Профілактика аномалій щелепно-лицевої ділянки у дітей.

Стан зубів, щелеп та органів порожнини рота впливає на загаль­ний стан організму. З огляду на поширення та інтенсивний перебіг стоматологічних захворювань є актуальною первинна їх профілак­тика. Ефективність її залежить від термінів проведення у антенаталь­ний та постнатальний періоди. Профілактика зубощелепно-лицевих аномалій це комплекс гігієнімно-лікувальних заходів, спрямова­них на запобігання впливу основних несприятливих чинників, які зумовлюють розвиток зубощелепних аномалій, та створення опти­мальних умов для розвитку зубошелепної системи. Своєчасне усу­нення активно діючих чинників (шкідливих звичок, ротового дихання тощо), несприятливих умов сприяє нормалізації оклюзії.

Завданням профілактичної діяльності є позитивний вплив на загальний стан вагітної та дитини, а також проведення гігієнічно-лікувальних та організаційних заходів, які сприяють виявленню та усуненню дії шкідливих чинників, чинників ризику щодо розвитку зубощелепних аномалій у дітей. З точки зору вікових критеріїв ви­знано, що цим займатися треба з періоду антенатального розвитку дитини, активно продовжувати після її народження, починаючи з перших днів життя. Проте досі увага дитячих стоматологів звернена головним чином на дітей дошкільного та шкільного віку.

Організаційним методом проведення профілактичних заходів є диспансерний нагляд. Гігієніст зубний повинен володіти мето­дикою клінічного обстеження, знати морфологічні та функціональні ознаки стоматологічного статусу у різні вікові періоди розвитку жу­вального апарату, володіти діагностикою початкових форм зубоще-лепннх аномалій, знати принципи групування дітей для диспансер­ного нагляду, вміти визначати методику та зміст диспансерної роботи залежно від належності до диспансерної групи, правильно її плануват- и і оцінювати ефективність роботи. Наслідки цієї роботи залежать не тільки від рівня підготовки гігієніста, але й від уміння аналізувати, порівнювати анамнестичні та лабораторні показники, правильно встановлювати причини патології, організовувати та контролювати проведення намічених профілактично-лікувальних заходів.

Основними напрямками профілактичної роботи з дітьми с такі.

Створення умов для фізіологічного розвитку дітей, у тому числі і його зубо щелеп ного комплексу; забезпечення фізіологічних умов для здійснення функцій смоктання, дихання, ковтання, мови, усунення чинників ризику щодо виникнення захворювань, проведення своєчасної корекції відхилень, гігієнічне виховання та навчання дітей і батьків. Проведення розмов із батьками про важли­вість дотримання правильного режиму, повноцінного харчування матері і дитини, формування її постави, гігієнічних навичок. З пере­ходом дитини на самостійне харчування — зміна структури та якості їжі, формування навичок жування.

Диспансерне спостереження за дітьми, які народилися від батьків, що мають спадкові, природжені стоматологічні, загальносоматичні, системні захворювання, працюють на шкідливому виробництві, живуть у несприятливій екологічній зоні. Диспансер­ному обліку підлягають діти, у матерів яких були різні види патології вагітності, пологів, гострі інфекційні захворювання, а також діти з системними ендокринними захворюваннями, порушенням обміну речовин, хронічними запальними процесами, стоматологічними захворюваннями у суб- та декомпенсованій формі, вадами розвитку. Профілактика токсико-септичних станів у новона­родженого, маститу — у матері. Профілактика інфекційних, запаль­них захворювань, порушень обміну, проведення коригувальної терапії. Забезпечення гігієни порожнини рота, за показан­нями призначення масажу, пасивної чи активної міогімнастики, позбавлення шкідливих звичок, проведення екзогенної та ендогенної профілактики карієсу та некаріозних уражень зубів (корекція хар­чування, використання препаратів кальцію, фтору, вітамінів), санація ротової порожнини, шліфування горбків блокованих зубів, корекція оклюзійних площин, своєчасне протезування, хірургічна корекція аномальних вуздечок язика, губ, глибини присінка, ротової порож­нини, видалення зубів і інші хірургічні втручання.

Для кожного вікового періоду дитини розроблено комплекси заходів, виділено осіб, які відповідають за виконання цієї роботи. У профілактичній роботі беруть участь адміністрація підприємств за місцем роботи матері, жіноча та медико-генетична консультації, акушер-гінеколог, стоматолог, ортодонт,гігієніст зубний, ортопед, хірург, педіатр, оториноларинголог, ендокринолог, логопед та інші фахівці.

