«Хмельницький та Барабаш»

(Народна дума)

У творі протиставляються образи Богдана Хмельницького і Барабаша: Барабаш думає лише про сите життя і свою вигоду, Хмельницький дбає про волю рідного народу. Хмельницький прагне об΄єднати всі сили народу для боротьби за визволення України, захисту її самостійного державного існування. Барабаш прагне зберегти заради власних вигод панування крулевської Польщі на українських землях.

Та вже тоді пан Барабаш, гетьман молодий, Нехороші мислі собі має… «Нащо нам королевські листи читати? Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати?

Нащо нам за віру християнську Достойно-праведно стояти? Лучче нам з ляхами, з мостивими панами, Хліб-сіль з упокоєм вічний час вживати».

Дослівне повторення наведених останніх шести рядків є в думі широко застосовуваним художнім засобом, метою якого є підсилення основної думки твору.

Головна думка – зрада «своїх» для народної справи страшніша за будь-якого зовнішнього ворога.

У думі виправдовуються жорстокі дії Б.Хмельницького стосовно черкаського полковника Барабаша. (Факт страти істориками не зафіксований, але в думі цілком виправданий, бо, за законами народної моралі, відступництво – непрощенний гріх, за який людина має бути обов΄язково покарана).

«Ей, куме, куме Барабашу, гетьмане молодий!

Як будеш мені сими словами досаджати,

Да вже я не зарікаюсь тобі з пліч, як галку,

голову зняти,

Жону твою з дітьми живцем забрати,

Турському салтану в подарунку одіслати».

Як так зговорив, то бордзе добре і вчинив.

У кінці твору – прославляння дій Б.Хмельницького, віра у вічність існування християнських законів на українській землі, звільненій від зовнішніх ворогів.

Та вже тоді пан Хмельницький гетьманом став,

Та вже козаки, друзі-молодці, добро дбали, -

І стиха словами промовляли:

«Ей, пане, пане Хмельницький Богдане-Зиновію,

Наш батю, полковнику чигиринський!

Дай, Господи, щоб ми з твоєї голови пили й

гуляли.

А неприятеля под нозі топтали,

А віри християнської на поталу в вічний час

не подали!»

Да вже тоді вони померли,

А їх слава не помре й не поляже.

2.3. Інші жанри народного епосу

Загадка – малий жанр усної народної творчості, для якого властиве метафоричне чи алегоричне зображення якогось предмета або явища, дотепне запитання з метою виявити кмітливість того, хто відгадує.

Прислів΄я – короткий, часто віршований крилатий народний вислів, у якому у високохудожній формі виражено повчальний досвід і мудрість народу.

Приказка – стислий крилатий народний вислів, близький до прислів΄я, але без властивого йому повчального значення.

Легенда – переказ про якісь події чи людей, оповитий казковістю, фантастичністю.

Казка – розповідний твір про вигадані, а часто й фантастичні події.

Переказ – усне народне оповідання про визначні історичні події та їх героїв, за змістом близький до народних легенд і сказань, але різниться відсутністю казково-фантастичних елементів.

Притча – повчальне алегоричне оповідання з яскраво вираженою мораллю про людське життя; характерною ознакою є можливість різнотлумачення та різноманітного застосування.

Літопис – найдавніший вид історико-мемуарної прози, що являв собою розташовані в хронологічному порядку коротенькі замітки й докладні оповідання про історичні події.