Екологічна безпека та її місце в сучасному землекористуванні

Будзяк О.С., Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

Нині найбільш інтенсивно використовуються землі сільськогосподарського призначення, землі населених пунктів, промисловості та транспорту. Менш інтенсивного використання зазнають землі оздоровчого, історико-культурного та рекреаційного призначення. При інтенсивному використанні відбувається максимальне розорення земельних угідь в сільському господарстві, а у промисловості через видобуток корисних копалин та забудову, цей процес супроводжується цілковитим руйнуванням ґрунту.

Інтенсивного використання зазнають понад 30% площі суші світу. Як наслідок щорічно з поверхні землі зникає близько 2 млн. га орного шару. В Україні під цю категорію підпадають понад 80% земель. До того ж таке навантаження на земельні ресурси продовжує зростати. В даний час поширеними стали перетворення при використанні землі, при яких відбувається перехід за межі початкових природних станів спонукаючи до появи пустель, «гумусового голоду» тощо. Тобто земля як ресурс вичерпується і при продовженні такого ставлення до неї ми лише загостримо екологічну кризу як в землекористуванні, так і у природокористуванні загалом.

З метою збереження земельних ресурсів в різні часи використовувалися різні методологічні підходи. По мірі поглиблення проблем пов’язаних з використанням землі, удосконалювалися і заходи щодо її збереження. Так, в кінці ХХ століття досить розповсюдженим було раціональне землекористування, під яким розуміли максимальне залучення до господарського обігу всіх земель та їх ефективне використання з метою отримання максимальної кількості продукції при мінімальних затратах. Дане землекористування включало дві групи питань: економічну – пов’язану з підвищенням родючості землі та екологічну – пов’язану з охороною земель від виснаження і забруднення.

Через надмірне навантаження на земельні ресурси в подальшому раціональне землекористування було доповнене оптимальним землекористуванням, яке передбачало оптимальні обсяги залучення земель до господарського обігу. Нині, коли сільське господарство за рівнем негативного впливу на землю (а це понад 70% території України) стало співставне з екологічно небезпечними промисловими галузями й почало призводити до руйнування та виснаження ґрунтового покриву і потенціалу землі, стало джерелом її забруднення, а разом з цим сприяє забрудненню сільськогосподарської продукції та веде до зростання захворюваності населення як в селах, так і містах, постало питання про екологічно збалансоване ведення господарської діяльності. Іншими словами на порядок денний було поставлене питання сталого землекористування, тобто такого, яке б сприяло задоволенню потреб суспільства в даний момент часу та однозначно не ставило під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби в земельних ресурсах. В рамках сталого землекористування розглядалось питання екологічно збалансованого землекористування, як моделі соціально-економічного розвитку суспільства, при якій забезпечується задоволення зростаючих продовольчих і матеріальних потреб населення та високоефективне використання природних ресурсів. При цьому сукупне антропогенне навантаження на земельні ресурси і природне середовище в цілому не повинно перевищувати самовідновлювальний потенціал природних систем. Проте, прийняті документи щодо сталого розвитку землекористування не отримали дієвого втілення як в національних програмних документах, так і в стратегії розвитку економіки.

Подальше розширення масштабів видобування корисних копалин, розвиток промисловості, міського, сільського та транспортного будівництва вимагає постійного вилучення земель з сільськогосподарського обігу та відповідно залучення для сільськогосподарських потреб схилових, прируслових та інших земель. Результатом таких ланцюгових змін стає посилення ерозії, деградації, окислення, засолення, підтоплення, заболочення та певне виснаження земель і ґрунтів.

Якісна оцінка стану використання землі показала позитивну динаміку негативних явищ. Нині нараховують понад 8 млн. га забруднених земель. Крім цього 160 тис. га земель вже вилучено з господарського використання, ще понад 13 млн. га зазнали впливу водної ерозії, з яких 68 тис. га вважають сильно еродованими, тобто такими що втратили гумусовий горизонт. Від 6 до 20 млн. га землі піддаються вітровій ерозії. До 16 млн. га це землі з кислими, солонцюватими, засоленими, перезволоженими, заболоченими та каменистими грунтами. Родючість землі знизилась до критичного рівня, а нормальний екологічний стан має тільки 1 з 10 га сільськогосподарських угідь.

Швидкий розвиток необґрунтованого промислового використання земель останнім часом був призупинений, що сприяло зменшенню негативного впливу на навколишнє природне середовище. Втім, це було не наслідком зростання природоохоронної діяльності, а результатом економічної кризи. У використанні землі теж відбулись докорінні зміни, але вони радше носять негативний, ніж позитивний характер. Поява в структурі посівів виснажливих для грунту культур (соняшник, рапс), зниження використання органічних та збільшення кількості мінеральних добрив, вилучення з подальшою забудовою природоохоронних та рекреаційних земель тощо жодним чином не сприяють підвищенню продуктивності земель, їх відтворенню, охороні та екологізації. Враховуючи те, що екологічна рівновага в біосфері істотно порушена, а екологічна криза в землекористуванні загострюється виникає необхідність впровадження екологобезпечного землекористування, яке б гарантувало недопущення масштабних або незворотних екологічних наслідків.

Нині екологізація землекористування має особливе значення, оскільки вона охоплює майже всю територію країни і безпосередньо пов'язана з використанням природних і біологічних ресурсів. Враховуючи незадовільний стан земельних ресурсів, ми повинні надавати пріоритет екологічним вимогам над економічними як у розвитку сільського господарства країни, так і для інших галузей. При цьому інтегрувати екологічні і економічні підходи, щодо природо - та землекористування, обґрунтовувати еколого-економічні критерії, нормативи і стандарти. Разом з цим для досягнення мети доцільно запровадити мережу ефективного екологічного моніторингу земель та контролю за рівнем забруднення і вмістом шкідливих речовин у сільськогосподарській продукції, визначаючи при цьому ланцюги забруднення та чинники, що їх викликають. Це дозволить вивести Україну із зони "ризикованого землеробства" та наблизить до стабільного – екологобезпечного землекористування.

Література:

1. Сохнич А.Я Екологізація землекористування / Сохнич А.Я., Тібілова Л.М. // Землевпорядний вісник. – 2005. – № 2. – С. 19 - 23.

2. Добряк Д.С. Теоретичні засади сталого розвитку землекористування у сільському господарстві / Добряк Д.С., Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В. – К. : Урожай, 2004. – 136 с.

3. Осипчук С.О. Про охорону земель в Україні / Осипчук С.О. // Землевпорядний вісник – 2006. – № 2. – С. 28–36.

4. Булигін С.Ю. Регламентація технологічного навантаження земельних ресурсів / Булигін С.Ю. // Землевпорядкування. – 2003. – № 1. – С. 38 – 43.

5. Добряк Д.С. Проблеми екологізації землекористування / Добряк Д.С., Осипчук С.О., Погурельський С.П. // Землевпорядкування. – 2001. - № 2. – С. 31 – 36.

УДК 669.586