Антенатальний період розвитку дитини. Від поведінки та стану вагітної залежить здоров'я малюка. Тому під час вагітності піклу­вання про здоров'я майбутньої матері є запорукою здоров'я дитини. Вагітні повинні перебувати на диспансерному нагляді, у тому числі й стоматолога. У обов'язки стоматолога входять санація ротової порожнини та надання порад щодо гігієнічного догляду за зубами, харчування, встановлення причин, які призводять до стоматологіч них захворювань, тощо. Вагітна потребує особливого режиму праці та відпочинку (фізичні вправи, загартувальні процедури, прогулянки на свіжому повітрі, достатній сон, обмеження навантажень). Раціонально збалансоване харчування полягає у забезпеченні в достатній кількості організму білками, жирами, вуглеводами, мінеральними солями, вітамінами, мікроелементами. Норма цукру на добу становить 40 50 г, співвідношення картоплі та інших овочів 1:3, молока 0,25 л, сиру — 200 г, сметани — 20—30 г, одне яйце.

Переддошкільний період розвитку дитини. Період від 0 до З років с найсприятливішим для проведення гігієнічно-профілактичних заходів. Період новонародженості — перший етап постнатального розвитку. Тривалість його визначається індивідуально — від 2 до 3 тиж. У цей період виявляють дітей з патологією, спричиненою порушенням антенатального розвитку або генетично зумовленою. Це виродливості обличчя, незарощення губ, альвеолярних дуг, твер­дого або м'якого піднебіння, синдром І—II зябрових дуг, колобома, асиметрія обличчя через дефект розвитку кісток лицевого скелета або внаслідок пологової травми, пухлини, природжені кісти або нориці, аномалії м'яких тканин тошо. Вкорочення (або неправильне прикріплення) вуздечки язика, яке заважає функції ковтання, є пока­занням до хірургічного втручання у перші дні або місяці життя немовляти. Дуже важливо визначити причини порушення функції ковтання, бо це може бути пов'язане не тільки з аномалією вуздечки язика, але й із загальним станом дитини або недостатньою функцією молочної залози матері.

На першому році життя у дитини можуть спостерігатися відставання у переміщенні нижньої щелепи вперед, порушення термінів парності та послідовності прорізування зубів, неправильне поло­ження язика у стані спокою, незмикання губ, ознаки порушення функцій смоктання, ковтання, дихання, шкідливі звички. Захворю­вання, особливо такі, як рахіт, диспепсія тощо, можуть сприяти розвитку аномалій числа, величини, форми, структури, положення зубів та порушенню термінів прорізування їх, зумовити деформацію шелеп. Тому профілактика стоматологічних захворювань безпосе­редньо пов'язана із загальними педіатричними заходами.

Піс,я народження у дитини яскраво проявляються біологічні властивості, що пов'язані з її розвитком та ростом. Велике значення мають гігієнічний догляд, додержання режиму денного та нічного сну, перебування на свіжому повітрі, раціональне харчування та спосіб вигодовування. Формування зубощелепної системи дитини відбувається під впливом функціонального навантаження. Природне вигодовування є оптимальним для гармонійного розвитку органів і м'язів жувального апарату. Функція смоктання — це рефлекторний акт, який сприяє розвитку м'язів та щелеп. У разі штучного вигодо­вування може порушитися функціональна активність м'язів, що призводить до недорозвинення щелеп та затримки зміщення нижньої щелепи вперед. Значний тиск пляшечки на щелепи може спричинити деформацію фронтальної ділянки. Тому у разі штучного вигодову­вання треба забезпечити близькі до природних умови для смоктання. Під час їди дитина повинна висувати нижню щелепу вперед і докла­дати до цього певні зусилля. Треба забезпечити правильну позу під час годування, не допускати тиску пляшки, регулювати зусилля дитини під час смоктання за рахунок підбирання отворів у сосці, величини та довжини її тощо.

Звичайно у віці 4—5 міс дітей починають догодовувати, що сприяє функції жування та формуванню тимчасового прикусу. Після появи зубів дитину треба привчати до жування твердої їжі (скоринку хліба, свіжі овочі та фрукти), своєчасно міняти консистенцію їжі.

