвеолярному відростку, твердому і м'якому піднебінні. До цієї групи аномалій належить і однобічна мікрогенія. Набуті аномалії виникають після народження дитини внаслідок несприятливих умов її розвитку, під впливом різних чинників.

Причини виникнення зубощелепних аномалій.

Штучне вигодовування дитини.. Під час ссання дитина обхоплює губами сосок груді, утримує його, видавлює альвеолярними відростками молоко і ковтає. Сисні рухи сприяють нормальному розвиткові нижньої щелепи і прилеглих тканин, а також усувають звичайне дистальне положення нижньої щелепи у новонародженого. При ссанні із пляшечки суміш звичайно виливається, а не видавлюється альвеолярними відростками. Це може бути причиною виникнення зубощелепних аномалій (наприклад дистального прикусу).

Захворювання дитини. Однією із причин виникнення зубощелепних аномалій можуть бути захворювання, які призводять до порушення функції залоз внутрішньої секреції. Недостатня функція щитовидної залози зумовлює затримку росту щелеп, зубів і пізнє прорізування зубів. Порушення функцій гіпофіза призводить до мікро - і макрогнатії, прищитовидних залоз — до погіршення обміну кальцію в організмі, що сприяє деформації щелеп.

Рахіт призводить до порушення обміну кальцію і фосфору, відкладання солей у кістковій тканині внаслідок браку в організмі ергокальциферолу. Це спричинює податливість кісткових тканин і виникнення зубощелепних аномалій під впливом звичайних чинників (тяги м'язів, тиску язика, жувального тиску) чи шкідливих звичок. З рахітом пов'язують розвиток глибокого чи відкритого прикусу, звуження зубних дуг і щелеп (мал..6), затримку прорізування зубів, гіпоплазію емалі. На деформації жувальної системи впливають і інші захворювання раннього дитячого віку: диспепсія, інфекційні хвороби, туберкульоз, токсоплазмоз, які ос­лаблюють організм дитини.

Мал. 6. Звуження нижньої щелепи, укорочення зубного ряду.

Аденоїдні розростання (поліпи у верхніх дихальних шляхах) утруднюють дихання через ніс, і дитина починає дихати ротом. Під час такого дихання рот постійно відкритий, напружуються м'язи щік, стискаючи бічні ділянки зубних дуг. При вдосі у порожнині рота утворюється додатковий тиск. Струмінь повітря, що вдихається, тисне на піднебінне склепіння, спричинюючи деформацію твердого піднебіння. Це призводить до утворення високого склепіння (готичне піднебіння) і звуження зубних дуг. Язик під час дихання через рот опускається, торкаючись бічними ділянками тільки нижнього зубного ряду, і не протидіє тиску м'язів щік на верхній зубний ряд і альвеолярні відростки. Таке порушення м'язової рівноваги призводить до стискання (звуження) верхнього зубного ряду і щелеп (мал. 7).

У разі збільшення язикового мигдалика для полегшення дихання дитина висовує вперед язик, а вночі — ще і нижню щелепу, що призводить до розвитку мезіального прикусу. При збільшенні горлового мигдалика дитина піднімає (закидає) голову, звільняє надгортанник від тиску язика, переміщує нижню щелепу назад, відділяючи корінь язика від м'якого піднебіння. При цьому звільняється шлях для проходження повітряного струменя. Все це призводить до розвитку дисталь­ного прикусу.

Шкідливі звички поширені серед дітей, але зубощелепні аномалії і деформації виникають тільки за наявності сприят­ливих умов, зокрема неповноцінності кісткових структур після захворювання на рахіт та ін. Набуті аномалії виникають також у разі неправильного положення дитини під час сну. Якщо узголів'я високе, голова дитини нахилена вперед, м'язи шиї ослаблюються, нижня щелепа зміщується вперед, що сприяє розвитку мезіального прикусу (див. мал. 5).

Мал. 7. Звуження верхнього зубного ряду, піднебінне положення премолярів і першого моляра справа

а

Мал. 8. Перехресний прикус:

а — співвідношення зубів;

б — двобічний;

в — однобічний

Коли дитина спить із заки­нутою назад головою, м'язи шиї нап­ружуються, нижня щелепа зміщується назад (дистальне). Це утруднює її ріст і може призвести до появи дистального прикусу. У разі постійного підкладан­ня під час сну руки під щоку можливий розвиток перехресного прикусу (мал. 8). Такий же вплив іноді справляє гра на скрипці. У виникненні деформації негативну роль відіграє неправильне положення тіла дитини за партою, письмовим столом, під час ходіння. Неправильні ковтання, артикуляція язика, губ і щік також сприяють розвитку деформацій жувальної системи. Смоктання пальців, язика, соски, різноманітних предметів, закушування губ чи язика стає іноді причиною виникнення різних видів деформацій і аномалій зубів, зубних рядів, прикусу (дистального, мезіального, відкритого, пере­хресного). Наприклад, коли дитина при смоктанні розміщує палець (пальці) похило зверху вниз, розвивається дисталь­ний прикус, при горизонтальному їх положенні — частіше відкритий прикус (мал. 9). Під час закушування нижньої губи нижня щелепа зміщується назад чи сплощується передня ділянка нижньої зубної дуги — виникає дистальний прикус.

9.Відкритий прикус: а — травматичний; б - на боковій ділянці зубного ряду

а б

г

Мал. 10. Глибоке різцеве перекриття (а) і глибокий прикус (б—г)

Захворювання зу­бів і щелеп. Раннє ви­далення молочних дубів затримує ріст альвеолярних відростків і щелеп. Постійні зуби через брак місця прорізуються поза зубною дугою. Ушкодження карієсом перших постійних молярів і пов'язане з цим зменшення висоти прикусу може призвести до утворення глибокого різцевого перекриття чи глибокого прикусу (мал. 10). Остеомієліт щелеп у дітей, ушкоджуючи зону росту кістки, призводить до виникнення деформацій. Так, остеомієліт кута нижньої щелепи є причиною появи одно - чи двобічної мікрогенії. Рубці після номи, опіків призводять до затримки розвитку окремих ділянок щелеп (особливо нижньої) і виникнення деформації.