39. Клієнт-центровані напрямки у психології розвитку особистості.

Кліє́нт-центро́вана терапі́я (не директивна психотерапія, англ. person-centered therapy — «людино-центрована терапія» тому інколи пишеться РСТ-психотерапія) — один із різновидів сучасної психотерапії, що була розроблена американським психологом Карлом Роджерсом і застосовується в такому напрямі, як гуманістична психологія, як в самій психологічній терапії так і в консультуванні (наприклад метод емпатичного слухання) та ставить на перше місце людину, як особистість та її самовдосконалення. Згідно з Н. Ф. Ка́ліною, «клієнт-центрована психотерапія — напрям, орієнтований на актуалізацію за допомогою розуміючого і глибоко особистого контакту між клієнтом і терапевтом уродженої тенденції організму і психіки до розвитку, самоорганізації і самозбереження з метою досягнення внутрішньої гармонії і задоволеності життям.»

Основним завданням для психотерапевта має бути створення умов для «внутрішнього» росту клієнта. Щоб сприяти цьому психотерапевт має «відчути» проблему клієнта, для цього використовується методика «емпатичного слухання». Емпатичне розуміння сприяє подальшому спілкуванню психотерапевта і клієнта. Його можна проявити у фразах, що характеризують стан клієнта.

Важливіша не стільки точність розуміння клієнта сама по собі, а інтерес до внутрішнього світу клієнта з боку терапевта.Емпатія — це процес, в якому терапевт стає ближче до думок і почуттів клієнта. Емпатія в ширшому значенні — це розуміння емоційних станів іншої людини у формі співпереживання і співчуття.

В результаті психотерапії відбуваються такі зміни:

• підвищується відкритість досвіду;

• поглиблюються переживання;

• підвищується довіра до власних проявів, до самого себе;

• формується внутрішній локус оцінки;

• посилюється готовність увійти в «процес життя»;

• поглиблюється знання про себе в процесі переживання.

З прийняттям свого досвіду і переживань завжди пов'язаний значний ризик.

Результатом розвитку особистості і максимально ефективної психотерапії стає «повністю функціонуюча особистість». Концептуально це поняття означає повну конгруентність, здатність долати перешкоди і труднощі життя, творчо себе реалізувати. В результаті двадцятип'ятирічної дослідницької програми виявлено, що така особистість характеризується позитивною Я-концепцією, ефективним соціальним функціонуванням і готовністю організму реагувати на будь-які зовнішні впливи. Очевидно, що психотерапевтичний процес просуває клієнта до показників «повністю функціонуючої особистості». Але клієнт має право зупинити терапію в будь-який момент і винести з неї рівно стільки, скільки може. Тому одним з найважливіших умов зміни клієнта в терапії є його готовність до цієї зміни.

Деякі терапевти розуміють «повністю функціонуючу особистість» як «духовну розвиненість», тобто роблять акцент не на життю, природності, натуральності, а, навпаки, на розумності, всепрощенні, спокої тощо. Одним словом, поза реальним процесом психотерапевтичного взаємодії важко говорити про абстрактні механізми і нормативи психотерапевтичної зміни клієнта в рамках клієнт-центрованого підходу.