Лікування дітей першого року життя проводять у дитячій стома­тологічній поліклініці (відділенні) або у дитячому щелепно-лицьовому стаціонарі. Дітей з природженими вадами обличчя направляють у спеціальні центри. Вони потребують своєчасної хірургічної, орто-донтичної, логопедичної допомоги. У подальшому такі діти повинні перебувати під диспансерним наглядом дитячого стоматолога.

Профілактичною роботою займаються середній медичний персо­нал(гігієністи зубні) під керівництвом педіатра та стоматолога. Центральною ланкою у цій роботі є кімната здорової дитини, де проводять гігієнічне нав­чання батьків або майбутніх матерів, здійснюють диспансерний нагляд за дітьми з тримісячним інтервалом. Основні напрямки профілактичної роботи з дітьми:

1. Створення умов для фізіологічного розвитку дітей, у тому числі й зубощелепної системи, забезпечення фізіологічного перебігу функ­цій, усунення чинників ризику щодо виникнення захворювань, своє­часна корекція відхилень, гігієнічне виховання та навчання батьків.

2.Диспансерний нагляд за дітьми, які народилися від батьків, у котрих виявлено захворювання ендокринної або серцево-судинної систем, хронічні хвороби крові, органів травлення, нирок, алкого­- лізм, наркоманію, стоматологічні порушення, а також тих, хто працює у шкідливих умовах. Диспансерному обліку підлягають діти, у мате­- рів яких були патологія вагітності, пологів, гострі інфекційні захво рювання, а також діти, які перехворіли на гемолітичну хворобу, рахіт, диспепсію або мають стоматологічну патологію й вади розвитку.

3. Профілактика токсико-септичного стану у новонародженого та маститу у матері. Профілактика інфекційних запальних захво­рювань, порушення обміну речовин, формування постави шляхом загартовування організму, дотримання правильного режиму життя,проведення коригувальної терапії.

4. Забезпечення грудного вигодовування дітей шляхом запровад­ження оптимального режиму життя матері, повноцінного її харчу­вання, а також фізіологічного перебігу функції смоктання у дитини у разі як природного, так і штучного вигодовування. З переходом дитини на самостійне харчування — зміна консистенції, складу їжі.

5. Забезпечення гігієни ротової порожнини, формування навичок жування, ковтання та артикуляції, усунення шкідливих звичок, за показанням проведення масажу та пасивної міогімнастики, екзо­генної і ендогенної профілактики карієсу та некаріозних уражень зубів(корекція харчування, використання препаратів кальцію, фтору,комплексу вітамінів).

Дошкільний та шкільний періоди розвитку дитини. Профілак­тика зубощелепних аномалій у дітей дошкільного та шкільного віку включає комплекс гігієнічно-лікувальних заходів, спрямованих на гігієну та санацію ротової порожнини і нормалізацію функції її орга­нів, усунення шкідливих звичок тощо.

Гігієна та санація ротової порожнини. Гігієніст зубний після поглибленого клінічного обстеження визначає план ліку­вально-профілактичних заходів і проводить лікування неускладненого та ускладненого каріесу зубів з метою відновлення оклюзійних контактів між зубами, які забезпечують повноцінність функції жування. Запобігає розвитку запальних процесів, то призводять до ранньої втрати зубів. Крім того, видаляє затримані тимчасові або такі, що не підлягають лікуванню, зуби та їх корені, проводить ендо-та екзогенну профілактику, лікує захворювання крайового пародонта, слизової оболонки рогової порожнини, язика, губ тощо. Шляхом бесід, індивідуальних чи групових занять з гігієни ротової порож­нини дітям прищеплюють гігієнічні навички, знайомлять із засобами гігієнічного догляду за зубами, навчають методиці чищення зубів, контролюють ступінь оволодіння нею, за допомогою гігієнічного індексу періодично оцінюють гігієнічний стан ротової порожнини.

Нормалізація функцій органів ротової порожнини та тонусу жуваїьних і мімічних м- 'язів. Призначають комплекси вправ залежно від функціональних відхилень. Проводять навчання дітей, батьків та персоналу дошкільних закладів із тим, щоб діти під контролем дорослих правильно виконували вправи. Міогімнастика полягає у систематичному тренуванні недостатньо розвинутих груп жувальних та мімічних м"язів або таких, що неправильно функціонують. Пору­шення координаційної функції м'язів може призвести до диспропор­ції росту щелеп, зубощелепних аномалій, спричинити рецидив ано­малії після апаратного лікування. Пасивна або активна міогімнастика найефективніша у ранньому віці, коли відбувається інтенсивний ріст щелеп. її можна застосовувати як самостійний метод лікування, а також у поєднанні з апаратним.

