2. Становище дітей в зоні воєнних дій: спосіб та умови життя

За період військового конфлікту 1990–1991 рр. та років ембарго опісля, Америка досягла того, що ООН охарактеризувала як “майже апокаліптичною руйнацією” Іраку, коли більш ніж 300 тис. іракців були вбиті в ході 43-денної війни.

З тих пір, більш ніж один мільйон чоловік, в основному немовлята, загинули безпосередньо в результаті очолюваної США блокади цієї маленької країни. На 42-й день вже налічувалося 110 тис. авіавильотів, що відповідає в еквіваленті семи бомбам, скинутих на Хіросіму. Більше 120 тис. солдатів було убито. Загинуло понад 1 млн. дітей [39, c. 68], більшість з яких померло від недоїдання та епідемій, спричинених систематичними бомбардуваннями іракських зрошувальних каналів, харчопереробних фабрик, а також через тривале ембарго – геноцидне порушення Женевської Конвенції, за якою забороняється допускати голодування цивільних [62].

Крім того, країна була більш ніж 12 років під дією санкцій Організації Об'єднаних Націй. Хоча після цього і була введена в 1996 р. програма “Нафта в обмін на продовольство” (ПНОП), що дозволило уряду Іраку продавати нафту і на отримані доходи здійснювати закупівлі гуманітарних товарів, все ж це не зменшило вплив санкцій на економіку країни. До того ж, Саддам Хусейн використовував отримані кошти для особистої вигоди, а не для поліпшення соціальної інфраструктури країни.

Відсутність продовольства і медикаментів, а також погіршення санітарно-гігієнічних умов в Іраку, викликали набагато більше шкоди і страждань, ніж сама війна, не дивлячись на використання більш як 142 тис. т бомб та 350 тонн збідненого урану під час бомбардувань.

З юридичної точки зору, морська блокада, в поєднанні з повітряною блокадою, склали акт війни, в результаті чого були застосовані економічні санкції для продовження війни, яка начебто закінчилася в березні 1991 р. Звідси випливає логічне риторичне запитання. Які були наслідки цієї тривалої війни, яку скромно називають санкцією, для народу Іраку? Майже чотири мільйони чоловік або одна п'ята частина населення країни перебувала на межі голодної смерті (ФАО ООН, доповідь, 1995).

Загальна людська ситуація погіршувалася щодня, а положення жінок в Іраку було ще більш хитким. До 95% всіх вагітних жінок в Іраку на той час страждали від анемії, і таким чином народжувані діти були слабкими і виснаженими. Більшість із цих дітей або вмирає, не досягнувши п'ятирічного віку через нестачу їжі та необхідних медикаментів або буде постійно в шрамах та фізично чи психологічно хворими [114, c. 54].

Крім того, багато матерів, у зв'язку з їх власним слабким організмом, не в змозі годувати грудьми своїх дітей. Через галопуючу інфляцію, спричиненою блокадою, сім'ї не мали коштів, щоб годувати своїх дітей [118, c. 2]. Матері часто приводили своїх дітей до лікарні, щоб померти.

Кожен місяць в Іраку, за даними ЮНІСЕФ, з 1996 р. понад 4,5 тис. дітей у віці до п'яти років помирають від голоду. Один з чотирьох дітей у віці до п'яти років хронічно недоїдали, і один з восьми дітей померли до свого п'ятого дня народження [61, c. 64].

Оцінка, проведена ЮНІСЕФ до війни 2003–2010 рр. виявила, що сім з десяти дітей страждали від різних ступенів діареї, яка призводила до втрати поживних речовин і часто до смерті.

Діти є найбільш уразливими у сучасних війнах. Двадцять три відсотки всіх дітей в Іраку мають сповільнений ріст, що перевищує довоєнний рівень в два рази.

Ще однією важливою проблемою Іраку, як під час війни, так і після неї, є питання зростаючої кількості біженців, значний відсоток серед яких складають діти.

Взагалі, наслідки війни для дітей в переважній більшості є негативними. Розвиток і благополуччя дитини в різних регіонах світу засновані на біологічних і психологічних структурах, які досить однорідні по класу і культурі, а тому їх можна розглядати як суцільний пласт дослідження. В результаті такого розуміння є припущення, що діти, що піддавалися на стресові події війни схильні не тільки мати посттравматичні реакції, як в короткій, так і в довгостроковій перспективі, а й розвиток порушень, а тому, урахування руйнівного характеру впливу збройних конфліктів і жахливих страждань на дітей в таких війнах є вкрай важливим для кожного дослідника.

