Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ГЕОДЕЗІЯ. Картографія та топографія лекції.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1.37 Mб
Скачать

Зображення населених пунктів

Населені пункти зображаються умовними позначеннями, розміри яких не виражають ані площі, ані форми, зайнятої населеним пунктом.

Умовні знаки населених пунктів на ОЗГК мають форму пунсонів. Розміром та кольором пунсону передається тип населеного пункту, його людність та адміністративне значення.

Написи вказують на саму назву населеного пункту, його тип і людність. Це досягається застосуванням різних шрифтів та розміром літер у шрифті. Адміністративне значення населеного пункту передається підкреслюванням суцільною чи пунктирною лінією самої назви. Часто на навчальних ОЗГК пунсони столиць держав чи центри адміністративних одиниць виділяють червоним кольором. Інформація про населені пункти на ОЗГК значно спрощена у порівнянні з топографічними картами. Це пояснюється впливом генералізації.

Важливе значення при цьому має показ заселеності території. Як правило, для різних фізико-географічних одиниць принципи й норми відбору встановлюються різні.

Із шляхів сполучення зображають переважно сухопутні. морські й річкові. При цьому звертається увага на показ забезпеченості території шляхами сполучення, а також на структуру транспортної мережі. В районах із високо розвинутим залізничним транспортом добре розвинутий і автомобільний. Але залізничний має вирішальне значення, а тому залізниці показують повністю, а безрейкові дороги – із значним відбором, що залежить від масштабу карти. її призначення та особливостей зображеної на карті території. У районах із слабо розвинутим залізничним транспортом автодороги показують досить детально, бо вони відіграють тут вирішальну роль.

Залізниці показують магістральні, найважливіші та інші, електрифіковані й не електрифіковані, автодороги – магістральні, головні, інші. На автодорогах зображають перевали: вказують назву, абсолютну висоту та доступність. На залізницях вказують тунелі. На річках показують судноплавні ділянки, річкові порти. На ОЗГК передають судноплавні канали, морські пороми, порти, морські шляхи сполучення та відстані між морськими портами в кілометрах.

Зображення елементів політико-адміністративного поділу

Державна приналежність території передається зображенням державних кордонів та написом назв країн. Кордони показують спеціальним лінійним умовним знаком з максимальною точністю для даного масштабу. Кордон подається сірою чи червоною кай мою на всьому протязі на суходолі. Якщо кордон співпадає із осьовою лінією річки, лінійний знак кордону проводять ділянками поперемінно то на лівому, то на правому березі. Вздовж морських берегів кордони не показуються. У цьому випадку положення державного кордону ніби вказує сам знак берегової лінії. Насправді він проходить на відстані 12 морських миль від берега. Якщо державний кордон проходить в акваторії океану, моря, великого озера, великого водосховища, то він показується окремими ділянками. Якщо тій чи іншій державі належать віддалені острови, то назва країни, якій ці острови належать, вказується на карті під назвою островів (чи острова).

На ОЗГК вказують також політико-адміністративний чи адміністративний поділ окремих країн. В Україні показують межі АР Крим та областей, в США, Бразилії – штатів, в Росії – республік, країв, областей, автономних областей, національних округів, в ФРН – земель, в Канаді – провінцій.

Дуже часто на ОЗГК показують неіснуючі одиниці поділу (Бретань, Шампань – у Франції). Часто показують історико-географічні області чи регіони – Полісся, Гуцульщина, Покуття, Запоріжжя, Таврія тощо.

На ОЗГК виділяють столиці країн та центри адміністративних одиниць.

Література:

1. Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В. Картографія. Підручник. – К.: Фітосоціоцентр, 1999. – Стор. 85-92.

2. Картография с основами топографии / Под ред. А.В. Гедымина. Часть 2. – М.: Просвещение, 1973. – Стор. 105-119.

3. Картография с основами топографии / Под. ред Г.Ю. Грюнберга. – М.: Просвещение, 1991. – Стор. 200-214.

4. Салищев К.А. Картоведение. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – Стор. 100-128.

5. Салищев К.А. Картография. – М.: Высшая школа, 1982. – 90-98.

6. Справочник по картографии. – М.: Недра, 1988. – Стор. 23-26.