Усна народна творчість (загальна характеристика)

Основою і водночас частиною літератури є фольклор. “Народна творчість – це той ґрунт, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче мистецтво, – і без якого вони засохли б. Звичайно, далеко не кожний художній твір будується безпосередньо на народній основі.. Але кожний справді художній твір виростає неодмінно на народному ґрунті, на ґрунті народного світогляду”, - підкреслював видатний поет і вчений М.Т.Рильський у своїй статті “Краса і велич народної творчості”

Фольклор (від англ.folk-lore – народна мудрість; народне знання) – художнє відображення дійсності в словесних, музичних, хореографічних, драматичних формах колективної народної творчості, пов΄язаної з життям і побутом народу (народна творчість) (у широкому значенні); словесна творчість народу (у вузькому).

Характерні ознаки фольклору:

• колективність;

• усна форма творення і реалізації;

• постійні форми;

• строга послідовність композиції;

• повторюваність;

• традиційність;

• варіативність;

• відсутність автора (анонімність);

• простота і прозорість стилістики;

• переважання дієслівних рим;

• тривалий час творення (доповнення) багатьма поколіннями.

Художні прийоми фольклору:

• образи тварин, рослин, птахів, що набувають значення символів (калина – дівоча краса, сокіл – мужність, відвага);

• діалог;

• звертання;

• психологічний паралелізм (“явір похилився – козак зажурився”);

• характерні порівняння (позитивні – “тиха, як вода”, “чиста, як сльоза”, негативні – “очі, як у жаби”;

• постійні епітети (“рідна мати”, “хрещатий барвінок”, “ясні зорі”);

• гіперболізація;

• зменшено-пестливі слова (“котику-братику”, “лисичко-сестричко”, “спатоньки хоче”);

• узагальнення (“вдома і солома їдома”);

• вислови- порівняння (“як грім серед ясного неба”);

Фольклористика – наука про усну народну творчість.

Фольклорні роди і жанри

Народна лірика – поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтворення думок, почуттів і переживань героїв. Ліричні твори майже завжди безсюжетні.

Народний епос – розповідні фольклорні твори, до яких належать загадки, прислів΄я та приказки, анекдоти (малі фольклорні жанри), думи, історичні пісні, балади, казки, оповідання, легенди та перекази, притчі, літописи (великі фольклорні жанри).

Народна драма – фольклорний твір, в основі якого лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри: “Просо”, “Мак”, “Коза”, “Меланка”, “Дід”, “Явтух”, “Подоляночка”; вертеп, весілля).

1. Народна лірика

Основні жанри народної лірики:

• пісні-ігри (“Подоляночка”, “Просо”, “А вже весна”);

• трудові пісні (виконувалися під час праці);

• календарно-обрядові (веснянки, гаївки, русальні (“Проведу я русалочки бо бору”), купальські (“Ой вінку, мій вінку”), жниварські (“Там у полі криниченька”), колядки, щедрівки тощо:

• родинно-побутові: колискові, танцювальні, жартівливі (“Грицю, Грицю, до роботи”, “Миша книш прокусила”), про кохання тощо;

• родинно-обрядоі (весільні, голосіння);

• соціально-побутові (супільно-побутові): козацькі (“Розлилися круті бережечки”), про кріпацтво (Із-за гори вітер віє”), чумацькі (Ой ясне сонце високо сходить”), рекрутські, солдатські (“Вилітали орли з-за крутої гори”), бурлацькі, наймитські (“Ой матінко-зірко”, “Ой хто не служив”), стрілецькі (“Ой та зажурились стрільці січовії”, “Від синього Дону до сивих Карпат”);

• коломийки;

• частівки тощо.

Образотворчі засоби ліричних пісень

• Анафора – однаковий початок рядків у вірші, пісні, що застосовується для підкреслення важливого за смислом слова.

• Антитеза – протиставлення з метою контрастного змалювання явищ (заперечення певного твердження, тези).

• Епіфора – протилежна анафорі за своєю роллю в поетичному тексті.

• Інверсія – порушення узвичаєного порядку слів у реченні з метою увиразнення певного вислову, емоційно-смислового його підсилення.

• Метафора – перенесення рис одного предмета на інший на основі схожості або конкретності. Один з основних прийомів поетичного мовлення.

• Поетичний паралелізм – аналогія, уподібнення, спільність характерних рис явища. Пов΄язує певні мотиви або елементи стилю в художньому творі.

• Постійний епітет – стійке, постійне художнє означення якогось предмета або явища.

• Символ – умовне позначення якогось предмета, поняття або явища, відтворення його сутності через умовний знак.

• Тавтологія – повторення спільнокореневих або близьких за значенням слів. Тавтологія затримує увагу на сказаному, увиразнює його, підсилює емоційність і ритмічність мови. (Може бути вадою мовлення).