А у доповіді місії рослинництва та харчування ФАО за 1995 р. йдеться про те, що рівень дитячої смертності в Іраку зріс майже у п'ять разів, порівняно з 1990 р. Брак їжі завдає непоправної шкоди цілому поколінню дітей. У зв'язку з використанням збідненого урану (форма ядерної війни) у воєнній кампанії проти народу Іраку, відбувся різкий ріст захворюваності на рак у дітей, зокрема, лейкемією, хворобою Ходжкіна, і лімфомами [49].

Також відомі випадки народження дітей з незрозумілими та невідомими досі науці дефектами зовнішності. Дитяча смертність в перший рік життя досягла безпрецедентних 20%. Більше двох мільйонів дітей помирають від голоду, і більше ніж 1,5 млн. сиріт волають про допомогу.

У результаті, на 1995 р. вода була забрудненою, вулиці повні сміття, а лікарні практично не діяли.

Від 1 до 6 млн. і більше іракців, зрештою, померли, за інформацією Управління Атомною Енергетикою (і знову ж таки діти) як внаслідок ембарго, так і внаслідок впливу радіоактивних опадів від випущених американцями 65 тис. снарядів зі збідненим ураном [112, c. 374].

Ті діти все ж ще живуть всупереч геноцидним спробам, і згідно зі звітом Уор Уоч ці діти “найбільш травмовані діти війни, про яких будь-коли писалося” [67, c. 40].

2012 р. знаменує собою дев’ятирічний “ювілей” падіння уряду Саддама Хусейна в Іраку. Майже десять років війни серйозно ударили як по багатьох сферах життя суспільства, так і по дорослому населенню, але діти, як і раніше, залишаються тими, хто страждає найбільше і платить найвищу ціну.

Протягом останніх восьми років понад 1,5 млн. чоловік втратили свої домівки під час бомбардування у 2006 р Аль-Аскарі в Самарі і продовжують щоденну боротьбу за доступ до чистої води і медичного обслуговування, більшу половину з цієї групи становлять діти.

Останні десять років, разом з трьома іншими попередніми війнами, зробили Ірак небезпечним і важким місцем для повноцінного росту і розвитку дітей.

Війна 2003 р. залишила країну з відчутною недостачею лікарів, вчителів та фахівців. Сотні тисяч дітей втратили своїх батьків не тільки через війну, але і у результаті насильства, яке послідувало за конфліктом 2003 р.

Близько одного мільйона дітей не відвідують школу і навіть не мають доступу до будь-якого медичного центру для отримання регулярної вакцинації та профілактичної допомоги [56, c. 3].

Шокуючими свідченнями з приводу відсутності медичної допомоги діляться в інтерв’ю Шервуду Россу від 13 серпня 2010 року під назвою – “‘Поточні’ вбивства мирних жителів в Іраку: опис політики звільнення цивільних осіб колишніми солдатами США” ветерани іракської війни Етан МакКорд та Джош Стайбер. У відео, наданому цими військовими було показано, як МакКорд поспішає від фургона до поранених дітей. За прояв такого акту людяності, він був “осміяний і піддавався знущанням командира”, що кричав до нього “кинути турбуватися про тих ‘дітей ублюдків’” [100, c. 5].

Ще однією важливою проблемою в Іраку є відсутність нормальної освіти для дітей через руйнацію системи шкіл та водопостачання. За даними Міністерства освіти Іраку від 27. 09. 2010 р., в країні, де в 1991 році не залишалося жодного безграмотного, число людей, що не вміють ні читати, ні писати, досягло 7 мільйонів. Майже кожен четвертий іракський житель – неграмотний. “Ситуація дуже тривожна. У Іраку росте число неграмотних людей”, – сказав в бесіді з РІА Новини заступник міністра освіти Іраку Ніхада аль-Джібурі.

Нормальний доступ до освіти ускладнює відсутність навчального матеріалу, що був знищений війною, та доступ до чистої води та каналізації.

Причини такого становища іракські експерти вбачають в роках воєн, насильства і економічної блокади, які Ірак пережив за останні десятиліття. “Усе це призвело до погіршення соціально-економічного становища в країні, скороченню асигнувань на освіту. Діти вимушені кидати школу, щоб підтримати свої сім'ї”, – відмітив прес-секретар Міністерства освіти Іраку Валід Хусейн.

