4. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх
Відповідно до ст. 6 СК, статей 31, 32,34 ЦК правовий статус дитини має особа до досягнення нею вісімнадцяти років (повноліття). Малолітньою вважається дитина до виповнення їй чотирнадцяти років, неповнолітньою - у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (пп. 11, 12 ч. 1 ст. 3 КПК). Календарного віку особа досягає у день свого народження у 00 годин 01 хвилину поточної доби (порядок обчислення процесуальних строків у цьому випадку не застосовується).
З урахуванням норм СК та ЦК у КК передбачені певні особливості відповідальності осіб, які не досягай вісімнадцяти років і вчинили кримінальне правопорушення. Стаття 22 КК містить положення, відповідно до якого кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Неповнолітні, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності лише за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких наведений у ч. 2 ст. 22 КК. До особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, застосовуються примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 КК.
Зважаючи на вікові та психологічні особливості неповнолітнього, визначальну роль впливу оточуючого середовища на формування характеру дитини, законодавець передбачив певні відмінності судочинства щодо неповнолітніх, яке визначається як особливим підходом до захисту їх прав, так і колом обставин, що необхідно обов’язково встановити в кримінальному провадженні. Зазначена специфіка нормативного регулювання дозволяє індивідуалізувати підхід до питання притягнення неповнолітнього до відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, обрання йому запобіжного заходу, проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій за його участю.
Окреслений правовий режим є загальновизнаним у світі, відображений у багатьох міжнародно-правових актах, зокрема у КЗПЛ (1950p.), Конвенції про права дитини (1989p.),Мінімальних стандартних правилах Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (1985p.),Правилах Організації Об’єднаних Націй, які стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990p.), Європейській конвенції про здійснення прав дітей (1996 p.), у Керівних принципах Організації Об’єднаннях Націй з попередження злочинності серед неповнолітніх (1990 р) та ін.
Відповідно до норм закону про кримінальну відповідальність КПК містить різні процедури провадження щодо неповнолітніх залежно від їх віку. Зокрема, якщо особа на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не досягла 11 років, кримінальне провадження у разі його початку підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК. У цьому випадку неповнолітній потрапляє на облік у кримінальну міліцію у справах дітей, служба у справах дітей та інші спеціалізовані установи проводять з ним профілактичну та виховну роботу.
У разі коли особа у віці від одинадцяти років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, то досудове розслідування та судове провадження відбувається у відповідності з положеннями § 2 гл. 38 КПК з урахуванням загальних правил кримінального провадження щодо неповнолітніх, зазначених в § 1 гл. 38 КПК.
Якщо неповнолітній вчинив кримінальне правопорушення, досягнувши віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, кримінальне провадження здійснюється за загальними правилами КПК з урахуванням норм § 1 гл. 38 КПК.
Законодавець не встановлює окремих вимог стосовно застосування положень гл. 38 КПК до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у неповнолітньому віці, але на час досудового розслідування чи судового провадження досягли вісімнадцяти років. Вбачається, що до вирішення цього питання потрібно підходити диференційовано, враховуючи необхідність максимального забезпечення права на захист особи, рівень її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, завдання призначення покарання та примусових заходів виховного характеру неповнолітнім, положення КК, КПК, інших нормативно-правових актів. А тому такі особливості кримінального провадження щодо неповнолітніх, як участь законного представника (ст. 488 КПК); порядок виклику неповнолітніх (ст. 489); участь у допиті неповнолітнього законного представника, педагога, психолога або лікаря (ст. 491 КПК); застосування запобіжного заходу у вигляді передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд (ст. 493 КПК); виділення в окреме провадження кримінального провадження щодо неповнолітнього (ст. 494 КПК); тимчасове видалення неповнолітнього із залу судового засідання (ст. 495 КПК); участь у судовому засіданні представників служб у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей (ст. 496 КПК), не застосовуються по досягненню особою повноліття. Враховуючи правову природу примусових заходів виховного характеру, можна стверджувати, що ці заходи також можуть бути обрані лише особі, яка є неповнолітньою на момент постановления судового рішення.
