Сталий розвиток, екологічна безпека, економіка катастроф. Від загальних принципів до стратегії дій

Хлобистов Є.В., д.е.н., проф. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, м. Київ

Сталий розвиток та екологічна безпека на загал сприймаються як взаємозалежні складові збалансованого суспільного поступу. Однак сьогодення є яскравим прикладом посилення впливу на суспільний розвиток природних та техногенних катастроф. Дискусія щодо глобальних кліматичних змін та терористичних акцій стосовно потенційно-небезечних техногенних об’єктів рідко супроводжується посиленням уваги до методологічного та методичного апарату досліджень економіки катастроф. Таким напрям комплексних економічних досліджень почав розвиватися з 80-х років минулого століття. В Україні, попри термінологічні розбіжності, фаховим спрямуванням проблематиці економіки надзвичайних виконавчої влади досить ґрунтовно. Однак, досі не достатньо висвітленим залишається проблема визначення ролі, місця і сутності економіки катастроф у системі ситуацій, займаються вчені НАН України та фахівці профільних органів центральної досліджень та уявлень сталого розвитку та чи є тотожними поняття екологічна безпека та економічна складова її дослідження з економікою катастроф, її місцем у пізнанні певної реальності буття.

В зв’язку зі складністю процесу, оцінка всього розмаїття соціальних та економічних наслідків, які виникають під час виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, як правило здійснюється по окремих видах наслідків без дотримання принципу комплексності. Найбільш повно наслідки надзвичайної ситуації були оцінені стосовно аварії на Чорнобильській АЕС, що пояснюється її планетарними масштабами, які привели до необхідності компенсації державою величезних, різних по своїй суті, втрат понесених населенням та навколишнім середовищем. В інших випадках оцінка наслідків обмежувалась та обмежується оцінкою безпосередніх збитків завданих населенню та об’єктам господарювання.

Проблематика визначення збитків від НС природного і техногенного походження стала на часі вже давно. В Україні перші спроби визначення шкоди та вартісний вимір заподіяних збитків відносяться до 1969 р., коли були розпочаті роботи з визначення збитків від забруднення атмосфери підприємствами металургійної галузі у м. Суми. Протягом останніх років проблематика визначення збитків знаходиться у полі підвищеної уваги у зв’язку із посиленням ринкових важелів впливу на управління господарством та намаганням органів виконавчої влади оперувати більш коректними показниками заподіяної шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства та надзвичайних ситуацій.

Сьогодні відсутні єдині підходи до оцінювання соціально-економічних збитків як на міжнародному, так і національних рівнях. Головними причинами такого становища є наявність особливостей розвитку окремих економік, існування специфічних національних нормативно-правових традицій, об’єктивна різність інтересів суб’єктів оцінки та споживачів оціночної інформації та складність процесу оцінки, насамперед щодо довготермінових соціальних наслідків надзвичайних ситуацій. Разом з тим окремі методичні підходи можуть бути ефективно використані в українських реаліях забезпечивши більш об’єктивний підхід до встановлення всього спектру соціально-економічних наслідків які виникають під час надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Нині існують декілька підходів до оцінки екологічних втрат від наслідків надзвичайних ситуацій, що детально розглянуті в монографії [1]. Перший спирається на екологічні видатки (платежі, збори) та фіксується державною статистикою. Другий ґрунтується на визначенні питомих збитків від впливу на навколишнє середовище з урахуванням офіційно зафіксованих масштабів екодеструктивної діяльності (викидів, скидів, обсягів порушення природних екосистем тощо). Третій оперує гіпотетичними показниками і визначає повні обсяги екологічного впливу, зокрема ті, що не відбиваються державним моніторингом та статистичною звітністю, а також несприятливі соціально-економічні та екологічні умови, які впливатимуть на величину втрат. Четвертий оперує визначенням прогаяної вигоди, тобто базується на вартісному вимірі втрачених можливостей щодо отримання додаткового прибутку, які уможливили б кошти, вкладені до продуктивних секторів економіки.

Необхідно зазначити, що у світовій практиці ще й досі не існує єдиного методичного підходу до розробки системи індикаторів оцінки вразливості економіки країни стосовно надзвичайних ситуацій, існує згода тільки щодо переліку сфер, які ці індикатори повинні характеризувати: соціальна, економічна та природна. Така триєдина спрямованість систем індикаторів визначається проголошеним у доповіді «Наше спільне майбутнє» прагненням до сталого розвитку, у тому числі і через системи ідентифікації, оцінювання, запобігання та ліквідації наслідків НС. Огляд сучасної світової наукової думки дозволив виділити приблизно 25 різних визначень, концепцій, і методів систематизації вразливості. Їх узагальнення виявило парадокс сучасного стану досліджень: відсутність чітко визначеної мети за для якої проводяться дослідження та оцінка вразливості. Також не існує і універсального, уніфікованого визначення, цього поширеного у міжнародній практиці, терміну. В рамках конкретних досліджень конкретних дисциплін надаються специфічні визначення вразливості. Узагальнено вразливість, як наукова концепція, виникла у соціальних науках у 1970-х рр. та сприймалась, як відповідь на сприйняття ризику НС переважно для НС природного характеру, орієнтованого на технологічні шляхи вирішення.

Особлива проблема пов’язана із визначенням ефективності попереджувальних заходів, адже саме у цій царині визначаються найбільш дискусійні положення соціально-економічних проблем НС. Ознайомлення та аналіз з міжнародним досвідом оцінки загроз та наслідків НС дозволяє запропонувати класифікацію соціально-економічних наслідків. Авторами пропонується методологічна основа для створення методичного забезпечення проведення оцінки соціально-економічних наслідків НС в Україні та необхідний перелік показників для їх обрахунку, крім того, проведені дослідження дозволяють запропонувати методичні підходи до економічної оцінки запобіжних заходів за видами загроз. Ці підходи базуватимуться на визначенні збитків від наслідків надзвичайних ситуацій для основних видів господарської діяльності, здоров’я людини, стану природних екосистем та об’єктів природно-заповідного фонду, а також втрати від тимчасового припинення постачання електроенергії, іншого ресурсного забезпечення життєдіяльності.

Огляд національного методичного апарату дослідження НС дозволив зробити висновок щодо можливості та доцільності вдосконалення чинного нормативно-методичного апарату на засадах розширення кількості характеристик, що визначаються реципієнтами впливу, а також доведення структури показників до вимог максимально повного аналізу не тільки об’єкта впливу, але й території, яка прямо чи опосередковано зазнає цей вплив. Особлива увага має бути приділена розробці методів та підходів до віддалених наслідків НС, їх прогнозування та передбачення із застосуванням математичного апарату та інформаційних технологій. Крім того, доцільно досконало вивчати усі можливості оцінки віддалено у часі впливу НС та територіальні реципієнти, особливо природоохоронні об’єкти, цінні ландшафти, об’єкти рекреаційної інфраструктури тощо. Прискіплива увага має бути приділена розробці методичного апарату для визначення опосередкованих наслідків НС для територій бальнеологічного та курортного значення, де чинні підходи щодо визначення розмірів заподіяної шкоди не відповідають реальним втратам суспільства.

Література:

1. Соціально-економічний аналіз надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру / Волошин С.М., Жарова Л.В., Хлобистов Є.В., Чебанов О.А. / За науковою редакцією д.е.н., проф. Хлобистова Є.В. / РВПС України НАН України, НДІ СРП – Сімферополь: СОНАТ, 2010. – 258 с.

УДК 631.11.