Розділ 1. Методологія, історіографія і джерельна база

1. Історіографія і джерела вивчення проблеми

З огляду на невелику кількість праць, безпосередньо присвячених американо-іракським конфліктам 1990–1991 та 2003–2010 рр., дослідження становища дітей війни, як найуразливішої частини населення, проводилося на основі проблемного принципу. Відтак, студії з обсягу магістерської тематики можна розділити на два типи в залежності від предмета їхнього дослідження. До першого типу належать праці, автори яких акцентують увагу на дітях-солдатах. До другого типу включено праці, в яких досліджуються різного роду наслідки війни на дітей – хвороби, безграмотність, відсутність нормальних умов для росту і розвитку особистості і т. п.

Хронологічні межі періоду, впродовж якого були написані праці першого типу, можна означити першою половиною 90-х років ХХ–початку ХХІ століття. Його характерною рисою є компілятивний метод, при якому відомості з міжнародного права та міжнародного гуманітарного використовуються як джерела, на основі яких в переважній більшості написані праці Jo. De Berry [46], R. Brett [31; 32; 33], M. McCallin, I. Cohn, G [42], Goodwin-Gill [42].

Так, I. Cohn і G. Goodwin-Gill з Оксфордського університету, у своїй новаторській праці Child Soldiers: The Role of Children in Armed Conflicts [42] дають оцінку становищу дітей-солдатів в міжнародному праві і підкреслюють, яким чином міжнародне гуманітарне право не в змозі забезпечити ефективний захист дітей під час внутрішніх конфліктів, як одного із найпоширеніших видів війни. На основі емпіричних даних, зібраних з місць конфліктів зі всього світу, автори розглядають їх наслідки для дітей-солдатів, їх сімей і спільноти в цілому та приходять до висновку, в якому закликають до більш узгодженої політики в плані лікування тих дітей, які брали участь в актах насильства. Дещо конкретизовані матеріали по даній темі містяться в статті наукового співробітника Американської Академії Політики і Соціальних Наук Jo. De Berry [46], який трактує поняття "дитини-солдатa" з точки зору "Конвенції про права дитини". Таким чином, ми можемо сказати, що теоретичні напрацювання вчених останньої декади ХХ століття характеризуються компілятивністю та аналізом основних джерел досліджуваної теми.

На початку ХХІ століття намічається відхід від компілятивної практики, а праці починають містити більше практичних рекомендацій, в яких, на основі доповідей міжнародних організацій про нормативно-правові акти, матеріалів періодичної преси, свідчень очевидців, лікарських записок та нотаток, зроблено аналіз основних причин використання дітей в якості солдатів, методи їх навчання в спеціалізованих вишкільних таборах, способи вербування і т. п. Подібне трактування поняття “діти-солдат” якісно вирізняє працi L. Alfredson [23], S. Valentine, S. W. Giefenbrun, S. I. Ervin [104], C. Chelala [35], R. Clark [40; 41], M. Hicks [70], J. Sloboda, V. Achvarina [21], P. W. Singer [105; 106; 107], R. Tynes, R. Daller, D. Ellis, M. Wesselles, D. H. Danson.

Сьогодні найбільш повно ця тема знайшла своє відображення в працях американського вченого P. W. Singer, наукового співробітника дослідного інституту Брукінгса в Каліфорнії, який систематизував відомості щодо історичного застосування дітей в якості солдат, а також дав рекомендації та застереження, спрямовані на практичну підготовку солдат до збройних сутичок з дітьми, як перш за все моральну дилему, що здатна дезорієнтувати та знизити процес реакції солдат на полі бою. Однак, ці дані обмежені лише інформацією про дітей-солдат чоловічої статі. Відомості про дівчат-солдат, як дітей з особливими потребами, містяться в працях R. Brett [31], M. McCallin, R. O'Shea, M. J. Fox [59], K. Hak [67], G. Hoogensen [71], S. V. Rottem, які наполягають на необхідності особливої реабілітації та реінтеграціїї цих дітей в суспільство, оскільки відсутність норамальних умов для росту і розвитку найчастіше компенсується для таких дітей остракізмом та загальним несприйняттям суспільством. Також відмічається, що зазвичай такі дівчатка прагнуть відновити чи розпочати навчання, але через відсутність мінімального матеріального забезпечення, вони просто змушені важко працювати.

Другий тип наукових досліджень спрямований на вивчення наслідків впливу війни на дітей в цілому. Якісно вирізняють цю групу праці Lauren P. G. [79], Nosworthy D. [90], Perry A. [935], Achvarina V. [21], Blustein P., Clark R. [40; 41], Garfield R. [63], Boyden Jo.[32]. Характерною рисою напрацювань вчених другого періоду є залучення великого масиву фактичного матеріалу, свідчень, статистичних даних по кількості та якості доступу до тих чи інших засобів повноцінного розвитку особистості.