Особливості предмета доказування в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх
Обставини, що підлягають встановленню в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх, являють собою деталізацію та доповнення положень, що визначають загальний (родовий) предмет доказування, елементи якого закріплені в ст. 91 КПК. Звернення до змісту ст. 485 КПК свідчить, що в ній робиться акцент на додатковому та більш глибокому вивченні характеристики особистості неповнолітнього, а також на виявленні причин і умов, що сприяли вчиненню ним кримінального правопорушення. Відповідно до ст. 485 КПК під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, крім обставин, передбачених ст. 91 КПК, також з’ясовуються:
1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров’я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічною хворобою, повинно бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. Для вирішення питання про наявність у дитини психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та її здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза, а для з’ясування рівня розвитку неповнолітнього, інших соціально-психологічних рис, які необхідно враховувати при призначенні покарання і обранні заходу виховного характеру, може бути призначена психологічна експертиза (ст. 486 КПК);
2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;
3) умови життя та виховання неповнолітнього, зазначені в ст. 487 КПК;
4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.
Обставини, передбачені ст. 485 КПК, з’ясовуються й за умови, що на час провадження досудового розслідування чи судового провадження неповнолітній досяг вісімнадцяти років.
Вивчаючи особу неповнолітнього, який вчинив кримінальне правопорушення, слідчий, прокурор, суд, слідчий суддя повинні враховувати, що: а) його особистість необхідно розглядати як індивіда, з притаманними тільки йому психологічними та віковими особливостями, як члена суспільства і як учасника кримінальної процесуальної діяльності; б) дані про особистість неповнолітнього потрібно досліджувати за період, що передував вчиненню кримінального правопорушення, під час його вчинення, а також після нього; в) необхідно збирати всебічні і повні дані, що характеризують особу неповнолітнього як з позитивного, так і з негативного боку, а також враховувати характер скоєного ним правопорушення; г) дані про особистість неповнолітнього необхідно збирати на всіх стадіях кримінального провадження.
Особливості досудового розслідування в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх
Досудове розслідування щодо неповнолітньої особи, у тому числі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо декількох осіб, хоча б одна з яких є неповнолітньою, здійснюється відповідно до правил предметної (родової) підслідності слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (ч. 2 ст. 484 КПК).
Загальні положення і порядок проведення досудового розслідування, встановлені у КПК, повною мірою діють і під час кримінального провадження щодо неповнолітніх. Разом з тим КПК передбачені певні особливості проведення процесуальних дій за участю неповнолітнього, порядку застосування заходів забезпечення кримінального провадження тощо. Такі особливості мають значення додаткових гарантій, що забезпечують захист прав і законних інтересів особи, є запорукою належної якості досудового розслідування. До них, зокрема, можна віднести такі:
1) підвищена увага з боку законодавця до охорони прав осіб, які не досягай вісімнадцяти років і вчинили кримінальне правопорушення, насамперед виявляється в тому, що кримінальний процесуальний закон передбачає можливість «подвійного представництва» їх інтересів, тобто припускає одночасно участь у кримінальному провадженні захисника й законного представника. Відповідно до частин 1, 2 ст. 44 КПК як законні представники неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого допускаються батьки (усиновлювачі), опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній. Перелік осіб, які можуть бути віднесені до близьких родичів та членів сім’ї, зазначений у п. 1 ч. 1 ст.3 КПК. Суд, слідчий суддя, прокурор, слідчий вправі допустити як законних представників одного або обох батьків неповнолітнього, а у разі їх відсутності, залучити до участі в провадженні опікунів і піклувальників, інших повнолітніх близьких родичів чи членів сім’ї, а також представників органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній. Особи, які не є батьками неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, можуть залучатись як законні представники і у випадках, коли участь у провадженні батьків може завдати шкоди його інтересам. Законний представник користується правами особи, інтереси якої він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо неповнолітнім підозрюваним, обвинуваченим і не може бути йому доручена (наприклад, право на останнє слово).
