Екологічне страхування як засіб забезпечення екологічної безпеки україни

Василишин Х.Р., аспірант Національний лісотехнічний університет України

У третьому тисячолітті проблема стану довкілля є однією з найактуальніших проблем людства в цілому та нашої країни зокрема. Доведено, що на сучасному етапі свого розвитку людство стало здатним зруйнувати середовище свого існування або зробити його непридатним для власного життя. Настав момент, коли на людину впливає змінена нею природа. Ця небезпека тим відчутніша, чим вищий техніко-економічний потенціал та чисельність людства.

Стратегія сталого розвитку може реалізовуватися тільки за умови використання принципу забезпечення екологічної безпеки всіх суб'єктів економічних відносин, що передбачає, в тому числі, забезпечення гарантій компенсації збитків, що виникають внаслідок порушення норм та правил раціонального природокористування та екологічної безпеки [3, с. 2].

Екологічна безпека є важливою складовою національної безпеки кожної держави. Відповідно до Закону України “Про основи національної безпеки України” (від 19.06.2003 р.) під національною безпекою розуміють захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. У ст. 50 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” (від 25.06.1991 р.) зазначено, що екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей.

Законодавче визначення екологічної безпеки принципово відрізняється від загального визначення національної безпеки. Змістом екологічної безпеки є запобігання екологічним негативам, тоді як національна безпека передбачає не тільки запобігання, а й виявлення та нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам, у тому числі екологічного характеру [2, с. 132].

Основними причинами росту екологічної небезпеки в сучасних умовах спаду виробництва в Україні є нагромадження екодеструктивного потенціалу, зниження надійності технічних систем, погіршення структури економіки на користь розвитку регресивних галузей, що мають негативну, особливо економічну і соціальну обумовленість, у тому числі, через погіршення стану здоров'я і зниження рівня тривалості життя населення.

Важливою ознакою екологічної небезпеки (екологічно небезпечної діяльності) є екологічний ризик, оскільки відображає її об’єктивну сутність – імовірність настання цього явища [1, с. 65].

Екологічний ризик – це імовірність настання негативних наслідків для довкілля та/або людини у результаті діяльності суб’єктів екологічних правовідносин або впливу на об’єкти підвищеної екологічної небезпеки природних факторів [4, с. 214].

Відсутність врахування екологічного ризику в діючій системі економічних механізмів забезпечення екологічної безпеки приводить до послаблення мотиваційної і регулюючої функцій останніх та до дисбалансу в економіці й екологічній сфері. Тому інструментом, запропонованим для вирішення проблеми управління екологічним ризиком, є екологічне страхування.

Обов'язкове екологічне страхування забезпечує неминучість відповідальності за збиток, значно розширює масштаби використання страхування екологічних ризиків як інструмента забезпечення екологічної безпеки, як гаранта відшкодування збитків при нанесенні збитку, як джерела фінансових засобів екологічно орієнтованого призначення (попередження і зниження екологічної небезпеки, відновлення якості навколишнього природного середовища і ресурсів), як інструмента, що мотивує зниження екологічного ризику.

Інтегральний ефект екологічного страхування включає в себе:

1) економічний ефект містить фінансову стабілізацію, зростання виробництва, заснованого на дотриманні норм екологічної безпеки, підвищення інвестиційної привабливості, стабілізацію якості факторів виробництва, зменшення соціальних державних виплат, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, у тому числі за рахунок підвищення екологічності товару і стимулювання використання вторинних ресурсів;

2) екологічний ефект здобувається за рахунок стабілізації якості навколишнього середовища;

3) соціальний ефект формується за рахунок росту зайнятості населення і гарантування відшкодування збитків;

4) медичний ефект припускає зменшення рівня захворюваності від екологічно обумовлених хвороб і зростання тривалості життя населення;

5) культурно-естетичний ефект обумовлюється збереженням фонду флори і фауни [3, с. 12]. Тому вважаємо, що екологічне страхування є засобом забезпечення екологічної безпеки.

Значущість екологічного страхування для України особливо велика сьогодні, на етапі реалізації економічних реформ, які базуються на роздержавленні і реструктуризації підприємств, що є “критичними” з позицій екологічної безпеки.

Зазначимо, що є багато перешкод для розвитку екологічного страхування в нашій державі. Насамперед, це відсутність повноцінної нормативно-правової бази для розвитку екологічного страхування. Досі не прийнятий Закон України “Про екологічне страхування”. Крім цього підприємства через скрутне фінансово-економічне становище не мають можливості виплачувати страховий внесок із чистого прибутку, що скорочує можливості реалізації добровільного екологічного страхування; високі тарифні ставки, що встановлюються страховими компаніями на екологічні ризики внаслідок надзвичайно високої зношеності основних фондів підприємств та систематичних порушень ними технологічних регламентів та ін.

Побудова системи захисту від екологічної небезпеки в цілому, крім розробки власне страхових програм, науково-методичного забезпечення та відповідної нормативно-правової бази вимагає проведення екологічної експертизи об’єктів, підприємств, установ, організацій, чия діяльність є джерелом підвищеної небезпеки.

Отже, за умов сучасної фінансово-економічної ситуації в Україні екологічне страхування є засобом забезпечення екологічної безпеки, ринковим важелем впливу на підприємства з метою контролю за масштабами забруднення й зниження його рівня, подолання наслідків надзвичайних ситуацій та стимулом зростання національної економіки.

Література:

1. Андрейцев В.І. Екологічний ризик в системі правовідносин екологічної безпеки: проблеми практичної теорії // Право України. – 1999. – № 1. – С. 62-69.

2. Балюк Г.І. Юридична природа екологічної безпеки // Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемчушенка. – К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка”, 2005. – 848 с.

3. Сааджян І.А. Страхування в системі економічних механізмів забезпечення екологічної безпеки // автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.08.01 “Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища” / І.А. Сааджян – О., 2002. – 19 с.

4. Ярчак В. Про екологічний ризик джерел підвищеної екологічної небезпеки // Вісник львів. ун-ту. Серія юрид. – 2009. – Випуск 48. – С. 209-215.