Особливий наголос ставиться на відсотку смертності, захворюваності та каліцтв, – як наслідку системних військових дій, економічних та політичних санкцій, руйнації інфраструктури країни тощо. Значна увага приділяється вимушеній дитячій праці та жебрацтву.

Отже, досліджувана в магістерській роботі тема представлена скромним масивом публікацій, різних за формою та змістом. Вона вивчалась і вивчається головним чином зарубіжними науковцями. Спостерігається повна відсутність праць представників української історіографії. У наявних дослідженнях питання історії дітей війни Іраку розглядаються практично лише в контексті функціонування міжнародно-правових програм та центрів фізичної та психологічної реабілітації дітей після війни. Нерідко увага концентрується на подачі вже відомого матеріалу.

Практично не розроблені питання дітей війни періоду другої американо-іракської війни 2003–2010 рр., проте значна увага приділяється наслідкам впливу санкцій міжнародного співтовариства у міжвоєнний період. Відсутні узагальнюючі праці, де б у комплексі були розглянуті перші кроки становлення, зміст та результати діяльності міжнародних та громадських організацій з питань захисту дітей в зоні військових конфліктів. Тому й надалі існує потреба ґрунтовної розробки теми в загальному контексті вивчення історії арабського регіону.

У ході дослідження з’ясовано, що більшість документів, які відтворюють проблему дітей війни, мають іншомовне походження, що ускладнює прямий доступ до матеріалів. Значною мірою, такий недолік компенсується наявністю великого масиву джерел на паперових та електронних носіях. Їх відбір, систематизація та аналіз дозволили встановити наукову цінність джерел у вивченні ґенези дітей війни.

В основу принципу класифікації документів по досліджуваній темі, було покладено принцип походження того чи іншого документа, його відповідність певному напряму проблеми та наукову значущість як джерела вивчення як дітей війни, так і суспільно-політичної історії країн світу.

Відповідно до сукупності зазначених критеріїв, джерела з питання дітей війни можуть бути класифіковані на три групи: документальні джерела, періодична преса, матеріали конкретно-соціологічних досліджень.

Не зважаючи на умовність такої класифікації, вона цілком виправдана, оскільки максимально враховує як критерії класифікації, так і характер документообігу в міжнародному законодавстві. Окремі групи джерел більш або менш інформативно насичені, однак у сукупності вони дають необхідну фактичну основу для цілісного, об’єктивного вивчення ґенези питання дітей війни.

З огляду на значний масив документальних джерел, доцільно поділити його на наступні системні підгрупи: основні документи; документи в ключових тематичних областях (діти-солдати; демобілізація, роззброєння і реінтеграція; гендерне насильство; освіта в надзвичайних ситуаціях; стрілецька зброя; травми і лікування).

До першої підгрупи першої групи можна віднести: Конвенцію про права дитини (прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією Генеральної Асамблеї A/RES/44/25 [62], 20 листопада 1989 року. Вступила в силу 2 вересня 1990 року), яка визначила основні засади питань захисту дітей як в мирний час, так і під час збройних конфліктів (стаття 38). Своєрідним доповненням і продовженням піднятих у вищезазначеному документі питань, є Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах [63], прийнятий та відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією Генеральної Асамблеї A/RES/54/263 від 25 травня 2000 року (вступив в силу 12 лютого 2002 року) і гарантував дітям до 18 років статус охоронюваних осіб, порівняно з 15-ма роками, запропонованими Конвенцією.

Важливу інформацію щодо безпосередньої участі дітей у збройних конфліктах та наслідків військових дій для дітей не комбатантів містять доповіді Спеціального представника Генерального секретаря з питань дітей і збройних конфліктів. У співпраці зі Спеціальним представником Генерального секретаря, ООН представляє щорічну доповідь Раді Безпеки. В цій доповіді розглядається діяльність і прогрес, досягнутий протягом звітного періоду в області захисту дітей, які постраждали від збройних конфліктів, а також у виконанні попередніх резолюцій. Показовою в цьому плані є доповідь Граси Машел під назвою “Наслідки збройних конфліктів для дітей” (1996 р.), A/51/306.Add.1 [83], яка в ході дослідження, пропонує елементи всеосяжної програми дій держав-членів і міжнародного співтовариства щодо поліпшення захисту та догляду за дітьми в конфліктних ситуаціях.

Питаннями використання дитячої праці присвячена Конвенція МОП № 182 “Найгірші форми дитячої праці”, прийнята 17 червня 1999 року Генеральною конференцією Міжнародної організації праці [118] (вступила в силу 19 листопада 2000 року). Вона визначає і забороняє "примусове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах", як однієї з найгірших форм дитячої праці (ст. 3а).