Як самостійний метод міогімнастика показана при функціональних відхиленнях, шкідливих звичках, зниженні тонусу та порушенні міодинамічної рівноваги жувальних і мімічних м'язів, неправильному положенні нижньої щелепи.

Загальні правила виконання вправ:

1) систематичність та регуляр­ність;

2) достатній розмах та оптимальна інтенсивність скорочення м'язів;

3) плавне та повільне скорочення м'язів;

4) після кожного скорочення м'язів має бути пауза І—2 с;

5) кожну вправу треба ро­бити кілька разів до відчуття втоми;

6) з часом кількість вправ треба збільшувати, функціональне навантаження підвищувати;

7) вправи можна робити у положенні сидячи чи стоячи, стежити за поставою, бажано перед дзеркалом, із музичним супроводом;

8) періодичний контроль за виконанням вправ та збільшення навантаження, а також оцінка ефективності занять;

9) заняття можуть бути груповими або індивідуальними з використанням різних предметів або без них. Воно складається із трьох частин: увідної (загальні вправи), основної (спеціальні вправи), заключної (вправи, які знижують наванта­ження). Тривалість заняття залежить од віку дітей (10—20 хв).

Ксмплекси вправ для нормалізації функцій і тонусу м 'язів

Нормалізація функції ковтання (вправи виконують при максимально відкритому роті).

1. Кінчик язика впирається у піднебіння.

1. Кінчик язика рухається по піднебінні у напрямку спереду назад і навпаки.

2. Цокання язиком.

3. Вимовлення звуку «д».

2. Послідовне переміщення язика з зуба на зуб. починаючи з верхніх молярів (порахувати зуби на верхній щелепі).

Нормалізація функції дихання (вправи виконують із стиснутим и зубами ).

1. Спокійне носове дихання (3—5 хв).

2.Спокійне носове дихання однією ніздрею, поітім іншою .

3. Будь-які вправи з фіксацією уваги на носовому диханні (наприклад, присісти — вдих, встати — видих).

Тренування тонусу колового м'яза рота.

1. Стиснути губи і скласти їх трубочкою.

2. Стиснули губи, потім зробити імітацію посмішки.

3. Подути на руку або предмет.

4.«Футбол» (кінчик язика впирається у шоку, з зовнішньої поверхні щоки палець тисне на язик).

5.Надути шоки і за допомогою долонь повільно випускати повітря.

Нормалізація функції мови (тренування рухливості язика).

1. Максимально висунути язик уперед і тримати йото в такому положенні І 3 с

2. «Маятник» — повільний рух язиком (!) вправо-вліво.

3. Рух язика по червоній облямівці губ при максимально відкритомуроті.

4. Вимовляння звуку «др».

5. Максимально висунутим язиком спробувати торкнутися носа, потім підборіддя.

Нормалізація функції жування.

Статичне або функціональне навантаження роблять з гумовим еспандером або без нього. Вправа полягає у максимальному стисканні зубів та утриманні м'яі'в напруженими кілька секунд, потім ослабленими. Вправи виконують до появи відчуття втоми м'язів.

Зміщення нижньої щелепи вперед.

1. У положенні голова прямо. Нижня щелепа повільно рухається вперед.Положення утримують до 10 с Потім нижню щелепу переміщують назад.

1. Голова трохи запрокинута назад. Виконують першу вправу.

3.Голова запрокинута назад. Поворот праворуч, потім ліворуч.Виконують першу вправу.

Зміщення нижньої щелепи назад.

1.Відкрити рота і повільно його закрити, змішуючи нижню щелепу назад, бажано до крайового змикання різців.

2. Виконують першу вправу із застосуванням зусилля руки.Повільно відкрити рота, підняти язик до піднебіння і змістити назад,потім повільно закрити рота, при цьому змістивши нижню щелепу назад до крайового змикання різців. Утримувати шелепи у такому положенні 4—8 с

Зміщення нижньої щелепи вбік.

1. Повільно відкривати рота і повільно закривати, при цьому зміщуючи щелепу у протилежний від неправильного положення щелепи бік.

2. Виконати першу вправу за допомогою зусилля руки.

