Григорій Квітка-Основ΄яненко (1778-1843) (конспект)

1. Шляхом шукань і звершень.

29 листопада 1778р. 1793-1797 рр. 1804-1805 рр. 1805-1811 рр. 1817-1829 рр. З 1829 р. 1827-1843 рр. 1834, 1836-1837 рр. 1840 р. 20 серпня 1843 р.

під Харковом у родовому маєтку – селі Основа (звідси псевдонім – Основ΄яненко) у дворянській родині, що походила з відомого на Слобожанщині козацько-старшинського роду, народився Григорій Федорович Квітка. зарахований на військову службу. послушник у монастирі. організатор і директор Харківського професійного театру, засновник Товариства доброчинності та Інституту благородних дівиць. чотири рази підряд обирається повітовим предводителем дворянства. совісний суддя Харкова. літературна творчість, яку письменник розпочав у віці за 40 років, поєднуючи її зі службою. вийшли “Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком”, 2 книги. у чині надвірного радника очолив Харківську палату карного суду, кавалер орденів Святої Анни і Святого Володимира. «Дім Григорія Федоровича був завжди тихим притулком науки і мистецтва; тут не було місця для світського базікання, зате розмова найчастіше поверталася до предметів і новин учено-літературних» (К.Сементовський, український етнограф). Григорій Квітка помер у Харкові.

2. Сентиментально-реалістичні повісті г.Ф. Квітки-Основ΄яненка.

“Маруся”, “Сердешна Оксана”, “Щира любов”, “Козир-дівка” та ін. Ці повісті показали, що автор близький до народного життя, фольклору, до народної мови. Створені вони були певним чином на засадах сентименталізму як творчого методу.

Сентименталізм (від франц. – почуття, чутливий) – ідейно-художній напрямок європейської літератури другої половини ХVІІІ ст., якому властиве звернення до переживань і почуттів саме простих (небагатих і неуславлених) людей, їх внутрішнього світу. Сентименталісти ввели до творів так званий демократичний типаж, його мову, звернулися до фольклорних джерел; ідеалізований герой наче протиставлявся бездуховному й аморальному існуванню вищих верств. У Росії найяскравішим представником сентименталізму є М.Карамзін (“Бедная Лиза”).

3. Сентиментально-реалістична повість Маруся” (1833) – перший видатний прозовий твір нової української літератури.

а) Задум і його втілення.

Г.Квітка до російського письменника Плетньова: “Был у меня спор с писателем на малороссийском наречии. Я его просил написать что-нибудь серьезное, трогательное. Он мне доказывал, что язык неудобен и вовсе не способен. Знав его удобство, я написал «Марусю» и доказал, что от малороссийского языка можно растрогаться”.

Художні прийоми реалізації цього задуму. Релігійне повчання – початок повісті, де проповідується думка про тлінність, тимчасовість усього земного: “Коли отець наш милосердний кого з нас покличе, проводжай із жалем, та без укору і попрьоків, перехрестись та й скажи, як щодня в отченаші читаєш: “Господи, буде воля твоя з нами грішними!”

Цей вступ сприймається також як передчуття якихось страшних, трагічних подій, що постануть у повісті (передчуття, провісництво, віщування, з΄явлення – це засоби письменників-сентименталістів, які впливають на чутливість читача), пізніше Маруся пов΄язується чорною хусткою – то теж знак лиха.

Ідеалізація героїв – «Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батькові і матері слухняний, старшим себе покірний, меж товариством друзяка, ні півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь і п΄яниць не терпів, з ледачими не водивсь, а до церкви?.. Тільки піп у дзвін – він вже й там…». Так само ідеалізовані і його дружина Настя, і дочка Маруся, і коханий Марусі – городянин Василь.

Ліричні відступи, які доповнюють зміст, розкривають його; змалювання чудової ночі «у нас на клечальній неділі».

Використання народник пісень: «Ой дівка-горлиця», «Ой чому, чому», «Де ж був селезень», «Та в саду соловейко не щебетав».

Детальне змалювання народних обрядів весілля, сватання, похорону.

Повість Маруся» справила велике враження на читачів. «Написав Квітка свою повість «Маруся» – і хто не прочитав її, всяке плакало» (Пантелеймон Куліш).

б) Зміст повісті нескладний. Селянська дівчина Маруся і парубок із передмістя – сирота Василь – покохалися. На перешкоді одруженню стає те, що Василеві потрібно йти на службу до армії, яка тоді тривала 25 років. Василь за допомогою хазяїна наймає «найомщика». Та Маруся, чекаючи коханого та сумуючи за ним, «пішла у бір» до того озера, де ще недавно зустрічалася з милим, мріяла про щастя. Страшна холодна злива застала її. Вона застудилася і померла. Поховавши її, Василь з горя пішов у ченці і невдовзі помер.

в) Найголовніше – як саме змальовані герої: відораження душевного багатства сільських трудівників – головних персонажів.

Широке використання народнопоетичних елементів. Зовнішність і внутрішній світ героїв дуже близькі до фольклору, не подібністю, звичайно, а саме засобами змалювання. Ось портрет Марусі, ідеальної, на погляд автора, дівчини: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте». А от оспівування дівочої вроди в народній пісні:

Очі чорні, як терночок,

Брівки рівні, як шнурочок,