47. Методологічні аспекти викладання вікової психології.

При роботі зі студентами під час викладання вікової психології результативними є такі методи:

1. Активне використання суб’єктного досвіду студентів щодо всіх вікових категорій.

Викладачеві необхідно заохочувати студентів висловлювати свої думки, коригувати їх вислови, аналізувати, виділяти суттєвий зміст і узагальнювати на науковому рівні. Можливо, для деяких це поштовх для подальшої самоосвіти або корекції рівня самооцінки.

За таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими для кожного.

2. На етапі мотивації навчальної діяльності необхідно залучати студентів, які мають виробничий досвід. Тут доцільно запропонувати згадати ситуації виробничої практики, що відповідають навчальній темі заняття, яка пропонується до уваги. Відбувається подвійна мотивація опанування навчальної інформації: з точки зору теоретика і практика, який до того є ще співучнем, носієм професійного досвіду.

3. При опрацюванні навчального матеріалу на всіх етапах заняття (переважно семінарського) ефективним є розв’язування змодельованих проблемних ситуацій. Модель може бути запропонована або викладачем, або учнем, який працював на виробництві і володіє певною інформацією, цікавою і змістовною з навчальної точки зору. Головною умовою є наявність професійної спрямованості окремо для кожної академічної групи: чи то для учнів, які опановують професію «секретар керівника», чи «оператор комп’ютерного набору», «конторський службовець», «контролер ощадбанку» тощо.

Саме за цієї умови відбувається реалізація головної мети – залучення всіх до обговорення проблеми, активізація розумової діяльності, подолання байдужості і невіри у власні потенційні можливості.

Головним завданням викладача є керівництво процесом пошуку рішень, аналіз всіх запропонованих варіантів, упорядкування та наукова структуризація, підбиття підсумку, який може мати вигляд опорного конспекту з теми заняття, системи термінів, таблиці, схеми тощо.

4. Збагачення активного лексичного запасу студентів термінологією з предмета, тобто формування інформаційної культури. Навіть будучи висококласним спеціалістом, без вміння спілкуватися на відповідному науковому рівні, не володіючи знаннями загальновживаних термінів, які узагальнюють соціальний досвід, факти, події, явища загальнолюдського чи виробничого характеру, випускник вищого навчального закладу залишиться безробітним.

Викладач вищого навчального закладу – режисер свого уроку. Якщо він знає мету навчання, розуміє, який внесок в основне завдання навчального закладу вносить його предмет, він намагається планувати свою діяльність упродовж всього періоду навчання і конкретно на кожному занятті, пристосовуючи її до конкретної мети – здобуття студентами обраної професії.

48. Особистісні передумови виникнення конфліктів в студентському віці. Конфліктність та конфліктні форми поведінки.

Конфлікт (від лат. «confluctus») означає зіткнення сторін, думок, сил. Відомі дослідники конфлікту А.Я. Анцупов і А.І. Шипілов вирізняють 11 галузей науки, що займаються конфліктами.

Педагогічна наука досліджує певну специфіку виникнення та функціонування конфліктів в педагогічному процесі. В системі освіти конфлікти, безумовно, також мають місце, оскільки основною формою педагогічного процесу є професійно-педагогічна комунікація, продуктивність якої обумовлюється цілями і цінностями спілкування, прийнятими всіма його cуб’єктами за норму індивідуальної поведінки. Педагогічний процес розгортається у процесі спільної комунікативної діяльності людей (суб’єкт – суб’єктної взаємодії), опосередкованої взаємообміном інформацією, за якої кожен з його учасників засвоює загальнолюдський досвід, суспільні, педагогічні, комунікативні, моральні та інші цінності, знання і засоби комунікативної діяльності, виявляє, розкриває і розвиває власні психічні функції, формується як особистість і як суб’єкт комунікації.

Стилі поведінки в конфліктних ситуаціях, в тому числі педагогічних, за ступенем значущості та пріоритетом вибору в студентському віці (20-22 роки) загалом розподіляються таким чином: компроміс, співпраця, пристосування, суперництво, уникання. Отже, найбільше налаштованими на взаємодію виявилися студенти, оскільки на перших позиціях в їх поведінці переважають компроміс, співпраця і пристосування. Ці стилі поведінки, на наш погляд, найбільше сприятимуть безконфліктній педагогічній взаємодії, які, напевно, обумовлені особистісними характеристиками, серед яких найбільш вираженими виявилися такі властивості, як соціальна ергічність, соціальний темп, дещо нижчий, ніж у старшокласників – загальний психічний темп, але вищий, ніж у викладачів. Дещо нижчим, ніж у старшокласників, але вищим, ніж у викладачів, у студентів є показник пластичності. Тому студентській молоді найбільше притаманні прагнення до соціальних видів діяльності, спрямованість на соціальні контакти, гнучкість та швидка орієнтація в комунікативній сфері, що є сприятливими характеристиками для успішної безконфліктної взаємодії. Для студентської молоді притаманними виявилися найнижчий показник агресивності у відносинах порівняно із старшокласниками та викладачами ВНЗ, а також середній показник комунікативного контролю, але найвищий із всіх вікових груп.