Усунення шкідливих звичок шляхом активного навіювання, психо­терапії, методом заборони, використання гірких мазей, фіксації рук, застосування вестибулярних пластинок, зйомних або незйомних апа­ратів тощо. До шкідливих звичок належать часто повторюване скоро­чення м'язів приротової ділянки, язика, рух нижньої щелепи, смок­тання язика, губ, пальців, інших предметів, неправильне положення тіла дитини під час сну або у стані бадьорості.

Шкідливі звички становлять собою серію умовних рефлексів, що відбуваються у визначеній послідовності і є фіксованим стерео­типом. Шкідливі звички головним чином виникають у віці до 5 років, а у 5—8 років майже у половини дітей спостерігаються стійкі аномалії. Клінічні ознаки шкідливих звичок виявляють під час розмови і огляду, коли дитина спокійна. Можна виявити шкідливі звички за іншими ознаками (зміна кольору губ, їх сухість, тріщини, зниження тонусу колового м'яза рота, зміщення нижньої щелепи, зміни форми зубного ряду, відхилення зубів у бік постійного натис­кування, зміни форми пальців, нігтів, пози дитини під час сну або в стані бодьорості). Звичка смоктати пальці є найпоширенішою, з'яв­ляється у віці до 1,5—2 років. У 60% трирічних дітей вона зникає, у віці 8—10 років зберігається у 10%. Спостереження засвідчили, що коли дитина залишила цю звичку до 3 років, то може настати само­регуляція аномалії, яка виникла з цієї причини. Якщо ж звичка збе­реглася до 5 років, то саморегуляція утруднена, а згодом вона приз­водить до деформації. Ефективність позбавлення від шкідливої звички залежить від послідовністі і наполегливості дорослих, усві­домлення дитиною її негативного впливу.

Направлення дитини на консультацію і лікування до фахівців у разі виявлення патологічних процесів суміжних органів або соматич­них захворювань, а також контроль за виконанням призначень лікаря. Шліфування горбків блокованих зубів у разі зворотного пере­криття верхніх зубів нижніми (частіше іклів). Алмазними головками шліфують блоковані поверхні антагоністів, утворюючи щілини між зубами у межах 1—2 мм, та похилі площини поверхонь зубів (на нижніх зубах шліфують вестибулярний бік, на верхніх — піднебін­ний, які у майбутньому контактуватимуть).

Корекція оклюзійних площин за нерівномірного змикання зубних рядів. Вибірково пришліфовують горбки окремих зубів. За допомо­гою оклюдограми визначають пункти посиленого навантаження, які пришліфовують доти, доки не сформуються рівномірні контакти між усіма зубами. Протягом однієї процедури знімають шар тканин до появи болю. Після пришліфовування постійні зуби покривають фторлаком, призначають ремінералізуючу терапію. Для корекції оклюзії можна ставити підвищувальні або знижувальні пломби, коронки.

Протезування у дитячому віці розглядається як профілактичний засіб, який спрямований на запобігання розвитку стійких деформацій щелеп, збереження зубів та нормалізацію функцій органів ротової порожнини, створення функціонального подразнення у кістці та стимулювання росту щелеп, розвиток зачатків постійних зубів, збе­реження місця у зубній дузі, профілактику захворювань суглоба.

У разі ранньої втрати зубів у дітей виникають значні деформації (гальмується ріст ділянки щелепи з відсутніми зубами або усієї щелепи, формується зубоальвеолярне подовження, порушуються функції жування, ковтання, мови, спостерігаються затримка прорі­зування постійних зубів, зміщення зубів у дузі, порушення форму­вання скронево-нижньощелепного суглоба). При цьому можуть формуватися глибокий (32%), прогнатичний (23,8%), латеральний (21,9%), прогенічний (18,1%) та відкритий (4,2%) прикуси.

Дефекти класифікують за ступенем ураження як часткові або повні; за поширенням — як дефекти зуба, зубних рядів. Вибір кон­струкції ортодонтично-протетичних апаратів залежить од величини та положення дефекту, ступеня вираженості деформації зубних дуг, виду прикусу та стадії його формування. Дитячий протез повинен забезпечувати: фіксацію (за рахунок присмоктування, адгезивності); стабілізацію (за рахунок функціонального присмоктування); рів­новагу (за рахунок правильної постановки зубів). Протезування має бути безболісним, протези — тимчасовими, із заміною через деякий час — залежно від віку дитини, конструкцї протеза, виду дефекту. Дитячі протези виготовляють із нешкідливих, гігієнічних матеріалів, що добре піддаються обробці. Боні» повинні зберігати місце для майбутніх зубів і не гальмувати ріст щелеп.

