Аерофототопографічне знімання

Аерофотознімання (АФТЗ) є основним видом (методом) державного картографування великих територій і полягає у фотографуванні земної поверхні з літака за чітко розробленими технічними умовами. У комплекс аерофотознімальних робіт входять: власне аерознімання та отримання аерознімків, топографо-геодезичні та фотограмметричні роботи. Її здійснюють спеціальними топографічними аерофотоапаратами ( АФА ) – повністю автоматизованих приладів, які керуються електронними командами. АФА мають спеціальні пристрої для зменшення вібрації. У аерофотокамери оптична вісь вертикальна, а фокусна відстань постійна. Прикладна рамка в момент експонування щільно притискається до фотоплівки, внаслідок чого на аерознімок переносяться дві пари міток, рівень та час проведення аерофотознімання. Їх зображення дає можливість знайти головну точку аерофотознімка та положення оптичної осі в момент знімання.

Під час польоту АФА автоматично здійснює увесь повний аерофотознімальний цикл: експонує (відкриває і закриває об’єктив АФА), перемотує плівку для нового кадру, вирівнює плівку в площину. В результаті повторення циклу отримують неперервний аерофільм – ряд суміжних аеронегативів.

Основними частинами аерофотоапарату є: 1) аерофотокамера – цільнометалічний корпус, який з’єднує в єдине ціле корпус (із об’єктивом і затвором) і касету; 2) касета – 60 м аерофотоплівки шириною 19 мм або 30 мм, що дає можливість отримати 300 аерфотознімків розмірами 18´18 см або 190 аерофотознімків розмірами 30´30 см; є касети по 120 м шириною 19 мм; 3) аерофотоустановка із амортизаційним пристроєм, яка служить для кріплення АФА на літаку і поглинання вібрації на літаках гвинтомоторної групи; на сучасних літаках застосовуються гіростабілізатори; 4) командний пристрій. який керує роботою аерофотокамери.

Для аерофотознімання застосовуються різні типи фотоплівки, що дає можливість тримати чорно-білі, кольорові та спектрозональні аерознімки.

Залежно від характеру польоту аерофотознімання є одинарне (знімаються окремі об’єкти), маршрутне (вздовж певного напряму чи маршруту) та площинне.

При аерознімання з метою створення топографічних карт прокладають прямолінійні маршрути, як правило, із заходу на схід і в зворотному напрямі на постійній висоті (якщо це можливо) і які паралельні між собою.

Експонування проводиться так, щоб аерофотознімки в маршруті перекривалися. Тоді на кожному наступному знімкові частково зображується площа, сфотографована на попередньому знімкові. Перекриття двох суміжних знімків в одному маршруті називається поздовжнім перекриттям аерофотознімків р_х; його значення повинно бути не менше 60% від площі одного із знімків. Відстань між маршрутами встановлюються так, щоб між знімками сусідніх маршрутів теж було перекриття – поперечне перекриття аерофотознімків р_y (не менше 30%).

Якщо аерофотознімання виконується при прямовисному положенні оптичної осі аерофотоапарата чи відхилення від цієї осі не перевищує 3°, знімання називається плановим, а аерофотознімки – плановими. В даний час на аерофотоапаратах встановлюються гіростабілізуючі пристрої, які забезпечують майже прямовисне положення осі, а відхилення осі від вертикального в межах 15-30¢. Якщо відхилення осі аерофотоапарата відсутнє, аерознімання вважається умовно горизонтальним, аерофотознімки – умовно горизонтальними і дають можливість проводити вимірювання на них із досить високою точністю.

Якщо кут нахилу осі складає понад 3°, знімання називається перспективним, а знімки – перспективними.

Для створення топографічних карт масштабу 1:10 000 масштаб аерофотознімання повинен становити 1:10 000–1:15 000, масштабу 1:25 000 – 1:20 000-1:35 000, масштабу 1:50 000 – 1:35 000-1:60 000, масштабу 1:100 000 – від 1:60 000 до 1:120 000.

Первинними матеріалами аерофотознімання є негативи і контактні відбитки розміром 18 см·18 см. Послідовне накладання знімків за тотожними точками і контурами називається монтажем, а зменшена репродукція монтажу – первинна фотосхема. Матеріали аерофотознімання не володіють властивостями топографічних карт.