1. Падіння Гетьманату.

2. Правління Директорії.

3. Причини падіння Директорії.

Падіння Гетьманату

В листопаді 1918 року стан режиму Скоропадського стало безвихідним, оскільки німецькі війська сталі покидати територію України. В Німеччині відбулася революція і новий уряд підписав капітуляцію. Скоропадський звернувся по допомогу до керівництва Антанти. Воно обіцяло допомогти, якщо Україна відмовиться від суверенітету і повернеться до автономії у складі Росії. Скоропадський погодився і позбавився підтримка своїх останніх прихильників.

В листопаді 1918 року, заборонені Скоропадським партії (окрім більшовиків), об'єдналися в Український Національний Союз, який очолив В. Винниченко. УНС був створений для скидання режиму Скоропадського і відновлення УНР.

14 листопаду 1918 року в Києві відбулося таємне засідання УНС, на якому було ухвалено рішення про озброєне повстання проти Гетьманату. Для керівництва повстанням був створений тимчасовий верховний орган України – Директорія. Він був між партійним і колегіальним (до нього увійшли представники різних партій і вирішували все загально). До Директорії увійшли В. Винниченко, голова, С. Петлюра, головком військ УНР, П. Андрієвській, А. Макаренко, Ф. Швець. 15 листопаду 1918 року Директорія переїздить в Білу Церкву, де знаходилися вірні їй війська: полк Українських Січових Стрільців, під командуванням Е. Коновальца. 16 листопаду 1918 року повстанці вирушили на Київ. 18 листопаду 1918 року відбулася битва під селом Мотовилівка, де були розгромлені війська гетьмана. Армія Директорії продовжувала успішно наступати на Київ, не зустрічаючи опору. По дорозі до неї приєднувалися партизанські отаманські загони. До грудня армія налічувала вже 100 тис. шабель. В Києві анти гетьманське повстання отримало перемогу. 14 грудня 1918 року Скоропадський відрікся від влади і втік з німецькими військами до Німеччини. До влади на Україні прийшла Директорія.

Правління Директорії

Директорія була вищою владою на Україні офіційно до листопаду 1920 року, а фактично – до квітня 1919 року. Вищою законодавчою владою на Україні оголошувався Трудовий конгрес (Конгрес трудового народу) – своєрідний парламент з представників робітників і селян.

З перших днів влади усередині самої Директорії почалися протиріччя між її керівниками Винниченком і Петлюрою. Винниченко вважав, що Україна повинна стати парламентською республікою Рад. Петлюра виступав за військову диктатуру. Винниченко вийшов зі складу Директорії, і Петлюра став одноосібним керівником.

Директорія проводила непослідовну і суперечливу внутрішню політику. Оголошувалася земельна реформа на користь селян, але при цьому зберігалося поміщицьке землеволодіння. Оголошувалося про реформу робочого законодавства, але при цьому зберігався 12-годинний робочий день і заборонялися страйки, мітинги і профспілки. На місцях реальна влада знаходилася в руках партизанських отаманів, що приводило до безвладдя і численних погромів.

В січні 1919 року Директорія біжить з Києва від наступаючої Червоної армії більшовиків і поневіряється по містах України. Вінниця – Рівно – Станіслав – Кам'янець-Подільський. Армія Петлюри зменшилася в 5 разів, а восени 1919 року налічувала не більше 2,5 тис. шабель. Війська Петлюри виявилися в т.з. «чотирикутнику смерті». Вони були оточені арміями більшовиків, Денікіна, Антанти і Польщі. Петлюра намагався знайти шляхи виходу з критичної ситуації, але ніхто на контакт з Директорією не йшов.