59. Методологічні аспекти викладання історії психології (мета, завдання, принципи).

Історія психології — галузь психологічної науки, яка вивчалася на психологічних факультетах університетів і академій. Але це прикладна наука, а теоретична, пояснює сучасний стан психології з урахуванням її ретроспективного аналізу. Історія психології реконструює процес розвитку науки у його динаміці, починаючи з поглядів древніх на психіку (душу) і закінчуючи сьогоднішніми науковими уявлення про ній.

Під час вивчення історії психології студентам важливо засвоїти логіку розвитку науки у часі, т. е. які суспільні потреби її породили і як допомогла задовольнити їх. Історія психологічної науки простежує пояснює її хід з часів давнини донині, дозволяє глибше понять сучасні теорії та гіпотези, вчить підходитимемо ним історично.

Особливості історії психології як науки теоретичної, що є це й історичної, та психологічної, вимагає від викладача та особливого методичного підходи до її викладання. Істотне значення має тут послідовникность викладання двох теоретичних дисциплін — загальної з психології та історії психології. Іноді історія викладає ся раніше, іноді навпаки, а нерідко вони йдуть паралельно.

Мета курсу: Формування у студентів наукових уявлень щодо виникнення та динаміки розвитку психологічних знань у світовій історії.

Завдання курсу:

1. Вивчення основних етапів та умов становлення психологічного знання в контексті розвитку науки і культури певного історичного періоду.

2. Засвоєння основних напрямків і шкіл у світовій та вітчизняній психології в їх історичній динаміці; формування цілісної картини генезису психологічних ідей.

3. Знайомство з основними напрямками розвитку сучасної психології.

Студент повинен знати:

– найбільш значущі події, факти та персоналії в історії розвитку наукового психологічного знання;

– творчий внесок провідних психологів та мислителів у розвиток психології, історію наукових шкіл і наукових напрямків, особливості розвитку психології в різні хронологічні періоди і в різних етнокультурних регіонах.

Студент повинен вміти:

– планувати та проводити історико-порівняльні дослідження засобами біографічного, тематичного, категоріально-понятійного, логіко-структурного аналізу життєвого шляху вчених та їх наукової спадщини;

– здійснювати історичну реконструкцію генезису наукових ідей і теорій, виявляти зв’язки у розробці психологічних проблем, проводити співставлення теорій і концепцій.

60. Основні запити в сфері психолого-педагогічного консультування в рамках сучасної освіти.

Провідною формою діяльності професійного психолога-консультанта є процес психологічного консультування, що виступає квінтесенцією психологічної допомоги людині поряд із профілактикою, підтримкою, корекцією та позитивною психотерапією. У зв’язку із цим важливо виокремити сутнісні характеристики цього процесу, його змістовий конструкт.

Велика кількість існуючих психологічних проблем, із якими можуть звертатися люди до психолога-консультанта, відображається на визначенні змісту психологічної допомоги, яка надається в процесі психологічного консультування. Сучасна зарубіжна та вітчизняна психологічна наука володіє багатьма варіантами визначень змісту поняття «психологічне консультування». Глибокий аналіз змістового навантаження цих визначень підтвердив, що їх уніфікований конструкт співвідноситься за такими основними положеннями:

• консультування актуалізує розвиток особистості;

• консультування допомагає особистості здійснювати вибір і діяти за власними уподобаннями;

• консультування сприяє навчінню нових форм поведінки;

• у консультуванні акцентується увага на відповідальності особистості, точніше, визначається,

• що незалежна й відповідальна людина здатна у відповідних обставинах приймати самостійні рішення, а консультант лише створює умови, у яких заохочується її вольова поведінка;

• серцевиною консультування є «консультативна взаємодія» між клієнтом і консультантом.