1.2.2 Методика аналізу виробничих запасів

Для характеристики ефективності використання матеріальних ресурсів застосовується система узагальнюючих і приватних показників. До узагальнюючих показників відносяться прибуток на гривню матеріальних витрат, матеріаловіддача, матеріалоємність, коефіцієнт співвідношень темпів зростання обсягу виробництва і матеріальних витрат, питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів. Прибуток на рубль матеріальних витрат є найбільш узагальнюючим показником ефективності використання матеріальних ресурсів. Визначається діленням суми отриманого прибутку від основної діяльності на суму матеріальних витрат. Матеріаломісткість визначається за формулою:

МП = РМ / П,

(1.2) де РМ - витрата матеріалів за аналізований період;

П - обсяг продукції за аналізований період. Цей показник характеризує витрата матеріалів на 1 рубль виготовленої продукції. Якщо показник МП звітного року виявився вище аналогічного за минулий рік, то таке положення не можна вважати нормальним. Матеріаловіддача визначається за формулою: МО = П / РМ, (1.3) Цей показник характеризує обсяг випущеної продукції на 1 грн витрачених матеріалів. Порівнюючи цей показник з аналогічним інших підприємств, можна судити про ефективне використання виробничих запасів. [10]

Коефіцієнт співвідношення темпів зростання обсягу виробництва і матеріальних витрат визначається відношенням індексу валового виробництва продукції до індексу матеріальних витрат. Він характеризує у відносному вираженні динаміку матеріаловіддачі і одночасно розкриває чинники її зростання. Питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції обчислюється відношенням суми матеріальних витрат до повної вартості виробленої продукції. Динаміка цього показника характеризує зміну матеріалоємності продукції. Коефіцієнт матеріальних витрат являє собою відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний обсяг випущеної продукції. Він показує, наскільки економно використовуються матеріали в процесі виробництва, чи немає їх перевитрати в порівнянні з встановленими нормами. Якщо коефіцієнт більше 1, то це свідчить про перевитрату матеріальних ресурсів на виробництво продукції, і навпаки, якщо менше 1, то матеріальні ресурси використовувалися більш економно. [11] Економічний аналіз поглиблює пошуки резервів підвищення ефективності виробництва в напрямку тих можливостей, які обумовлюють зниження матеріаломісткості. Методичні розробки аналізу матеріальних витрат і матеріаломісткості продукції не зайняли ще належного місця в плануванні, нормуванні і комплексному економічному аналізі. Визначення ефективності використання виробничих запасів обмежено і підпорядковане аналізу інших показників діяльності підприємств. Питання вимірювання ефективності використання виробничих запасів розосереджуються, як правило, по розділах аналізу забезпеченості предметами праці і їх використання на обсяг собівартості продукції. Відсутній єдиний комплексний підхід до аналізу матеріаломісткості продукції, що не дозволяє використовувати аналітичні можливості вишукування напрямків зниження матеріальних витрат і за рахунок підвищення ефективності виробництва. Підпорядкованість аналізу використання виробничих запасів завданням оцінки узагальнюючих показників діяльності підприємств, методично слабка розробка способів і прийомів виявлення резервів зниження матеріаломісткості, обмежена інформаційна база не дозволяють вирішити на практиці низку проблем підвищення ефективності використання предметів праці.

Завданнями аналізу матеріаломісткості випущеної продукції підприємства, об'єднання є:

1) визначення зміни рівня матеріаломісткості випущеної продукції в динаміці і в порівнянні з планом;

2) виявлення причин змін та визначення динаміки досягнутих результатів (економії або перевитрати) за видами матеріалів, що витрачаються, масштабами дії окремих факторів, що обумовили зміну цього рівня (вдосконалення техніки і технології виробництва продукції, структури споживаного сировини, матеріалів і паливно-енергетичних ресурсів);

3) контроль за виконанням завдань по середньому зниження норм витрати найважливіших видів виробничих запасів і економії матеріальних витрат;

4) зміну ефективності використання у виробництві продукції нових видів матеріалів;

5) виявлення невикористаних внутрішньогосподарських резервів зниження матеріальних витрат та їх впливу на формування собівартості продукції, обсягу виробництва, прибутків і рентабельності, продуктивності праці та фондовіддачу. Таким чином, у процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання матеріалів порівнюють із плановим, вивчають їхню динаміку і причини зміни, а також визначають вплив на обсяг виробництва продукції.

1.3 Планування та оптимізація обсягу виробничих запасів Для успішного управління запасами, в кожен необхідний момент підприємство має розташовувати потрібного виду сировиною і матеріалами, необхідними для безперебійного постачання виробництва. Якщо очікується збільшення виробництва та оборотні кошти не обмежені, то природним є бажання закупити сировину і матеріали про запас. Склад, який повністю заповнений сировиною і матеріалами, готовими до негайного відпуску у виробництво вважається у деяких керівників показником престижності організації, але такий підхід до не завжди ефективний, тому що витрати, пов'язані зі зберіганням партії сировини і матеріалів, часто перевищують ціновий виграш. [12] Тому при придбанні сировини і матеріалів «про запас», підприємство автоматично втрачає додатковий прибуток, яку могло б отримати, якби сировину і матеріали купувалися як можна ближче до терміну їх відпуску у виробництво. Ці втрати прямо залежать від кількості сировини і матеріалів і термінів їх зберігання. Псування при зберіганні, а також фізичне і моральне старіння теж тягнуть за собою збитки. Конструктивні зміни технології виробництва також можуть викликати миттєве старіння наявних запасів сировини і матеріалів. Небажаний і занадто низький рівень виробничих запасів. Через неминучих затримок, пов'язаних з розміщенням замовлень, перевезеннями, складської обробкою сировини і матеріалів, підприємству не можна закуповувати сировину й матеріали лише в момент отримання замовлення виробничого цеху. Підтримання запасів на певному рівні відповідно до прогнозу випуску сприяє стабільності та ритмічності відпуску сировини і матеріалів у виробництво. Підприємство завжди повинно мати достатню кількість сировини і матеріалів, щоб без зволікання задовольняти потреби виробництва, однак не можна вкладати великі гроші для створення надмірних запасів, які будуть марно лежати на складі.

Для визначення необхідної кількості страхових запасів використовують співвідношення між поточними запасами сировини і матеріалів, їх витратою на виробництво, поповненням і страховими запасами і розраховують для кожного найменування сировини і матеріалу за такою формулою: Запас страховий> Запас поточний - Незадоволені заявки + Постачання очікувані - Попит прогнозований, (1.4) При цьому: Запас поточний = Попит прогнозований * Часовий період, (1.5) Основними елементами управління запасами з метою прискорення оборотності є: організаційна структура збутової мережі, попит, стратегія управління, формування і контроль запасів. Високоефективна постачальницько-заготівельна діяльність можлива в даний час тільки за умови системної організації вступу та відпуску, управління запасами на основі наукових методів, комп'ютеризації обліку, статистики, аналізу, прогнозу, обробки всієї документації, що дозволяє не тільки оптимізувати запаси, знизити витрати на зберігання, але і значно прискорити обслуговування запитів виробництва.