Література основна

1. Картография с основами топографии. Учебник для студентов естеств.-геогр. фак. пед. ин-тов. Под ред А.В. Гедымина. Ч. 1. Понятие о географической карте. Топографическая карта. Съёмка местности. – М.: Просвещение, 1973. – Стор. 151-159.

2. Картография з основами топографии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. ”География“ / Г.Ю. Грюнберг, Н.А. Лапкина, Н.В. Малахов, Е.С. Фельдман; Под ред. Г.Ю. Грюнберга. – М.: Просвещение, 1991. – Стор. 61-69.

3. Салищев К.А. Картография. – М.: Высшая школа, 1982. – Стор. 212-237.

4. Топография с основами геодезии: Учебн. для студ. географ. спец. ун-тов / А.П. Божок, К.И. Дрич, С.А. Евтифеев и др.; Под. ред. А.С. Харченко и А.П. Божок. – М.: Высш. шк., 1986. – Стор. 89-90, 123-126.

5. Топографія з основами геодезії: Підручник / А.П. Божок. В.Д. Барановський, К.І. Дрич та ін.; За ред. А.П. Божок. – К.: Вища шк., 1995. – Стор. 72-75, 106-109.

Література додаткова: Жупанский Я.І. Твій супутник – карта. – К.: Радянська школа, 1985. – 46 с.; Загородній В.В., Матусєвич К.М. Основи топографії і картографії. – К.: Радянська школа, 1977. 133 с.; Иванов П.А. Основы геодезии, топографии и картографии (Пособие для учителей). – М.: Просвещение, 1972. – 248 с.; Купирн А.М. На местности и по карте. – М.: Недра, 1982. – 112 с.; Куприн А.М. Слово о карте. – М.: Недра, 1987. – 143 с.; Куприн А.М. Занимательная картография. – М.: Просвещение, 1989. – 191 с.; Матусєвич К.М., Семенов В.Є. Найпростіші вимірювання на місцевості. – К.: Радянська школа, 1981. – 63 с.

Тема 7 поняття про знімання місцевості. Види знімань. Лінійні вимірювання на місцевості Види топографічного знімання

Необхідно вияснити, що елементи змісту топографічної карти (картографічного зображення) не можуть автоматично ”спроектуватися“ на карту за схемою: геоїд®земний еліпсоїд®карта. Їх відображення на карті відбувається в результаті геометричних вимірів на місцевості.

Сукупність польових вимірів на місцевості та камеральне опрацювання отриманих результатів називається топографічним зніманням місцевості. Виміри на місцевості здійснюються з метою встановлення координат географічних об’єктів.

Виміри поділяються на наземні – геометричні виміри безпосередньо на місцевості (наземні) та дистанційні (аерокосмічні) – реєстрація електромагнітного випромінювання земної поверхні та опрацювання отриманих результатів. Становлення й розвиток наземного знімання із застосуванням фотографій місцевості дає підставу класифікувати знімання на топографічні та фототопографічні з подальшим поділом на наземні та повітряні. Можна говорити про знімання суші та знімання шельфу.

Наземні топографічні знімання потребують значних затрат часу і зусиль на безпосередні вимірювання на місцевості, тому їх проводять лише тоді, коли інші види знімань недоцільні з економічних міркувань (мала площа ділянки, ділянка у вигляді вузької смуги тощо).

Основним видом знімання до середини XX ст. були наземні. При дистанційних видах знімання системи, які фіксують інформацію (випромінювання), розташовані від поверхні Землі за багато кілометрів (десятки, сотні, тисячі). Як правило, це – камери (фотографічні, телевізійні, теплові тощо), встановлені на літаках, гвинтокрилах, космічних апаратах. Знімання, яке ведеться із літаків чи гвинтокрилів, називається аерозніманням. Результати аерознімання використовуються для складання крупномасштабних (топографічних) карт. Знімання апаратурою із космічних апаратів називається космічним зніманням. Матеріали цього знімання використовуються при створенні та обновленні середньомасштабних (оглядово-топографічних) та тематичних і спеціальних карт.

Основним способом складання топографічних карт і планів в крупних масштабах 1:500 – 1:25 000 служить аерофототопографічне знімання. Карти дрібніших масштабів створюються на їх основі.

Наземними методами складаються плани невеликих ділянок земної поверхні.

Знімання проводять у повному обсязі, коли виконуються усі передбачені для цього види робіт, або в скороченому, під час так званого оновлення карт.