У виняткових випадках, коли участь у кримінальному провадженні законного представника може завдати шкоди інтересам неповнолітнього правопорушника, суд за його клопотанням, клопотанням прокурора чи за власною ініціативою на будь-якому етапі кримінального провадження має право своєю мотивованою ухвалою обмежити участь законного представника у виконанні окремих процесуальних чи судових дій або взагалі усунути його від участі у провадженні і залучити замість нього іншого законного представника (ч. 3 ст. 488 КПК). На практиці винятковими визнаються такі випадки: законний представник є недієздатним; вчиняє дії, які можуть призвести до несприятливих наслідків для неповнолітнього (наприклад, зловживання своїми обов’язками, здійснення психологічного тиску з метою зміни неповнолітнім своїх показань тощо), вчиняє проти неповнолітнього протиправні дії; є співучасником у вчиненні кримінального правопорушення; дії законного представника стали причиною або сприяли вчиненню неповнолітнім кримінального правопорушення.
Стаття 52 КПК містить положення, відповідно до якого участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою. Відмова від захисника не може бути прийнята. Недодержання вимог закону щодо обов’язкової участі захисника в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх є порушенням права на захист і безумовною підставою скасування судового рішення;
2) на відміну від загального порядку застосування запобіжних заходів, при вирішенні цього питання щодо неповнолітніх закон орієнтує правозастосовувача на врахування їх вікових та психологічних особливостей, роду занять (ч. 1 ст. 492 КПК). До того ж слід враховувати, що затримання та взяття особи під варту може застосовуватися лише у випадках, коли неповнолітній підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК. Тобто коли масив даних про особистість неповнолітнього та тяжкість вчиненого ним злочину свідчить, що ці заходи є єдиними в даних умовах, які здатні забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків і його належну поведінку. При цьому застосування іншого запобіжного заходу не може це гарантувати. Про затримання і взяття під варту неповнолітнього обов’язково сповіщаються його батьки чи особи, що їх замінюють.
До неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передача їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК). Основна перевага цього запобіжного заходу полягає в тому, що дитина не відлучається від своєї сім'ї, колективу дитячої установи, знаходиться у звичайних умовах, може продовжувати навчання, працювати, у результаті чого створюється сприятлива обстановка проведення з нею виховної роботи. Передання під нагляд передбачає власну ініціативу батьків, опікунів, піклувальників, адміністрації установи, в якій виховується неповнолітній, що полягає у взятті на себе в сукупності двох видів обов’язків: а) забезпечити належну поведінку неповнолітнього під час кримінального провадження; б) забезпечити в разі необхідності його явку до слідчого, прокурора, слідчого, судді, суду для виконання процесуальних дій. Процесуально відповідний обов’язок встановлюється шляхом відібрання письмового зобов’язання від зазначених осіб та безпосередньо постановлениям ухвали про передачу під нагляд неповнолітнього. При обранні зазначеного запобіжного заходу суд попередньо повинен ретельно вивчити дані про особу, якій буде переданий під нагляд неповнолітній (моральні якості, характер роботи, стан здоров’я, відношення до виховання та інші обставини, що дозволять зробити висновок про реальну можливість забезпечити належну поведінку неповнолітнього та його явку для виконання процесуальних дій), повідомити їй про характер підозри чи обвинувачення неповнолітнього та можливу відповідальність за порушення взятих на себе зобов’язань. Крім того, передання під нагляд може застосовуватися лише при наявності згоди на це неповнолітнього;
3) на відміну від загального порядку виклику в кримінальному провадженні (гл.11 КПК), неповнолітній підозрюваний, обвинувачений викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду через його батьків або інших законних представників, яким надсилається відповідна повістка про виклик (статті 135, 489 КПК). У ній вказується про обов’язок забезпечити явку неповнолітнього. Інший порядок виклику допускається у випадку, коли це обумовлено обставинами, встановленими під час кримінального провадження, зокрема: у разі відсутності у неповнолітнього батьків; приводу неповнолітнього (ст.140 КПК); доцільності негайного допиту або проведення слідчої дії без повідомлення законного представника, коли є підстави вважати, що його інформованість про вчинений злочин може негативно вплинути на особу, тощо. У разі якщо неповнолітній перебуває під вартою, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд надсилає повістку до адміністрації місця ув’язнення, яка повинна забезпечити доставку неповнолітнього в місце проведення процесуальної дії;