За даними відомства, у 2009 р. 28% іракських дітей у віці від шести до 11 років не відвідували школу. Більшість з них працюють в магазинах і на ринках, на станціях технічного обслуговування і ремонту автомобілів, в різних майстернях. Для порівняння, двадцять років тому лише 4% дітей цієї вікової категорії не ходили в школу.

Доктор соціологічних наук Багдадського університету Маріам Аліг заявив, що “24% іракських дітей недоїдають, 59% страждають від хронічних хвороб, близько 50% позбавлені медичної допомоги, 170 тис. дітей стали жертвами післявоєнного насильства, 100 тис. – інвалідами, близько двох мільйонів – опинилися в категорії ‘переміщені особи’” [37].

Понад 35 відсотків дівчаток кидають навчання у початкових школах через високі ціни на шкільне приладдя та для поповнення доходу сім'ї йдуть на роботу. З 2008 р. ЮНІСЕФ починає проводити в Іраку програму із заохочення навчання під назвою “ВФП. Програма шкільного харчування” (“Тhe WFP School Feeding Programme”), яка передбачає уніфікацію матеріальних витрат на харчування однієї дитини (0,19 $ / день) та, як наслідок, зменшить можливі витрати батьків.

За даними ООН та ЮНІСЕФ, у багатьох міських районах діти зайняті в торгових центрах, працюють кондукторами в автобусах, миють машини, натирають черевики і прибирають на вулицях сміття. Діти працюють виробниками сигарет, жувальної гумки, цукерок, продуктів харчування, безалкогольних напоїв, порнографічного відео, фруктів, палива, б/в одягу і переробляють сміття. Після війни число безпритульних дітей в деяких районах Багдада і далі збільшується. Бідність змусила дітей шукати їжу для своїх сімей на звалищах, жебрати [50].

Дитина, що працює, заробляючи таким чином собі та своїй сім’ї на життя, стала звичним явищем на вулицях Іраку, особливо це стосується родин, які в ході бойових дій втратили годувальника, а тому на плечі найстаршого сина лягає відповідальність за матеріальне забезпечення матері та менших дітей.

У цих трагічних умовах діти стають жертвами вбивства, викрадення, згвалтування і, на додаток до цього, ще експлуатуються в терористичних актах. Тисячі “вуличних” дітей стають наркоманами, а потім і джерелом для сексуального рабства [40].

Але психологи і лікарі гуманітарних організацій попереджають, що в той час як фізичні шрами конфлікту все ж можуть бути помітні, то розумові і емоційні потрясіння з якими стикається молодь Іраку буде в значній мірі неконтрольованим і невиліковним явищем [66, c. 2].

В Іраку, каже професор Алі, діти виховані в повазі до старших, перш за все до чоловіків – батьків, братів. Навіть в самому юному свідомому віці іракським дітям знайомі такі поняття, як честь, гідність, патріотизм, незалежність. Тому сцени вторгнення в їх будинку іноземних солдатів, прояви насильства до старших чоловіків, арешти батьків і братів провокують у дітей та підлітків сильне почуття приниження, що нерідко стає причиною важких депресій і нервових зривів.

Ще однією причиною депресій у дітей є заборона покидати рідний дім і виходити на вулицю через постійний страх батьків перед вибухами, збройними зіткненнями, викраденнями і вбивствами.

У рідкісних дослідженнях, опублікованих Асоціацією психологів Іраку (AПI) йдеться про те, що від насильства страждають мільйони дітей, по тому виникають серйозні проблеми для майбутніх поколінь. Переватажені лікарні країни не можуть впоратися із такою значною кількістю психологічних травм, до того ж, багато хто з кращих лікарів або були змушені виїхати з країни або ж були вбиті.

Отже, звідси випливає, що постійне благополуччя дітей залежить від типу середовища, в якому вони живуть після військового конфлікту. Однак, психологи і лікарі гуманітарних організацій попереджають, що в той час як фізичні шрами конфлікту все ж можуть бути помітні, то розумові і емоційні потрясіння, з якими стикається молодь Іраку, будуть в значній мірі неконтрольованими і невиліковними явищами.

Ще одним значущим джерелом для вивчення становища дітей в Іраці є доповідь ЮНІСЕФ під назвою “Маленький перепочинок для дітей Іраку в 2007 році”. Встановлено, що в середньому 25 тис. дітей в місяць були змушені покинути свої будинки та сім’ї внаслідок насильства або залякування. До кінця 2007 р., 75 тис. дітей проживали в таборах або тимчасових притулках. Руйнації призвели до крайніх труднощів для багатьох дітей в сфері доступу до освіти і охорони здоров'я. Багато хто з 220 тис. переміщених дітей молодшого шкільного віку не мали доступу до освіти, а близько 760 тис. дітей (17%) не відвідували занять, починаючи з початкової школи. Тільки 28% 17-річних дітей склали випускні іспити [56].