Римський статут Міжнародного кримінального суду [97], прийнятий Дипломатичною конференцією повноважних представників Міжнародного кримінального суду, прийнятий 17 липня 1998 року (вступив в силу 1 липня 2002 року), означив набір дітей у віці до 15 років як військовий злочин, і уточнив, що тільки особи старше 18 років можуть бути судимі.

Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення (Оттавський договір) [109], відкрита для підписання в Оттаві 3–4 грудня 1997 року та набрала чинності 1 березня 1999 року. Щороку міни вбивають або ранять тисяч дітей, а тому заборона протипіхотних мін є важливим кроком у справі захисту дітей та інших цивільних осіб в збройному конфлікті.

Отже, документальні джерела визначають не тільки характер впливу збройних конфліктів на дітей, а й містять певні положення щодо конкретних дій по захисту дітей в зоні проведення військових дій.

Друга підгрупа документів характеризується різноманітністю підтем. Так, проблема дітей-солдат представлена доповіддю Ізабель Макконан і Сари Аппард “Діти – не солдати: Керівництво по роботі з дітьми-солдатами та дітьми, пов'язаними з бойовими підрозділами” (січень 2001), “Врятуйте Дітей” [87]. Великобританія. Цей документ забезпечує керівництво для тих, хто працює з дітьми, що безпосередньо брали участь у збройному конфлікті Спираючись на існуючі та нові уроки з досвіду різних країн, в ньому висвітлюються питання, що викликають особливу стурбованість міжнародного співтовариства. Ще одним важливим документом із цього питання є Глобальна доповідь Коаліції за припинення використання дітей-солдатів від листопада 2004 року під назвою “Діти-солдати” [36]. Це найбільш повне обстеження дітей-солдатів на сьогоднішній день. У доповіді розглядаються тенденції і події, починаючи з 2001 року в 196 країнах. У ньому говориться, що незважаючи на деяке поліпшення, в окремих країнах ситуація залишається вкрай нестабільною.

Проблему гендерного насильства найкраще висвітлює доповідь Бет Ванн на консорціумі підтримання репродуктивного здоров'я в конфліктах (RHRC) "Гендерне насильство: нові проблеми в програмах, які обслуговують переміщене населення" (вересень 2002). Цей документ містить довідкову та оперативну інформацію про гендерне насильство в постраждалому від збройного конфлікту регіоні. Він дає конкретні поради та приклади, а також список цінних ресурсів для отримання додаткової інформації.

Питання освіти найкраще продемонстровані в доповіді "Глобальне опитування з питань освіти в надзвичайних ситуаціях" (2004 р.) Жіночої комісії у справах жінок і дітей. Представлена інформація про те, який відсоток біженців, переміщених осіб і репатріантів серед дітей та підлітків мають доступ до освіти.

Вплив стрілецької зброї на дітей подані в другому робочому документі Робочої групи з питань дітей, які постраждали від збройних конфліктів і переміщення Міжнародного союзу допомоги дітям, під назвою “Жертви наземних мін: комплексний підхід до політики і практики” (2000 p.). Документ розглядає становище дітей, які постраждали від протипіхотних мін, пояснює серйозність травм, викликаних цим видом зброї, психологічний вплив, вразливість дітей, що отримали травми, міжнародне законодавство щодо протипіхотних мін та важливості общинних програм реабілітації постраждалих дітей.

Ще одним, не менш важливим, масивом джерел даної проблеми треба вважати пресу.

Преса – своєрідне й багатопланове джерело як за змістом, так і за структурою опублікованих матеріалів, що містить подієво-фактичний матеріал. Преса є не лише джерелом інформації, у ній завжди так чи інакше відображається політична, суспільна боротьба, а також погляди і позиції суспільства, політичних партій і груп, з більшою чи меншою силою обґрунтовуються на її сторінках. Вона дає змогу простежити історію кожного зафіксованого явища, глибоко розкрити проблему, користуючись хронологічно-систематизованими даними, відтворити картину подій суспільно-політичної історії.

Тематика дітей війни найкраще висвітлена на сторінках таких періодичних видань, як The World Today [32], Times [93], The Telegraph (London) [57], Guardian Weekly [79], Sunday Herald [84], Global Research [100], Z Magazine [106], The Epoch Times [35].

Важливу статистичну інформацію щодо кількості дітей-солдат, переміщених осіб і т. п. містять незалежні статистичні організації, такі, як Уор Уоч, Ірак Боді Каунт [72] і т. д.

Таким чином, аналіз джерельної бази нашого дослідження вказує на те, що для об’єктивного висвітлення як історії дітей війни, так і багатьох аспектів цієї проблеми є різноманітне та достатнє документальне підґрунтя.