2. Завдання методики викладання як фахової дисципліни

Дисципліну “Методика викладання у вищій школі” слід вважати практично спрямованою, оскільки її мета – дати відповідь на запитання “Як діяти викладачеві у навчальному процесі вищої школи?”. Відповідним зазначеній меті можна вважати змістове наповнення дисципліни, яке виражається у таких темах:

1. Методика викладання як вид діяльності (основні поняття теми:

методика, методи, техніки, технології навчання, цілі викладання, модель випускника).

2. Організація навчального процесу в умовах КМС (основні поняття теми: концепція Болонського процесу, особливості української сучасної освіти, норми розподілу навчального навантаження студента за КМС, особливості організації лекційно-практичного курсу дисципліни в умовах КМС).

3. Методика підготовки та проведення інформативних видів навчальної роботи (основні поняття теми: лекція (організація добору інформації, види лекцій, розподіл часу на викладання інформації у ході лекцій, ораторське мистецтво викладача) та семінарські заняття).

4. Методика проведення практичних занять (основні поняття теми: ділова або дидактична гра; практичний тренінг; лабораторні роботи).

5. Методика підготовки та проведення оцінювання знань (основні поняття теми: види контролю за метою, розроблення тестів, підготовка та проведення контрольних робіт, підготовка та проведення іспитів, заліків).

6. Методика організації СРС (основні поняття теми: психолого-педагогічний аспект проблеми самостійності; СРС як категорія педагогіки; види і типи СРС у виші; методична організація СРС в університеті).

7. Методика проведення курсового та дипломного проектування (основні поняття теми: види проектів, керівництво проектами, план організації проектування, підготовка та захист проектних робіт).

8. Методика організації студентських практик (основні поняття теми: види практик – навчальна та виробнича, етапи практик).

9. Методика організації та проведення стажування магістрів (основні поняття теми: педагогічна практика магістрів у межах випускової кафедри – види практичної роботи).

10.Методичні особливості організації навчального процесу у групах з іноземними студентами (основні поняття теми: адаптація навчального матеріалу до сприйняття його іноземними студентами, організація індивідуальних консультативних занять з профільних дисциплін, диференціація під час підготовки та проведення заходів контролю іноземних студентів).

11. Методика організації наукової діяльності студентів і магістрів (основні поняття теми: форми підготовки науково-педагогічних кадрів: магістратура, аспірантура, докторантура; вимоги до виконання випускних магістерських робіт та кандидатських дисертацій).

3. Спрямованість особистості студента.

Студентство - це молодь, що проходить стадію персоналізації на основі цілеспрямованого засвоєння навчальних, професійних і соціаль­них функцій шляхом свідомого оволодівання професійними знаннями, уміннями й навичками, набуття професійних якостей під час навчання у вищих навчальних закладах. Студентство дає висококваліфіковані кадри для науки, навчальних закладів і керівних посад на підприємствах. Стрижневою психологічною рисою студентства є тісне переплетення формування особистісної і корпоративної професійної свідомості.

Вважають, що студентів, порівняно з іншими групами молоді цього віку, відрізняють такі риси:

• вищий освітній рівень;

• велике прагнення до знань;

• висока соціальна активність;

• досить гармонійне поєднання інтелектуальної і соціальної зрілості.

Студентський період життя людини припадає переважно на період пізньої юності або ранньої дорослості, який характеризується оволодінням усім різноманіттям соціальних ролей дорослої людини, отриманням права життєвого вибору, набуття повної юридичної та економічної від­повідальності, можливості включення в усі види соціальної активності (аж до державного рівня), здобуттям вищої освіти та опануванням про­фесією. Головними сферами життєдіяльності студентів є професійне на­вчання, особистісне зростання та самоствердження, розвиток інтелекту­ального потенціалу, духовне збагачення, моральне, естетичне і фізичне самовдосконалення.

Студентському віку також притаманна кризова насиченість.

Криза 17-18 років пов'язана з потребою самовизначення молодої людини після закінчення загальноосвітньої школи та пошуком свого місця в подальшому, вже са­мостійному житті. Це конструювання наступного етапу власного життє­вого шляху, моделювання свого «Я» з орієнтацією на майбутнє. Як правило, життєві вибори супроводжуються ваганнями, сумнівами, невпевненіс­тю в собі, хвилюванням від невизначеності й водночас відповідальністю за кожен крок до остаточного прийняття рішення. Завдання самовизначення - підбирати належні шляхи розвитку, які співвідносяться з гідними цілями і ідеями. Право вибору - це і є основа для професійного й особистісного самовизначення студента. Юнаки обирають подальший життєвий шлях і професію, стають студентами.

У студентські роки розрізняють нормативну кризу, яка переборюєть­ся в період адаптації до навчання у ВНЗ. Проте ця криза може набувати затяжного характеру: труднощі не вирішуються, а відкладаються на потім через небажання їх розв'язувати.

• Серед суперечностей студентського віку особливо важливу роль має: криза ідентичності, пов'язана з системою «Я». Ідентичність — це стій­кий образ «Я», збереження та підтримка своєї особистісної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя і власного «Я». Ідентичність забезпечує неперервність минулого, тепе­рішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює єдину систему коорди­нат для організаційних та інтеграційних форм поведінки у різних сферах життя людини.Ідентичність узгоджує власні здібності й таланти з ідентифікаціями і ролями, які надані їй раніше батьками, ровесниками і суспільством. Сут­ність кризи ідентичності в студентському віці полягає в тому, що відбу­вається зіткнення цінностей, які інтеріоризовані в ранній юності, з тими, які формуються під час навчання студента у вищій школі через іденти­фікацію себе з професійною моделлю.

Особиста ідентичність допомагає зрозуміти своє місце в суспільстві, створює базу для соціальних порівнянь і, врешті решт, допомагає визна­чити напрям розвитку особистості.

Що допомагає студентові перебороти кризу ідентичності?

1. самоаналіз, самокри­тичність, ссьмооцінка, тобто посилення рефлексії.

2. Довірливі стосунки з тими, хто є авторите­том, яким можна сповідатися.

3. Власна конструктивна позиція, здатність ставити мету, вирішувати і виконувати рішення.

4. Перегляд системи цынностей.

5. Важливо також уміти керувати своїм емоційним тощо.

Якщо студентові не вдасться розв'язати ці завдання, у нього форму­ється неадекватна ідентичність, вектор розвитку якої може бути та­ким :

1. відхід від психологічної інтимності, уникнення тісних міжособис-тісних взаємин;

2. розмитість почуття часу, нездатність будувати життєві плани, страх дорослішання та змін;

Небезпека студентського періоду життя полягає в тому, що стосунки близькості, суперництва й боротьби мають місце в студентів переважно щодо людей, які схожі на них і є їхніми ровесниками. Це часто породжує упередженість у стосунках, неприйняття самого себе й інших і, як наслі­док, самотність, а потім - страх перед близькістю.

Часто кризовою є також ситуація працевлаштування після закінчен­ня вищого навчального закладу. Водночас кожна криза мас позитивні сторони. Криза - це загост­рення протиріч, а саме протиріччя - рушійна сила розвитку: людина відштовхується від неусвідомлюваної залежності, набуває самості. Це дає можливість краще пізнати себе, що і є основою та умовою подаль­шого розвитку «Я».