1.2. Педагогічна діяльність

За заслуги перед рідним народом Олександр Іванович Маркуш одержав визнання заслуженого і видатного педагога. Він став справжнім народним учителем. Працюючи в школах Тячівщини та Хустщини (1910–1944), він віддавав усі свої знання, уміння та педагогічне обдарування вихованню та навчанню дітей, а також духовному та педагогічному зростанню колег-учителів. В цілому понад 30 років свого життя Олександр Іванович Маркуш віддав школі, навчанню і вихованню учнівської молоді.

У 1923 році його було призначено інспектором шкіл. Свою інспекторську діяльність (1923–1938) Олександр Іванович Маркуш виконував добросовісно і з великим знанням та педагогічною педантністю. Відрадно, що на посаді шкільного інспектора широко розкривається його діяльність як організатора народної освіти і талановитого педагога. Велику увагу приділяв комплектуванню педагогічних колективів шкіл, формуванню їх з учителів – вихідців з Тячівського округу, що позитивно відбивалося на навчанні і вихованні учнів. Запоруку успіху вбачав у створенні добросовісного, працьовитого колективу, який очолений авторитетним завідуючим чи директором школи [1, с. 108]. Він багато зробив для розширення мережі шкіл, класів у селах округу. Якщо в 1920–1921 навчальному році на Тячівщині працювали 34 народні школи з 57 вчителями, то в 1937–1938 навчальному році працювало 38 народних та 2 горожанські школи з 271 вчителем [1, с. 108].

О.Маркуш постійно дбав про виховання здорових міжособистих відносин між членами колективу, що ґрунтувались на принципах високої інтелігентності та духовності усіх членів педагогічного колективу. У взаємовідносинах учителів пильну увагу звертав на особистий приклад учителя та таку професійну якість, як педагогічний такт. Він хотів, щоб стосунки в колективах шкіл були інтелігентними, вимагав від учителів бути поміркованими, стриманими, але, водночас, вимогливими.

Педагог вважав, що вчитель, котрому притаманний педагогічний такт, помірковано утриманий, але вимогливий, принциповий наставник учнівської молоді, який ніколи не зійде з позицій, не буде закривати очей на недопустимі дії учнів, не боїться зробити будь-якому учневі зауваження, але зробити це вміло, у формі, щоб не принизити гідності учнів, ані самого учителя. О.Маркуш був твердо переконаний, що, володіючи педагогічним тактом, справжній педагог може попередити виникнення будь-яких конфліктів [1, с.108]. Основу вину у створенні конфліктів він покладав на нетактовне відношення до вчителя педагогічного колективу та керівника навчального закладу. Педагогічний такт – це творчість, нагадував О.Маркуш вчителям, є важливим компонентом педагогічної майстерності.

О.Маркуш виступав проти фізичних мір покарання учнів, вимагав формування до заохочення учнів таких мотивів, як почуття обов’язку учня до навчання, потребу в навчанні та прояву інтелектуально-пізнавального інтересу до нього, а також інших форм педагогічного стимулювання і налагодження взаємовідносин між педагогом та вихованцем. Він прагнув щоб до дитини ставились, як до особистості Виступав що б дітей не карали, хотів щоб діти самі розуміли, що їм потрібно пізнавати, вчитись щось нове, невідоме. Саме ці тематики і були деякою мірою втілені у його власних творах , які згодом були скомпоновані у збірки та книги поезій, віршів, повістей.

Педагог піднімав учительство до активної участі у громадській роботі, сприяв організації на Тячівщині колективів художньої самодіяльності в таких селах, як Широкий Луг, Новоселиця, Ганичі, Тересва. В більшості шкіл округу в драмгуртках демонструвались для учнів постановки “Коза-дереза”, “Дід Мороз”, “Св.Миколай”. З ініціативи О.І.Маркуша було організовано і шкільні дитячі хори та хор вчителівз міста та навколишніх сіл Тячева, які давали концерти в Тересві, Буштині та в містах Хуст і Тячево. О.Маркуш піднімав активність учительства, сприяв їх зв’язкам з батьківською громадськістю, піднімав її громадянську зрілість і національну свідомість [1,с.110]. Він хотів, щоб його народ був письменним, культурним. З його ініціативи пожвавилась діяльність хат-читалень товариства “Просвіта”.

О.Маркуш виступав не лише як адміністратор-інспектор, але й як справжній методист, з-під пера якого виходить у світ кілька десятків навчальних посібників, особливо цінними є читанки для народних шкіл. Краєзнавчий матеріал читанок розкривав перед учнями красу краєвидів Закарпаття, сприяв поглибленню відомостей з історії та знайомив школярів із самобутніми традиціями, звичаями, які були поширені на території краю, сприяв прилучав прилученню школярів до духовних скарбів минувшини.

Займаючи посаду державного вчителя в Тячеві, О.Маркуш часто рецензував шкільні підручники, висловлював авторам підручників побажання вміщувати у навчальні книги тексти патріотичного спрямування, доповнювати читанки переказами з історії краю, художні описи народних звичаїв. У статті ”О учебниках”, вміщеній у журналі ”Учитель” за 1921 рік, висловлює думку про необхідність укладання книг для школярів Підкарпатської Русі на краєзнавчій основі [7, С.1-3]. Олександр Маркуш на допомогу вчителям і батькам у вихованні молоді, крім серії шкільних підручників, психолого-педагогічних і методичних статей, написав багато оповідань, які друкувалися в альманахах і періодичній пресі. Окрім того, О. Маркуш був щирим порадником для колег-вчителів. Від педагогів, які працювали під його керівництвом, вимагав чесно виконувати доручену їм справу, любити дітей, будити в них шану і повагу до людей, творити добро, збагачувати свої знання [1, С.113].

Таким чином, у першому розділі доведено, що О. Маркуш відіграв значну роль у культурно-освітньому життя Закарпаття. Історіографічний огляд проблеми дозволив виявити такі основні напрями його творчої діяльності: літературна, перекладацька, видавнича, педагогічна, фольклорно-етнографічна. Вважаємо, що педагогічна діяльність О. Маркуша повинні бути творчо використані у загальноосвітніх школах Закарпаття. Цьому питанню присвячений другий розділ нашого дослідження.