Для усунення шкідливих звичок, нормалізації функцій змикання губ, збереження міодинамічної рівноваги м'язів, скріплення м'язів ротової ділянки, стимулювання або гальмування розвитку щелеп у трьох напрямках застосовують вестибулярні пластинки, підборідну пращу, різноманітні профілактичні апарати.

Щитотерапія — один із профілактичних способів усунення аномалій: у ротову порожнину вводять вестибулярну пластинку,, котра може мати додаткові внутрішньо- або зовнішньоротові присто­сування (залежно від виду аномалії)- Апарат застосовують для усунення початкових форм сагітальних та вертикальних аномалій, протрузії верхніх фронтальних зубів, зміцнення м'язів і нормалізації змикання губ. Апарат лежить у роті вільно, щільно прилягає до фронтальних зубів і не торкається бічних, активізується язиком та мімічними м'язами, що сприяє правильному змиканню губ.

Профілактика наслідків дисгармонійного росту тканин. У період росту щелеп під час прорізування зубів пародонт, що форму­ється, протягом кількох років є надчутливим до різних впливів. Дисгармонія росту зубошелепної системи у період прорізування та формування коренів постійних зубів має чіткі клінічні ознаки: зменшення глибини присінка порожнини рота до 4—1 мм; ширина зони прикріплених ясен перебуває у межах 2—1 мм або повністю цієї зони немає; клінічна коронка зуба подовжена на 2—5 мм; від­сутня ясенна кишеня. Основним напрямком коригувальної комп­лексної терапії є створення оптимальних умов для формування зубощелепного апарату. Нами розроблено такий алгоритм лікуваль­но-профілактичних заходів для дітей: професійна та індивідуальна гігієна порожнини рота, навчання дітей та контроль за засвоєнням навичок гігієни; зняття над-та під'ясенного зубного каменю; пришлі­фовування оклюзійних контактів; лікування дефектів зубів та зубних рядів; нормалізація функціональних порушень; масаж; позбавлення шкідливих звичок; апаратне лікування зубощелепних аномалій; за показаннями — хірургічна корекція присінка ротової порожнини, вуздечок губ або язика; симптоматична та патогенетична медика­ментозна терапія, фізіотерапія.

Хірургічна корекція аномалій вуздечок язика, губ, глибини присінка порожнини рота. Аномалії морфологічної структури і місця прикріплення вуздечок язика, губ, слизової оболонки ротової порожнини до кісткового скелета призводять до функціональних відхилень, формування неправильного прикусу, захворювань кра­йового пародонта. Для профілактики цих захворювань істотне зна­чення має тактика лікаря під час лікування таких хворих. При аномаліях тонких вуздечок язика з порушенням функції ковтання доцільне раннє оперативне втручання (у перші місяці життя дитини) з обов'язковим навчанням дитини рухати язиком за допомогою пасивної чи активної міогімнастики. При широкій щільній вуздечці язика показана пластика її у віці 3—5 років з призначенням міо­гімнастики до і після операції. При аномаліях вуздечок губ, присінка ротової порожнини методи корекції залежать від ступеня прояву аномалії, поєднання її з зубощелепними аномаліями, захво­рюваннями тканин ротової порожнини, пародонта. Після про­різування постійних зубів, формування тканин і щелеп змінюються глибина присінка та місце прикріплення вуздечки губи. Тому оперативне втручання, яке є складовою частиною комплексного терапевтичного, ортодонтичного та хірургічного втручання на вуздечці верхньої губи, м'яких тканинах присінка, бажано проводити після прорізування постійних зубів і формування окремих структур пародонта. З метою усунення впливу негативних чинників на пародонт під час його розвитку проводять хірургічне втручання (нестибулопластика, пластика вуздечок губ).

Спосіб вестибулопластики у разі мілкого присінка ротової порож­нини полягає у викроюванні та відсепаровуванні напівовального слизово-підслизового клаптя на нижній губі у напрямку до альвео­лярного відростка на рівні 42, 41, 31, 32 зубів. Отсепарований слизово-підслизовий клапоть фіксують кетгутовими швами, збільшуючи таким чином глибину присінка ротової порожнини. Ранову поверхню на \уо\ покривають йодоформним тампоном, який фіксують швами до країв рани. Вона гоїться вторинним натягом, що призводить до появи шрамів на губі. Присінок формується протягом 2—3 тиж за умови постійної дії ортодонтичного апарата.

