2.5. Балади

Балада – невеликий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного або героїчного змісту з драмаично напруженим сюжетом.

У давнину баладами супроводжувалися танці. Пізніше спів відділився від танцю і балада стала самостійним жанром народнопісенної творчості, а згодом – літератури.

Характерні особливості балади:

• напруженість композиції;

• трагічна розв΄язка;

• відчутне емоційне напруження;

• у центрі сюжету – лише одна подія з життя головного героя;

• лаконічність оповіді;

• незначна кількість героїв.

Балади були джерелом художньої літератури, із якого черпали мотиви і настрої Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка.

Мотиви балад:

• туга за нареченою;

• убитий на війні козак;

• почуття дівчини, з якої насміялися;

• зле чарівництво;

• прокльони свекрухи на адресу молодої невістки;

• зрада і помста.

Серед сюжетів балад виділяються кілька тематичних груп:

1. Міфологічні, пов΄язані з легендами про перетворення людей у птахів, рослин (наприклад, добре відомі балади про дочку-пташку, про дівчину-тополю, про сина, заклятого в явора), алегоричні (про голубку і голуба).

2. Сімейно-побутові з пережитками кровно-родових відносин – на тему інцесту (брат сватається до сестри; про вдову та її женихів – рідних синів).

3. Про сімейні стосунки за часів патріархальних відносин – чоловіків та жінок, батьків та дітей (про чоловіка, який убиває жінку за намовою матері; про сина, який проганяє з дому матір-удову; про матір, яка пропиває дочку).

4. Історичні балади, які щільно стикаються з історичними піснями (про зустріч рідних в турецькому полоні; про Бондарівну й пана Каньовського; про гайдамаків, які вбивають Марусиного сина).

5. Соціально-побутові (про смерть рекрутів, чумаків, наймитів, емігрантів, січових стрільців).

Українські балади-пісні відображають світобачення й уявлення різних поколінь, їх зв΄язок з природою: персонажі балад представлені символами. Син, якого прокляла матір, стає явором; невістка, яку зненавиділа свекруха, - тополею. Дівчина може перетворитися на пташку, а козацька смерть представляється в образах: «в головах ворон кряче, а в ніженьках коник плаче», є образи ясного сокола, сивого голуба, сивої зозулі.

Трапляються в баладах казкові мотиви, дуже поширена гіпербола, що стосується фізичної сили героїв.

Народні балади:

«Ой не ходи, Грицю», «Ой летіла стріла», «Ой на горі вогонь горить», «Козака несуть», «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш», «Бондарівна».

3. Народна драма

Початки народної драми, яка є джерелом професійної драматургії, - у дохристиянській давнині. Це невеличкі сценки віршованої форми, які супроводжували або відбивали певний обряд, трудовий процес або становили собою гру дітей, юнацтва і мали розважальний характер.

«Просо» – драматичний діалог між двома групами людей – молодицями й дівчатами (з одного боку) і чоловіками й парубками (з іншого). Одна група щойно посіяла просо, а друга – погрожує витоптати (жартівливо). Твір вважається мікродрамою жартівливого характеру.

«Коза» – невелика драматична сцена гумористичного характеру. З присутніх вибирається коза, решта учасників дражнять її, а коза ганяється за ними.

«Явтух» – драматизована пісня жартівливого характеру, відома під назвою «Да куди їдеш, Явтуше?” - розгорнутий діалог між чоловіком неговіркої вдачі й стриманого гумору з балакучою молодицею. Сценка в цілому передає етнічні особливості українців.

До народної драми деякі фольклористи відносять і вертеп (театр ляльок).

“Весілля” – велика форма народної драми. У ній сполучаються родинні обряди, драматичні дійства, пісні і розмовні партії, музика, ігри.

Весільний обряд у різних регіонах України має свої особливості. Він відбиває світогляд і мораль трудового народу, родинні та суспільні стосунки. Обряд супроводжується весільними піснями, діалогами, сценками.

Справляли весілля найчастіше восени, по закінченні польових робіт. Постійний склад дійових осіб: молодий, молода, їхні батьки, бояри, свати, світилки, дружки, музики. Весільне дійство поділялося на акти.

Етапи народної драми “Весілля”

Заручини – відбувалися задовго до сватання. Хлопець, умовившись з дівчиною, сповіщав про це батьків і, у разі їхньої згоди, йшов з рідним дядьком в її сім΄ю. Коли батьки дівчини погоджувалися, призначався день сватання.

Оглядини – знайомство з усіма членами родини зарученого, огляд його господарства, призначення дня сватання.

Сватання – прихід сватів до молодої, аби отримати її згоду на шлюб. Якщо свати приходили без попередньої домовленості між молодятами й одержували відмову, їм підносили чарку, а молодому – печений або сирий гарбуз; це вважалося великою ганьбою і для сватів, і для парубка.

Коровай – випікання весільного короваю здійснювали від трьох до семи шанованих у селі моложих жінок, які жили в злагоді зі своїми чоловіками (елемент магічного дійства). Роботою керував старший сват.

Коровай символізував здоров΄я, достаток, які зичилися майбутній сім΄ї.

Гільце – символізувало утворення нової сім΄ї. У суботу молода із старшою дружкою скликали подруг та свах вити гільце. Зрізану гілку плодового дерева прикрашали пахучим зіллям, квітами, стрічками, монетами. Готове гільце втикали у свіжоспечену хлібину, і воно стояло на столі протягом усього весілля.

Дівич-вечір – прощання нареченої з дівоцтвом. Усі подруги збиралися в хаті молодої у суботу ввечері, під троїсті музики співали пісні, у яких славили дівочу красу, молодість, привільне життя, висловлювали жаль з приводу розставання з батьками.

Саме весілля проходило у декілька етапів.

• Уранці в неділю молоду готували до шлюбу (брат розплітав косу і мастив її медом (щоб голова не боліла і було солодке життя), дружки прикрашали її стрічками, монетами, вкладали часник (оберіг), одягали вінок, убирали в найкращий одяг.

• Прихід молодого, ставання на рушник (щоб життєва дорога була довга й гладенька).

• Вінчання в церкві.

• Обряд зустрічі молодих (батьки з хлібом і сіллю). Мати, одягнена у вивернутий кожух, стоячи на порозі, обсипала молодих збіжжям, змішаним з горіхами, насінням, цукерками, монетами (щоб був достаток).

• Завівши в хату, молодих садовили на посад (місце під божницею) на вивернутий кожух. По праву руку від молодого сідав його рід, по ліву від молодої - її рід.

• Після запалювання свічки починалося частування. Співалися жартівливі пісні під кожну страву, відбувалися переспіви між хорами.

• По обіді сват подавав молодим хустку або рушник, за кутики яких вони бралися, і виводив у двір, за ними – усі присутні. Починалися танці.

• Прощання молодої з батьками – найдраматичніший момент весілля.

Комора – приміщення, де заздалегідь була приготовлена для молодих постіль. Цей звичай був важливим для виховання в молоді високої моральності. Якщо виявлялося, що молода «нечесна», вона мала терпіти глум і побої. Соромили і її батьків.

Покриття. У понеділок вранці дружки знімали з молодої вінок і стрічки та віддавали молодшій сестрі або родичці; горілкою промивали косу (щоб ніякі хвороби не чіплялися), заплітали без стрічок, одягали очіпок.

Перезва – весь рід молодого прямував до нових сватів.

Циганщина. У вівторок усі гості сходилися до хати молодого, убиралися циганами, ворожками і гуртом з піснями обходили родичів.