4) допит неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого провадиться за загальними правилами, передбаченими статтями 223, 224, 351 КПК, з урахуванням особливостей, зазначених у статтях 226, 227, 490, 491 КПК, зокрема, обов’язковою є присутність захисника. Враховуючи, що у стресовій ситуації у дітей загострюється тенденція до примітивних способів психологічного захисту, що проявляється в самообмові, приховуванні співучасників, взятті всієї вини на себе, ненаданні інформації, яка може покращити їх положення, законодавець передбачив можливість участі у проведенні зазначеної слідчої (розшукової) дії за умови, що неповнолітній не досяг шістнадцяти років або визнаний розумово відсталою, законного представника, педагога чи психолога, а у разі необхідності - лікаря. Вказані особи залучаються за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду або за клопотанням захисникат і можуть допомогти встановити психологічний контакт з неповнолітнім, сформулювати питання, з’ясувати оптимальний для психіки неповнолітнього час проведення процесуальної дії, визначити момент проведення перерви для його відпочинку і надати рекомендації з приводу подальшого проведення процесуальної дії, зберегти та підтримати емоційну рівновагу особи тощо. Все це дозволить забезпечити достовірність даних, отриманих від неповнолітнього;
5) якщо підозрюваний брав участь у вчиненні кримінального правопорушення разом із дорослим, у кожному випадку повинна бути з’ясована можливість виділення в окреме провадження щодо неповнолітнього під час досудового розслідування з додержанням вимог ст. 217 КПК (ст. 494 КПК). Метою здійснення судочинства в окремому від дорослих провадженні є індивідуальний підхід до дитини, позбавлення її негативного впливу з боку дорослих співучасників кримінального правопорушення, забезпечення проведення досудового розслідування в найкоротший час.
Особливості судового розгляду щодо неповнолітніх
Кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово (ч. 4 ст. 28 КПК). Судовий розгляд, провадження в апеляційному чи касаційному порядку здійснюються суддею, уповноваженим згідно із ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» від 22 жовтня 2010 р. на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх. Відповідно до ч. 3 ст. 18 цього закону зазначені судді (суддя) обираються з числа суддів відповідного суду зборами суддів на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно. Вони повинні мати стаж роботи суддею не менше десяти років, досвід здійснення кримінального провадження в суді і високі морально-ділові та професійні якості. Встановлений порядок розповсюджується і на випадки колегіального розгляду справи судом, де спеціальним вимогам повинен відповідати головуючий (ч. 10 ст. 31 КПК).
Судове засідання відбувається за загальними правилами, передбаченими КПК. До суду викликаються законні представники неповнолітнього обвинуваченого, але їх неявка не зупиняє судового провадження. Вони перебувають у залі судового засідання протягом усього судового провадження, а в разі необхідності можуть бути допитані як свідки (ч. 2 ст. 488 КПК). Про час і місце судового розгляду повідомляється служба у справах дітей та кримінальна міліція у справах дітей, які діють відповідно до ЗУ «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. Представники цих установ можуть бути також викликані в судове засідання. Під час судового розгляду вони мають право заявляти клопотання, ставити запитання неповнолітньому, його законним представникам, потерпілому, свідкам, експерту і спеціалісту, висловлювати думку з приводу найбільш доцільної форми перевиховання неповнолітнього (ст. 496 КПК).
Враховуючи особливості психіки неповнолітнього, суд, вислухавши думку прокурора, захисника і законного представника, має право своєю ухвалою видалити обвинуваченого із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на особу, яка не досягла вісімнадцяти років. Це може бути інформація, що свідчить про антигромадську поведінку батьків, вчителів; про злочинну діяльність, пов’язану з проявом жорстокості, приниження людської гідності; відомості про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні; дані, що свідчать про фізичну або психічну неповноцінність неповнолітнього, отримані в результаті проведення експертизи, які можуть зачіпати його самолюбство, тощо. Після повернення обвинуваченого головуючий знайомить його з результатами дослідження обставин, проведеного за його відсутності, і надає можливість поставити запитання особам, які були допитані за відсутності неповнолітнього (ч. 2 ст. 495 КПК).