Вестибулопластику при захворюваннях тканин пародонта про­водять після курсу протизапальної терапії, корекції порушених функцій, ліквідації шкідливих звичок та після початку ортодонтич­ного лікування.

Характер оперативного втручання на вуздечках губ залежить від типу, ступеня прояву патології та місця прикріплення. При І—II типі вуздечки показане переміщення ділянки прикріплення за допомогою V- чи ромбоподібного розрізу слизової оболонки з подальшим повним зшиванням країв рани. При широких (II—111 тип) вуздеч­ках виконують Z-пластику за допомогою зустрічних трикутних клап­тів. Хірург-стоматолог робить й інші хірургічні операції, які рекомен­дує ортодонт: видалення зубів, компактостеотомію, остеотомію. У разі складних варіантів патології проводять хірургічно-апаратне ліку­вання.

Важливе значення для профілактики зубощелепних аномалій має санітарно-освітня робота, яка полягає у тому, що під контролем гігієніста зубного діти за допомогою батьків (удома) та вихо­вателів (у дитячому садку) набувають навичок, які сприяють форму­ванню зубощелепної системи. Дорослі повинні з 2 років привчати дітей до гігієнічного догляду за ротовою порожниною, допомагати їм позбутися шкідливих звичок, своєчасно лікувати зуби. Вони мають стежити, як дитина їсть, дихає, ковтає, розмовляє, яка у неї постава.

Аналіз профілактичної роботи засвідчив, що через рік у 1,5 разу зменшується кількість дітей із функціональними відхиленнями. Продуктивність роботи ортодонта збільшується у 2—2,5 рази.

Основні напрямки профілактики зубощелепових аномалій і деформацій

Аномалії зубо-щелепової системи за часом виникнення поділяють на: спадкові, вродженні, і ті,що з’явилися після народження дитини. Спадкові це адентія, надкомплектні зуби, діастема, прогенія глибокий прикус. До вроджених належать: розщілини губ, твердого і м’якого піднебіння. Причини: штучне харчування, рахіт, патологія верхніх дихальних шляхів (затруднене носове дихання внаслідок аденоїдних розростань), шкідливі звички ( смоктання пальців, язика, сторонніх предметів, закушування губ, неправильне положеня голови під час сну. Важливу роль у розвитку аномалій постійного прикусу відіграє збереження молочних зубів. Раннє видалення їх затримує ріст щелеп і постійні зуби, що прорізались розташовуються поза дугою через відсутність місця.

При ранньому видаленні шостого зуба відбувається затримка росту щелепи, можлива поява аномалій прикусу.

Діти з аномаліями зубо-щелепової системи повільно пережовують їжу, у них порушено ковтання, зменшений апетит. При скупченості зубів порушується самоочищення зубних рядів, затримуються рештки їжі, що створює умови для запалення ясен, пораження карієсом.

Аномалії зубів включають аномалії розмірів, положення, кількості, форми, терміну прорізування, структури твердих тканин.

Аномалії розмірів зубів. До них належать велетенські зуби ( макродентія). Частіше це верхні центральні або бокові різці. Вони займають багато місця, тому інші зуби не можуть правильно розташуватись. Можуть заважати прорізуванню сусідніх зубів, зумовлювати скупченість зубів. Є зуби з малими коронками ( мікродентія). Малі зуби розташовуються з великими проміжками і порушують вигляд обличчя.

Аномалії розташування окремих зубів. Вестибулярне положення - відхилення або зміщення дозовні від зубного ряду. Частіше відхиляються верхні або нижні різці та ікла, особливо на верхніх щелепах. При цьому відмічається затруднення при відкушуванні їжі і пережовування їжі, порушується чіткість вимови окремих звуків промови.

Оральне розташування- нахил або зміщення зубів всередину від зубного ряду. Нерідко травмується слизова язика, в ділянці зубів, що змістились, може виникати гінгівіт, пародонтит.

Медіодистальне зміщення зубів- розташування зубів попереду або позаду від нормального місця в зубній дузі. Причинами є рання втрата зубів, розташованих поряд із зубом, який змістився. Неправильне розташування зачатка зуба, шкідливі звички.

