19. Психологічний аналіз функцій управління системою освіти.

Головними завданнями управління вищим закладом освіти є:

1) провадження освітньої діяльності, яка включає навчальну, виховну, наукову, культурну, методичну;

2) забезпечення умов для оволодіння системою знань про людину, природу і суспільство; формування соціальне зрілої, творчої особистості; виховання морально, психічно і фізично здорового покоління громадян; формування громадянської позиції, патріотизму, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свою долю, долю суспільства, держави і людства; забезпечення високих етичних норм, атмосфери доброзичливості й взаємної поваги у стосунках між працівниками, викладачами та студентами;

3) забезпечення набуття студентами знань у певній галузі, підготовка їх до професійної діяльності;

4) забезпечення виконання умов державного контракту та інших угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

5) проведення наукових досліджень або творчої, мистецької діяльності як основи підготовки майбутніх фахівців та науково-технічного і культурного розвитку держави;

6) підготовка молоді до самостійної наукової, викладацької або мистецької діяльності;

7) інформування абітурієнтів і студентів про ситуацію, що склалася на ринку зайнятості;

8) перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

просвітницька діяльність.

20. Роль наочності у викладанні психології, методика викладання, її види.

Наочність, яка включає, окрім звичайної, мовну і вербально-вчинкову, є таким цілеспрямованим і спеціально організованим показом навчального матеріалу, який підказує студентам закони виучуваної мови: дозволяє творчо відкрити ці закони або переконатися в їх достовірності.

Способи реалізації принципу наочності відбивають поступовий перехід від надання можливостей виконання операцій на конкретних предметах через «внутрішні операції», які ґрунтуються на використанні малюнків, до операцій, основу яких становлять умовні символи і знаки. Означуване (десигнат) або замінник десигната певної назви повинні, проте, бути подані студентам незалежно від їх віку, у всіх тих випадках, коли галузь і зміст поняття не зовсім ясні і виразні.

Користуючись принципом наочності в навчальному процесі, можна утворювати зв’язки між відповідними предметами і словами або між словами і діями з предметами. З розширенням бази, що бере участь у формуванні таких зв’язків, повнішим стає і ступінь реалізації принципу наочності.

Раціональне використання принципу наочності не приводить до виключення з процесу навчання слова (усного і писемного), а відводить йому відповідне місце в цьому процесі, а саме не допускає заміни словом предметів або явищ дійсності там, де це не рекомендується з психологічного або дидактичного погляду.

Існують два шляхи створення наочних уявлень: а) через відчуття – сприйняття і б) за допомогою художнього мовлення.

Серед функцій наочності, які враховуються при організації навчання, можна виділити наступні:

а) наочність як джерело інформації;

б) наочність як засіб ілюстрації;

в) наочність як опора пізнання;

г) наочність як засіб постановки учбових проблем і розв’язання проблемних ситуацій.

У практиці роботи розрізняють пряму й опосередковану наочність.

Пряма наочність реалізується шляхом демонстрації вправ учителем, підготовленим і непідготовленим учнем, образним описом вправи, яка вивчається.

Оперування вже наявними уявленнями для формування нових уявлень спирається на так звану внутрішню, або опосередковану наочність (наприклад, отримання уявлення про нове через порівняння з тим, що вже відоме). Суть опосередкованої наочності полягає в тому, що образ вправи, яка вивчається, передається учням за допомогою інших форм зображення (кінограм, малюнків, таблиць, діаграм та ін.).

Всі види прямої й опосередкованої наочності використовуються як на початковому етапі навчання, так і на наступних, оскільки наочність є не тільки передумовою успішного оволодіння вправами, але й обов'язковою умовою їх удосконалення.

Ефективність використання методів навчання в сучасній школі значною мірою обумовлене наявністю матеріально-технічних засобів.

Технічні засоби навчання розрізняють: за особливостями використовуваного матеріалу (словесний, образотворчий, конкретні мовні одиниці та схематичний показ); за видом сприйняття (зорові, слухові, наочно-слухові, аудіо, візуальні та аудіовізуальні); за способом передачі матеріалу (за допомогою технічної апаратури чи без неї — традиційним способом; в статиці чи динаміці; готові таблиці та матеріали для їх складання; картини, моделі, кінокадри, плівки); за організаційними формами роботи з ними (фронтальна — на основі демонстраційних засобів та індивідуальна — на основі розданого учням образотворчого матеріалу).