Від правильного вибору судом виду та міри відповідальності неповнолітнього за вчинене кримінальне правопорушення багато в чому залежить реальна можливість його виправлення та ресоціалізації. У зв’язку із цим кримінальна політика держави передбачає певні особливості застосування кримінального покарання до неповнолітнього, зокрема: а) передбачена законодавча заборона на застосування окремих видів покарань (наприклад, довічного позбавлення волі) або обмеження в їх застосуванні (наприклад, позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості); б) наявні особливості застосування деяких видів покарань (наприклад, штрафу) та призначення кримінального покарання; в) суди при постановленні рішення орієнтовані на врахування умов життя та виховання неповнолітнього, впливу на нього дорослих, рівня його розвитку та інших особливостей його особи (статті 65-67, ч. 1 ст. 103 КК); г) ухвалюючи вирок, суд має вирішити питання про необхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя (Положення про громадських вихователів неповнолітніх затверджено Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 284-VII від 26.08.1967).
Зважаючи на те, що риси характеру і навички поведінки у неповнолітніх, які вчинили кримінальне правопорушення, ще не набули сталості, відносно багатьох з них доцільно застосовувати заходи виховного характеру та підвищити соціальний контроль. З огляду на це законодавець передбачив додаткову у порівнянні з дорослими можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності або покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (далі - ПЗВХ) (статті 97, 105 КК). Метою застосування таких заходів є забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися.
Матеріально-правові підстави застосування до неповнолітнього обвинуваченого ПЗВХ зазначені у статтях 97, 105 КК. Зокрема: а) неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності із застосуванням ПЗВХ, якщо його виправлення можливе без застосування покарання (ч.1 ст.97 КК); б) неповнолітній який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання із застосуванням ПЗВХ, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановления вироку не потребує застосування покарання.
Фактичними підставами застосування ПЗВХ є достатність доказів, що дозволяє слідчому, прокурору, суду зробити висновок про можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання.
Процесуальними підставами є:
а) надання згоди неповнолітнім, його законним представником на застосування відповідної процедури кримінального провадження;
б) закінчення досудового розслідування кримінального правопорушення складанням клопотання про застосування до неповнолітнього підозрюваного ПЗВХ.
Вирішення питання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого ПЗВХ належить до виключної компетенції суду. Аналіз норм КПК свідчить про існування двох процедур застосування ПЗВХ під час судового розгляду. У першому випадку суд отримує клопотання прокурора про застосування ПЗВХ, внаслідок розгляду якого може прийняти рішення про застосування відповідних заходів або відмовити в цьому і призначити неповнолітньому покарання. У другому випадку до суду потрапляють матеріали досудового розслідування разом із затвердженим обвинувальним актом а суд має право застосувати до неповнолітнього обвинуваченого один або декілька заходів, зазначених у ч. 2 ст.105 КК: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. При виборі примусового заходу суд має враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особу винного (його вік, умови життя і виховання, стан здоров’я, поведінку тощо).
Окреслена процедура застосування ПЗВХ притаманна кримінальному провадженню щодо неповнолітніх обвинувачених, які досягай віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Підстави та порядок застосування ПЗВХ до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, після досягнення одинадцятирічного віку і до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, зазначені в § 2 гл. 38 КПК і будуть розглянуті далі.
Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності
Згідно з нормами КК до осіб, які до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинили суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, можуть бути застосовані ПЗВХ (ч. 2 ст. 97 КК, ст. 498 КПК). З урахуванням норм КК у КПК визначено порядок досудового розслідування та судового розгляду у цьому виді провадження.
Під час досудового розслідування поряд із загальними правилами, передбаченими КПК, кримінальне провадження здійснюється з урахуванням положень §1,2 гл. 38 КПК. Окрім спеціалізації слідчих та обов’язкової участі захисника, що забезпечується з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою (п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК), Кодекс передбачає певні особливості застосування до правопорушника заходів забезпечення кримінального провадження. Зокрема, враховуючи неможливість обрання до неповнолітніх такої вікової групи запобіжних заходів, КПК передбачає у разі виникнення потреби в обмеженні свободи пересування особи (якщо вона перешкоджає ходу кримінального провадження або продовжує вчиняти протиправні дії тощо) можливість її направлення до приймальника-розподільника для дітей на строк до 30 днів.