Поворот зуба навколо своєї вісі може бути невеликим і значним. Частіше повертаються з віссю різці. Причинами такої аномалії є брак місця в зубному ряду, неправильне розташування зачатка зуба, надкомплектні і молочні зуби, що затримались.

Діастема- проміжок між центральними різцями частіше спостерігається на верхній щелепі. Причинами є низьке прикріплення вуздечки верхньої губи, широка кісткова перетинка між центральними різцями, вроджена відсутність бокових різців, рання втрата бокових різців.

Треми - проміжки між зубами. Вони порушують зовнішній вигляд хворого і мовлення, травмуються ясна, що призводить до виникнення хвороб пародонта. У дітей віком 4-5 років спостерігаються фізіологічні треми, які виникають внаслідок росту щелеп.

Транспозиція зубів - це розташування, коли зуби міняються місцями. Причинами є атипове розташування зачатків.

Тісне розташування зубів ( скупченість) спостерігається, коли зуби не можуть розміститись в зубному ряді внаслідок недорозвинених щелеп або їх альвеолярних відростків, а також при відносно великих розмірах зубів. Зуби стоять з поворотом за віссю

і налягають один на одного.

Аномалії кількості зубів. До аномалій кількості відносять адентію і надкомплектні зуби. Адентія ( відсутність зубів) є повна і часткова, що визначається рентгенограмою. Якщо зуби не прорізуються в розташованому місці їх називають ретинованими. Причини: рахіт, передчасне видалення молочних зубів, неправильне чи глибоке розташування зачатків, травми, спадковість.

Надкомплетні зуби найчастіше спостерігаються в постійному прикусі і на верхній щелепі. Вони можуть мати аномальну форму, розташовуватись у зубній дузі чи поза зубним рядом.

Аномалії форми зубів. До аномалій відносять шиловидні зуби, зуби з півмісяцевою виямкою на ріжучому краї центральних різців. Незвичайна форма таких зубів незадовільна в естетичному відношенні.

Аномалії прикусу це відхилення від нормального взаємовідношення зубних рядів верхньої і нижньої щелеп. Вони бувають в трьох напрямках: вертикальному, сагітальному, трансверзальному.

Глибокий прикус - це таке співвідношення зубних рядів у передній ділянці, коли верхні різці перекривають нижні більше ніж на 1\3 висоти їх коронки при відсутності ріжучого бугоркового дотику. У хворих із глибоким прикусом виникають труднощі при відкушуванні і пережовуванні їжі; можливе перевантаження передніх зубів, порушеня мови, травмування слизової оболонки, що сприяє розвитку пародонтиту і утруднює його лікування.

Відкритий прикус. Характеризується відсутністю змикання зубів при центральній оклюзії, частіше в ділянці фронтальних зубів. При відкритому прикусі обличчя подовжене, має напружений вигляд. Висота нижньої третини обличчя збільшена. Губи незімкнуті або складаються з напруженням, видно збільшений язик, котрий закриває щілину між зубами. При цьому прикусі затруднюється відкушування їжі, жування, ковтання, порушується вимова окремих звуків( хворі шепелявлять), змінюється дихання, що викликає сухість слизової рота і глотки, виникає ризик інфекційних захворювань.

Прогнатичний прикус характеризується невідповідністю співвідношення зубних рядів внаслідок виступів зубів верхньої щелепи і дистального положення зубів нижньої щелепи. У таких пацієнтів виявляється своєрідна конфігурація обличчя . Верхня щелепа і верхня губа виступають наперед. Нижня щелепа і нижня губа мовби відсунуті дозаду. Губи частіше не змакаються, і постає враження напруженого виразу обличчя. Відкушування і розжовування їжі утрудне, порушене дихання,мова, ковтання.

ІІрогенічний прикус характеризується переднім розташуванням нижньої щелепи і її зубного ряду у відношенні до верхньої. При зовнішньому огляді хворих на прогенію звертає на себе увагу порушення конфігурації обличчя: верхня губа і середня частина обличчя западають, над верхньою губою виражена поперечна борозна, підборіддя і нижня губа виступають вперед.

Перехресний прикус. Характеризується атиповим змиканням ( фронтальних або бокових, або і тих і інших), правої або лівої половини прикусу ( може бути і двостороннім). У хворих з цим прикусом змінюється зовнішній вигляд, що обумовлено асиметрією розвитку щелепних кісток. Нерідко хворі скаржаться на прикушування губи.