ЮНІСЕФ також заявила, що діти у віддалених і важкодоступних місцевостях часто відрізані від закладів охорони здоров'я, і тільки 20% за межами столиці, Багдаду, мали доступ до користування водогонами і каналізацією. Доступ до безпечної питної води – також серйозна проблема. Після останньої війни погіршилась якість питної води, а система каналізації у містах була практично зруйнована, що призвело до забруднення водопровідної води, що, відповідно збільшило показник захворюваності серед мирного населення країни.

Було підраховано, що з 270 тис. дітей, народжених після війни, жодна дитина не отримала необхідні щеплення відповідно до планової імунізації країни. Крім того, існуючі запаси вакцин, завдяки відсутності можливості створення нормальних умов зберігання, зокрема, через руйнування систем охолодження, прийшли в непридатність.

Починаючи з 1990 р. сотні тисяч тонн неочищених стічних вод надходили у річки Тигр і Євфрат щоденно. Оскільки системи очищення води хімічними речовинами були розграбовані або знищені, якість води, що надходить в будинки є вкрай низькою і, що, в свою чергу, призводить до збільшення відсотка захворювань і недоїдання серед дітей.

Більше 70 % сільськогосподарських угідь Іраку були знищені в ході бойових дій, що поставило на межу голодної смерті значну кількість сімей.

Отже, можна сказати, що як наслідок дії усіх цих факторів, Ірак є країною з високим прогресуючим відсотком дитячої смертності з 1990 р. З 1990-х рр., найбільш значне зростання дитячої смертності було зафіксовано в південній та центральній частинах Іраку, де за п’ять років (1990–1995 рр.) дитяча смертність зросла з 56 до 131 на 1 тис. новонароджених.

Сьогодні, у великих містах, кожен день діти гинуть або отримують поранення при контакті з боєприпасами, мінами та іншими видами бойових патронів, якими все ще забруднена країна. В одному тільки Багдаді є близько 800 небезпечних об'єктів, пов'язаних з касетними бомбами і складами боєприпасів.

Війна унеможливила нормальний доступ дітей до освіти. Якщо, в довоєнний період Ірак мав всі підстави гордитися своєю системою освіти, серед інших арабських країн, то роки війни та ембарго повністю зруйнували здобутки попередніх років. У найбільш постраждалих провінціях більше 70 відсотків первинних шкільних будівель позбавлені водопостачання. Дослідження показує, що з березня 2003 р., більш як 700 початкових шкіл були ушкоджені в результаті бомбардувань, більш як 200 – спалені і більш як 3 тис. – розграбовані.

“Іракські діти платять занадто високу ціну”, сказав Роджер Райт, спеціальний представник ЮНІСЕФ в Іраку. Містер Райт підкреслив, що іракські діти мають бути пріоритетом для міжнародних інвестицій в Ірак, так як вони становлять “основу для відновлення своєї країни”[38].

Як вважають фахівці Дитячого фонду ООН (ЮНЕСЕФ), що діється в Іраку насильство, погане харчування, відсутність придатної для пиття води, плачевний стан системи охорони здоров'я загрожують життю мільйонам дітей цієї країни. Наслідком кризи стало зростання дитячої смертності, яка, згідно з даними ЮНІСЕФ, в Іраку найвища в світі. Кожна четверта дитина в цій країні не доживає сьогодні до п'ятирічного віку. І ситуація продовжує погіршуватися.

Так, війни закінчилися, але трагедія полягає в тому, що діти Іраку – це ті, хто продовжує платити за них високу ціну. І правда в тому, що ці діти не живуть – вони тільки ведуть жорстоку боротьбу за існування.

Таким чином, можна сказати, що діти війни Іраку, окрім того, що змушені були брати в руки зброю та захищати режим свого лідера, як у міжвоєнний період, так і в період другого американо-іракського конфлікту, змушені кидати школи, дитячі садочки та іти працювати, щоб хоч якось допомогти свїй родині вижити у важкий для країни час, коли вся інфраструктура Іраку спрямована на мілітаризацю. Значно ускладнює становище дітей Іраку ще й обмежений доступ до системи охорони здоров’я, водопостачання та каналізації, що призвело до підвищення загального відсотка захворюваності та смертності.