Розвиток картографічних знань в шкільному курсі географії

Робота із картою чи іншими картографічними творами є цікавою для школярів, бо включає зорову функцію пам’яті (нервовий зоровий канал вчетверо потужніший, ніж слуховий). Крім того, дітям завжди подобалися подорожі й екскурсії. Це слід використати для ”передачі“ учням знань. Навчити учнів картографічним словесним методам неможливо, тому для учнів слід підбирати відповідні картографічні твори, а не карти загалом.

У молодших класах учні користуються найпростішими планами місцевості, знайомляться із дрібномасштабною картою при співставленні її із планом місцевості і глобусом. Тут закладаються початкові картографічні знання – про картографічне зображення, масштаб, генералізацію. В шостому класі розширюються картографічні знання про план і карту, картографічну сітку, даються поняття про меридіани і паралелі, географічну широту і довготу, географічні координати загалом, горизонталі, висоту перерізу, абсолютні та відносні висоти. В шкільній програмі передбачено розділ ”План і карта“.

У сьомому класі теж введено у вступному розділі дані про види тематичних карт, що подаються в шкільному підручнику та шкільному атласі, звертається увага на їх зміст, деякі способи картографічного зображення – якісний (кольоровий) фон, лінійні знаки, знаки руху, ізоліній, ареалів), на взаємозв’язок між явищами на картах.

У 8 і 9 класах в курсах фізичної та економічної географії України картографічні знання поповнюються новими даними про способи картографічного зображення – картограму, картодіаграму, види тематичних карт, зокрема, соціально-економічних.

У 10 класі при вивченні економічної та соціальної географії світу використовуються вже всі наявні загальногеографічні та тематичні карти і всі наявні картографічні знання.

В шкільній програмі передбачені гурткова та факультативна робота із картографії та топографії.

Література:

3. Картография с основами топографии Учебник для студентов естеств.-геогр. фак. пед. ин-тов. Под ред А.В. Гедымина. Ч. 2. Мелкомасштабная географическая карта. Школьные географические произведения. – М.: Просвещение, 1973. – Стор. 170-213.

4. Картография з основами топографии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. ”География“ / Г.Ю. Грюнберг, Н.А. Лапкина, Н.В. Малахов, Е.С. Фельдман; Под ред. Г.Ю. Грюнберга. – М.: Просвещение, 1991. – Стор. 314-341.

Тема 21

Розвиток топографії та картографії в україні. Картографічна вивченість території україни.

Картографічні відомості про територію сучасної України

В стародавні часи

Первісна людина змушена була набувати знань про навколишнє середовище – розташування певних територій чи об’єктів. які використовувалися у господарських цілях. Мисливство, збиральництво, рибальство були основними засобами до існування, зумовлювали постійне переміщення на місцевості, що, в свою чергу, породжувало гостру потребу в умінні орієнтуватися, тобто визначати своє місцеположення в географічному середовищі. Первісна людина навчилася фіксувати своє місцеположення на відомій їй території за допомогою, як би ми тепер сказали, картографічних зображень значно раніше, ніж за допомогою якоїсь форми письма. Очевидно, що ”картографічні зображення“, як і примітивні малюнки кам’яного віку, були першими формами письма. Вже у верхньому палеоліті з’явилися елементарні ”картографічні зображення“, які закріпили відомі для людини території як образ уявної карти. Перші ”картографічні малюнки“ давали планове чи напівперспективне зображення місцевості із об’єктами, які складали для людини найбільший інтерес – шляхи (річки, стежки), місця збору рослин, місця полювання й рибальства.

Найдавніші ”картографічні зображення“ не збереглися, оскільки служили для практичних потреб орієнтування у суворому і часто ворожому середовищі. Вони виконувалися на найдоступніших для первісних людей матеріалах – листках і корі дерев, шкірі тварин, кістках вбитих ними тварин, ”креслились“ на каменях, скелях, піску. У 1970-х під час археологічних розкопок в Черкаській області було знайдено одну із найдавніших ”карт“, яка була складена нашими предками на бивнях мамонта ще 15 тисяч років тому назад.

У III-II тис. до н.е. ”картографічні зображення“ передавали планове положення річок, стежки, гряди, інші контури, які мають велику протяжність і визначають маршрути пересування на місцевості. Іншим необхідним параметром на таких зображеннях є відстань у днях шляху. Мова йде про маршрутні, дистанційні ”картографічні зображення“. Досвід степових та причорноморських жителів свідчить про початки картографічних зображень, які переважно будувалися на напрямах стосовно сторін світу або за якимись іншими постійними напрямами, властивими для даного регіону (переважаючими вітрами, морськими хвилями). Так чи інакше, із розвитком просторового уявлення й досвіду в стародавніх людей починає поступово усвідомлюватися необхідність при картографуванні поєднувати дистанційні та контурні характеристики із орієнтуванням за сторонами горизонту на основі хоча б елементарних кутових визначень. Однією із найдавніших карт, яка стосується території сучасної України, є, очевидно, карта узбережжя Чорного моря від Варни до Керчі із грецькими написами, що збереглася на щиті римського воїна, який знайдено над Євфратом. Це, мабуть, взагалі найдавніша пам’ятка античної доби в світовій картографії. Збереглися деякі старогрецькі перипли – морські путівники – із описом берегів Чорного моря, переліком виміряних відстаней. На грецькій карті світу Анаксімандра (V ст. до н.е.) представлене зображення Азовського моря із Доном.

У часи великого переселення народів на території сучасної України проживали кіммерійці, скіфи, сармати, в Причорномор’ї – греки (в рабовласницьких державах). Перші географічні описи сучасної території України зробили стародавні греки: Геродот (V ст. до н.е.), Гіппократ (460-377 до н.е.). Останній згадує темні ґрунти вздовж Дніпра, природу й населення півдня Причорномор’я. Пізніше Причорномор’я описували Страбон (60 до.н.е. – 20 н.е.), Клавдій Птолемей (II ст.), Пліній Старший (23-79). Уже пізніше, в X ст., про територію сучасної України згадували візантійські та арабські мандрівники – Ібн-Фоцлан, Костянтин Порфірородний (пороми на Дніпрі, пристані в пониззі Дніпра; назви дає грецькою та українською мовами: острів Святого Григорія – Хортиця, острів Святого Етерія – Березань). Цікаві відомості є у візантійського історика Прокопія Кесарійського (кінець V – 562 р.).