Періодизація української революції

Лютнева буржуазно-демократична революція сприяла підйому національно-визвольного руху в Україні, яке перетворилося на українську національно-демократичну революцію.

Українська революція складається з трьох періодів:

1. П-д Центральної Ради (ЦР), березень 1917 р. – квітень 1918 р. В цей період парламентським шляхом була створена Українська Народна Республіка.

2. П-д Гетьманату, квітень – грудень 1918 р. Це був період монархічного авторитарного правління в Україні, яке спиралося на німецько-австрійські війська.

3. П-д Директорії, грудень 1918 – листопад 1920 р. Це був період відновлення Української Народної Республіки, її об'єднання із західноукраїнськими землями та її падіння. В грудні 1918 р. в Україну вторгнулися війська Радянської Росії. Почалася громадянська війна, яка закінчилася перемогою радянської влади і встановленням в Україні більшовицького режиму.

Утворення Центральної Ради

В дні лютневої революції 1917 р. активізувалася діяльність національно-демократичних партій, які прагнули автономії або суверенітету України. Національні політичні сили були роз'єднані і для їх об'єднання був створений керівний центр. 4 березня 1917 р. в Києві була створена Українська Центральна Рада (УЦР). Це було громадсько-політичне об'єднання, яке головною задачею вважало надання Україні політичної автономії. Основну роль в створенні УЦР зіграли такі партії:

• Українська партія соціалістів-революціонерів (есери). Ковалевський, Христюк, Шаповал;

• Українська соціал-демократична робітнича партія. Винниченко, Петлюра, Порш;

• Українська партія соціалістів-федералістів. Дорошенко, Єфремов.

Головою УЦР був вибраний Михайло Грушевській, його заступниками сталі В. Винниченко і З. Єфремов.

6 – 7 квітня 1917 р. в Києві відбувся Український Національний Конгрес, який надав Центральній Раді законний характер, як головному законодавчому і виконавчому органу України. ЦР перетворилася на представницький орган українського народу. Таким чином, характерною особливістю української революції стало тривладдя, тобто реально існували три форми влади: влада Тимчасового уряду, влада Рад депутатів, влада ЦР. Одночасно діяли комісари Тимчасового уряду, Ради депутатів на місцях і ЦР в Києві.

Діяльність Центральної Ради

Головними напрямами діяльності ЦР були:

• Забезпечення вільного політичного, економічного і культурного розвитку українського народу;

• Відродження української державності;

• Визнання ЦР Тимчасовим урядом ((ТУ);

• Вирішення гострих соціальних проблем.

З моменту утворення діяльність ЦР включала наступні заходи:

• повсюдне введення української мови;

• створення національних державних структур;

• українізація армії, першим головнокомандуючим армії ЦР став

С. Петлюра;

• формування “вільного козацтва”, яке виконувало функцію міліції, отаманом “вільного” козацтва став П. Скоропадський.

Лекція 3

ПРОГОЛОШЕННЯ АВТОНОМІЇ УКРАЇНИ

План

1. Політична автономія України.

2. Проголошення І Універсала.

3. Другий Універсал.

4. Внутрішня криза.

5. Серпнева криза 1917 р.

Політична автономія України

М. Грушевський був автономістом і бачив Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією. Головним принципом державного будівництва повинна бути національно-територіальна автономія, яка могла забезпечити політичні, економічні і культурні потреби українського народу. ТУ не визнавав вимог ЦР, вважаючи їх незаконними. На думку ТУ ЦР не була вибрана народним голосуванням, а значить, не виражала волю українського народу. ТУ пропонував національно-культурну автономію, яка обмежувалася тільки розвитком культури і мови. До Петрограду на переговори поїхала делегація ЦР у складі В. Винниченко і С. Петлюри. Переговори провалилися, оскільки ТУ запропонував створити міністерство у справах України, що взагалі суперечило проголошенню автономії.

В травні 1917 р. в Києві відбувся перший Всеукраїнський військовий з'їзд, який засудив політику ТУ, який не визнавав право українського народу на самовизначення.