1.3 Живлення лисиці

Основу кормового раціону лисиці в досліджуваному регіоні складають хребетні тварини, з яких найважливішою групою живлення є ссавці. Спектр живлення лисиці звичайної має широкий діапазон. Його основу повсюдно складає група ссавців, у якій переважають мишоподібні гризуни. Птахів цей хижак поїдає менше. В теплий період року лисиця активно споживає плазунів, комах та інші види сезонних кормів, тобто в раціоні можуть переважати домінуючі за різними періодами року види тварин. Кількість та різноманіття рослинних кормів, що вона вживає, залежать від сезону року та району мешкання.

До кормового раціону лисиці можуть входити корма, які є характерними лише для певної території. Тому він має сезонний та регіональний характер. До основних кормів відносяться мишоподібні гризуни, зайці, птахи, до другорядних – копитні, риби, плазуни, комахи й рослинні корма. Ракоподібні, молюски й губки (додаткові корми) в живленні цього виду особливої ролі не відіграють.

За період з 1970 по 1996 роки динаміка чисельності лисиці у Нижньому Подніпров’ї характеризується загальною тенденцією до скорочення поголів’я. Взагалі можна виділити шість піків чисельності хижака з періодичністю від 1 до 7 років. Подібні тенденції змін чисельності лисиці властиві й для України в цілому: за досліджуваний період (1970-1996 рр.) чисельність хижака в Україні зменшувалась. Не зважаючи на певні зміни загальної картини розміщення лисиці, щільність її населення завжди була вище у Центральній, Західній та Південно-Західній Україні. Аналіз просторово-часової динаміки щільності дозволяє зробити висновок, що за період 1970 – 1996 років найбільша щільність спостерігалась у лісостеповій зоні та на заході степової зони України. Зараз лисиця розподілена територією України відносно рівномірно, популяція її стабільна, хоча й характеризується показниками низької щільності.

Результати досліджень свідчать про наявність деякого корелятивного зв’язку між чисельністю лисиці та кліматичними факторами. Зокрема, порівняльний аналіз вказує на певну залежність чисельності досліджуваного виду від середньомісячних температур, вологості повітря та висоти снігового покриву.

В останні роки чисельність лисиці залежить переважно від антропогенних факторів. Для популяцій, що експлуатуються, виділяють дві форми впливу: пряме переслідування й трансформацію ландшафтів, яка призводить до змін середовища існування тварин та зменшення його ємності.

Зараз стан популяції лисиці на території досліджуваного регіону можна оцінити як задовільний, оскільки в останні роки спостерігається певне зростання чисельності лисиці. З одного боку, це явище може вважатись позитивним для мисливського господарства; з іншого боку, збереження цієї тенденції й надалі, на наш погляд, може викликати значне погіршення санітарно-епідеміологічного стану в регіоні.

1.5 Значення лисиці в екосистемах

За нашими матеріалами, в живленні лисиці певну роль відіграють представники мисливських видів ссавців. Корелятивний аналіз свідчить про слабкий позитивний вплив лисиці на популяції оленя, козулі, кабана, зяйця-русака, а популяціям мисливських птахів лисиця особливої шкоди не спричиняє.

Трапляння в їжі лисиці зайця-русака, сірої куріпки, фазана та інших “корисних” видів пояснюється, доступністю, в першу чергу, загиблих приплодів і дорослих тварин через господарську діяльність людини та кліматичні умови.

Отримані результати свідчать про те, що лисиця вилучає, в першу чергу, хворих, слабких та загиблих тварин, що попереджує поширення захворювань і підвищує життєздатність популяцій її жертв. У Нижньому Подніпров’ї хижак знищує значну кількість шкідників сільського і лісового господарства, а в мисливському господарстві ще виконує й роль санітара.

Користь, яку приносить цей вид знищенням шкідливих гризунів і комах та як постачальник хутрової сировини, значно перекриває шкоду, що він завдає. Негативна роль лисиці полягає, в першу чергу, у забезпеченні циркуляції збудників хвороб, які є загрозливими для людини й свійських тварин.

За даними, питома вага захворювання лисиць на сказ у 1980 – 2001 роках на території Запорізькій області складала у середньому 0,32% (від 0,02% до 1,45%). Слід відзначити, що найменша чисельність лисиці та найбільша її захворюваність за весь період досліджень припадають на 1981 р. Навпаки, зростання чисельності лисиці супроводжується зменшенням питомої ваги її захворюваності на сказ. Зазначена тенденція спостерігається наприкінці 90-х років. Це підтверджується даними кореляційного аналізу, згідно з яким коефіцієнт кореляції між чисельністю лисиці та питомою вагою її захворюваності на сказ склав r =-0,313 , що вказує на наявність негативного зв’язку середньої сили між цими показниками.

Особливості екології лисиці та її біоценотичні зв’язки відіграють значну роль у виникненні та формуванні вогнищ сказу природного типу. До факторів підтримання циркуляції вірусу слід віднести також значне поширення хижака та його еврибіонтність. Виходячи з цього, актуальним питанням є оптимальна щільність популяції досліджуваного виду, при якій загроза виникнення епізоотії сказу буде мінімальною.