Тема 18 використання дрібномасштабних географічних карт Карти як засіб пізнання дійсності

Карти допускають одночасний огляд простору в будь-яких межах – від невеликої ділянки до Землі загалом. Вони створюють просторовий образ зображеного явища чи процесу, вміщують кількісні та якісні характеристики. дають можливість визначати координати, довжини (відстані), площі, напрями, об’єми, висоти нанесених на карту об’єктів, особливості та закономірності їхнього розміщення, поєднання та взаємозв’язку.

Ці властивості і визначають цінність географічної карти. Можна виділити такі головні напрями використання карт: 1) загальне ознайомлення із місцевістю, її вивчення за картами без відвідин в натурі; 2) орієнтування за картами (туризм, експедиції, військові операції, транспорт); 3) використання карт як основи при інженерному проектуванні, в районному плануванні, розробці планів розвитку території; 4) застосування в школі та позакласному навчанні, для пропаганди наукових знань і розвитку культури.

Класик російської географії Д.М. Анучин зазначав, що ”... ступінь географічного пізнання країни визначається ступенем досконалості наявних для неї карт“. Сфера географічних карт як засобу наукового дослідження дуже швидко розширюється по мірі загального наростання темпів науково-технічного прогресу. Спочатку географи вбачали основну перевагу карти в її оглядовості. Одночасно карти цінувалися як засіб фіксації й систематизації географічних знань. Сучасні рівні використання карт можна представити так (за Берлянтом). 1) фіксація й узагальнення спостережень на картах; 2) на основі порівняльно-географічного методу – якісний аналіз розміщення і зв’язків явищ за картами; 3) на основі кількісних методів – кількісний аналіз явищ і процесів за картами; 4) на основі математичного моделювання – математико-картографічне моделювання; 5) на основі системного підходу – системно-структурний картографічний аналіз та синтез і прогнозування.

На всіх рівнях карти використовуються для розробки найактуальніших теоретичних і методологічних проблем, для розв’язання важливих практичних завдань: вивчення й охорона довкілля, раціональне використання природних умов і ресурсів, дослідження атмосферних процесів, світового океану, економіко-географічні дослідження, в тому числі й прогнозування розвитку господарства і соціальної сфери.

 

Поняття про картографічний метод дослідження

Суть картографічного методу дослідження (КМД) полягає у включенні в процес дослідження дійсності проміжної ланки – географічної карти як моделі досліджуваних явищ. При цьому карта виступає одночасно і як засіб пізнання, і як його предмет у вигляді моделі, яка замінює собою реальні явища, які безпосередньо вивчати важко або неможливо. Основи КМД розроблені професором К.О. Саліщевим (кінець 1940-1950-ті), уточнені й розвинуті професором О.М. Берлянтом (1970-1990-ті). В основі КМД лежить ширше уявлення про картографічний метод пізнання дійсності. У взаємодії цих двох процесів можна виділити такі стадії:

1) отримання інформації І₁ в результаті спостереження явищ Д₁ як деякої частини дійсності;

2) опрацювання (обробка) інформації І₁ і побудова карти К – просторової образно-знакової моделі досліджуваної частини дійсності;

3) вивчення карти К для вилучення з неї інформації І₂ про відображені на карті явища;

4) використання отриманої інформації із залученням наявних в дослідника знань і досвіду для формування нового уявлення про модельовану частину дійсності.

В системі ”створення – використання карт“ існують тісно пов’язані між собою методи:

1) картографування (картографічний метод відображення), мета якого – перехід від реальної дійсності до карти, тобто вивчення дійсності через створення картографічних моделей;

2) картографічний метод дослідження, який використовують для пізнання дійсності через готові карти.