Розділ 1. Літературний огляд

1.1.Географія водойм Фастівщини

1.1.1.Географія кар’єру в Снітинці

Затоплений гранітний кар'єр в с. Мала Снітинка , поруч з містом Фастів (Додаток А)

На перший погляд звичайне озеро з глиняними уступами але опустившись на глибину більше 3 метрів починаються стрімкі скелі гранітних прод. За словами місцевих кар'єр має глибину близько 35 метрів. Під'їзд до водойми перекритий для автотранспорту.

1.1.2.Географія річки Унави

Унава є правою притокою річки Ірпінь басейну Дніпра. Довжина 87 км. Площа водозбірного басейну 680 км². Похил 1.2 м/км. Долина коритоподібна, завширшки до 4 км, глибиною до 30 м. Заплава подекуди заболочена шириною 600 м, річище завширшки переважно 2-10 м. Протягом 34 км відрегульоване. Живлення мішане. Льодостав триває з початку грудня до 1-шої половини березня. Гідрологічний пост біля Фастова існує з 1949 року. Створено Фастівське водосховище, яке використовується на потреби технічного водопостачання, зрошування, рибництва.

Унава бере початок біля с. Мостове Андрушівського району Житомирської області. Тече по території Андрушівського, Попільнянського, Брусилівського районів Житомирської області, Фастівського району Київської області. (Додаток Б, В)

1.2.Характеристика радіонукліду Cs137

1.2.1.Джерело викиду радіонуклідів.

Внаслідок вибуху ядерного реактору 4-го блоку Чорнобильської АЕС та руйнації його захисних оболонок стався потужний викид радіоактивних речовин в тропосферу. З побудовою над зруйнованим реактором захисних споруд («Укриття») викиди активності у довкілля фактично припинились. За підрахунками різних авторів у довкілля було викинуто до 13 Ексабекерелів (1018) радіонуклідів. Близько 200 радіоактивних нуклідів елементів в різних фазових та хімічних формах переміщувались в атмосфері за складними траєкторіями на відстані у тисячі кілометрів від Чорнобильської АЕС і в травні -червні 1986 року спостерігались в усіх країнах північної півкулі, на акваторіях Тихого, Атлантичного та Північного Льодовитого океанів, найпомітнішими із радіонуклідів були 131І та 137Cs [7]. Співвідношення між різними радіонуклідами, залежно від часу викиду суттєво відрізнялися.

Зі всіх викинутих з активної зони матеріалів наступні чотири елементи визначили радіологічний стан в постраждалих районах: Йод (головним чином йод - 131), цезій (цезій-134, цезій-137), стронцій (стронцій-90) і плутоній (плутоній-239, плутоній - 240).

Через швидкий розпад І - 131 та інших нестійких нуклідів (які в перші часи та дні аварії сформували значну частку дози опромінення), відбулося різке зниження початкового рівня опромінення. Але зараз головну радіоекологічну небезпеку складають радіонукліди з великим періодом напіврозпаду (наприклад, для Рu - 239 це 24065 років, для Sr -90 - 28,6 років, Am -241 - 342,2 роки, Cs - 137 - 30,2 роки). Крім того, що ці радіонукліди є альфа- і бета-випромінювачами, вони є токсичними зімічними елементами (одним з натоксичніших є плутоній).

Радіоактивні речовини, викинуті реактором в навколишнє середовище, були включені в природні процеси енергообміну (в т.ч. водний, повітряний та біогенний переноси), що охоплюють всі природні компоненти.

Радіонукліди, що вийшли за межі станції, потрапили в атмосферу, звідки відбувалося їх осідання на поверхні різного роду: ґрунти, рослинний покрив, поверхні водних басейнів, дороги, т.д.). Радіонукліди, що осіли на поверхню грунтів під дією природних факторів, мігрують в горизонтальному і вертикальному напрямках. Головну роль в міграції радіоактивних речовин в геологічному середовищі грають підземні води, забруднення яких було виявлено вже влітку 1986 року. Попадання радіонуклідів в грунтові води в багатьох випадках відбувалося аерозольним шляхом через криниці та інші свердловини. Крім того, атмосферні опади, що фільтруються через грунти, є постачальниками радіонуклідів в підземні води (цьому сприяють властивості грунтів Поліського району України, де відбулася катастрофа).

Радіонукліди, що активно беруть участь в процесах енергообміну в неживій природі, були включені і в біогеохімічний цикл, який здійснюється в системі трофічних ланцюгів:

- поглинання рослинами, тваринами, мікроорганізмами окремих радіоактивних ізотопів (при цьому відбувається поступове перемішування радіонуклідів з їх ізотопними і неізотопними носіями та включення їх у склад біологічних структур);

- виділення надземними частинами і кореневими системами рослин радіонуклідів у складі окремих сполук, вимивання з листя дощами рухливих радіонуклідів, наприклад, цезію;

- виділення тваринами продуктів, що утворюються в результаті травлення, які поступають в грунти в складі нових сполук або як їх домішки;

- відмирання різних органів рослин - листового опаду або рослин, які завершили свій онтогенез;

- розкладання органічних решток мікроорганізмами, що супроводжуеться включенням радіонуклідів у склад бактеріальної маси або їх переходом в грунтовий розчин.

Зміни напрямку вітру і окремі дощі протягом десяти днів після першого викиду призвели до дуже нерівномірного характеру розподілення радіоактивних випадів у Білорусії, Росії та Україні. Сильні дощі, а також місцеві умови сприяли виникненню ділянок (“гарячих плям”) з дуже великими рівнями поверхневої радіоактивності, потужність зовнішньої дози випромінення яких в 5000 разів перевищувала потужність дози від природнього радіоаційного фону.

З часом активність радіонуклідів, викинутих у довкілля суттєво зменшилася і основну радіологічну небезпеку становлять трансуранові елементи та ¹³⁷Сs і 90Sr.