Правилами, які необхідно враховувати при вирішенні питання про поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника, є такі положення: а) під час досудового розслідування рішення про обрання відповідного заходу приймає слідчий суддя, у судовому провадженні - суд; б) може застосовуватися лише у випадку, коли існує достатня кількість даних, які свідчать про те, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років (тяжкі та особливо тяжкі злочини); в) застосовується лише тоді, коли прокурор доведе, що існують ризики, які дають достатні підстави вважати, що особа може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, та що жоден із більш м’яких заходів не може запобігти цьому; г) клопотання прокурора повинно відповідати вимогам, що встановлені для клопотань про обрання запобіжних заходів; д) при вирішенні питання поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника враховуються обставини, зазначені в ст. 178 КПК; є) судом попередньо розглядається можливість обрання інших більш м’яких заходів (наприклад профілактична бесіда) та доводиться відсутність перспективи в їх застосуванні; ж) процедура застосування зазначеного заходу реалізується згідно з правилами, передбаченими для обрання запобіжного заходу.
У разі необхідності продовження строку тримання неповнолітнього в приймальнику-розподільнику (продовжують існувати підстави, зазначені в ч. 4 ст. 499 КПК) або скасування відповідного заходу зазначене питання має бути розглянуто і вирішено відповідно до процедури продовження (скасування) такого запобіжного заходу, як тримання особи під вартою. При цьому слідчий суддя, суд може своєю ухвалою продовжити строк тримання неповнолітнього в приймальнику-розподільнику ще до 30 днів.
Якщо під час досудового розслідування виникнуть підстави, що обумовлюють закриття кримінального провадження, воно закривається відповідно до вимог ст. 284 КПК. В іншому випадку, виконавши вимоги ст. 290 КПК, прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування ПЗВХ і надсилає його до суду. Попередньо повинні бути здійснені дії, вказані у статтях 292, 293 КПК, зокрема щодо надання інформації про захід, який пропонується обрати (ч. 5 ст. 499 КПК).
Судовий розгляд щодо неповнолітнього відбувається за загальними правилами гл. 28 КПК з урахуванням особливостей, передбачених положеннями §1, 2 гл.38 КПК.
Участь захисника та прокурора у провадженнях цієї категорії є обов’язковою. У судове засідання викликається законний представник неповнолітнього, суд повідомляє службу в справах дітей та кримінальну міліцію в справах дітей або може викликати їх представників (ч. 1 ст. 500 КПК).
За наслідками судового розгляду під час постановления ухвали окрім загальних питань, що з’ясовуються відповідно до ст. 372 КПК, суд встановлює: а) чи мало місце суспільно небезпечне діяння; б) чи вчинено це діяння неповнолітнім після досягнення ним одинадцяти років і до настання віку, з якого можлива кримінальна відповідальність за це діяння; в) чи слід застосовувати до неповнолітнього ПЗВХ і якщо слід, то який саме (ч. 1 ст. 501 КПК). Відсутність будь-якої з обставин, зазначених у пп. 1,2 ч. 1 ст. 501 КПК, є безумовною підставою закриття провадження і постановления ухвали про відмову в застосуванні ПЗВХ.
У результаті дослідження доказів суд може дійти висновку, що неповнолітній дійсно вчинив кримінальне правопорушення, однак застосування до нього ПЗВХ є недоцільним. У цьому випадку суд постановляє ухвалу про відмову в застосуванні ПЗВХ.
Якщо суд дійде висновку, що доцільно застосувати ПЗВХ, він, враховуючи думку прокурора, потерпілого, законного представника, захисника, самого неповнолітнього, представників служб у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей, призначає відповідний захід. Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про застосування ПЗВХ, може бути оскаржена в апеляційному і касаційному порядку відповідно до положень КПК (ч. 4 ст. 501 КПК, п. 2 ч. 1 ст. 392, п. 1 ч. 2 ст. 395, ч. 1 ст. 424 КПК).