2. Підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України

Підстави перегляду судових рішень ВСУ регламентовано ст. 445 КПК. Установлений ст. 445 КПК перелік підстав для перегляду судових рішень ВСУ є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Отже, підставами для перегляду ВСУ судових рішень, що набрали законної сили, є: 1) неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Разом з тим перегляд судових рішень з такої підстави, як встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, з метою застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення або збільшити обсяг обвинувачення чи з інших підстав погіршити становище засудженого, а також виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття справи не допускається.

Комітет міністрів Ради Європи рекомендував державам - учасницям КЗПЛ прийняти закони, якими врегулювати порядок перегляду справ і відновлення провадження справ на внутрішньодержавному рівні у зв’язку з рішеннями ЄСПЛ (Рекомендація №К (2000)). Остання ґрунтується на рішенні ЄСПЛ від 31.10.1995 у справі «Папаміхалопулос проти Греції», згідно з яким суд, визнавши порушення прав людини, робить репарацію за наслідками цього порушення таким чином, щоб, наскільки це можливо, відновити становище, що мало місце до такого порушення. У такий спосіб ЄСПЛ висловив широко відомий принцип міжнародного права restitutio in integrum (відновлення в попередніх правах) для особи.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону може полягати, зокрема:

- у різному тлумаченні судом (судами) касаційної інстанції змісту і сутності норм закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до різних висновків про кваліфікацію суспільно небезпечного діяння, про наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення;

- у різному застосуванні правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням юридичної сили цих правових норм, а також їх дії у часі, просторі та за колом осіб, тобто різному незастосуванні закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню;

- у різному визначенні предмета регулювання правових норм, зокрема застосуванні різних правових норм для регулювання одних і тих самих правовідносин або поширенні дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосуванні цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різному застосуванні кримінального закону, який не підлягав застосуванню.

У свою чергу, правильність застосування норми закону про кримінальну відповідальність (кваліфікація кримінального правопорушення) полягає у точності (адекватності) розуміння (визначення, тлумачення) змісту конкретної кримінально-правової норми, дійсності (об’єктивності) фактичних обставин певного суспільно небезпечного діяння та встановленні й визначенні співвідношення між фактичними ознаками суспільно небезпечного діяння та ознаками складу кримінального правопорушення.

Під подібними суспільно небезпечними діяннями слід розуміти діяння, у яких ознаки складу кримінального правопорушення є тотожними (ідентичними). Крім того, як зазначається у рішенні ВСУ від 15.11.2012 у справі № 5-15кс 12, подібність суспільно небезпечних діянь за обсягом та змістом, як правило, повинна орієнтувати на однакове застосування однієї й тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо таких діянь та запобігати ухваленню різних за правовими наслідками судових рішень. У цьому сенсі подібність суспільно небезпечних діянь, які отримали неоднакову кримінально-правову оцінку в правозастосуванні, є (може бути) підставою для перегляду справи ВСУ. Але слід мати на увазі, що така подібність не може бути вагомою підставою для визнання оспореного рішення незаконним лише тому, що у порівнюваному чи порівнюваних судових рішеннях одна й та сама норма закону про кримінальну відповідальність застосована інакше.

Утім не є подібними суспільно небезпечні діяння, якщо, наприклад, в одному випадку між співучасниками мала місце попередня змова на вчинення умисного вбивства потерпілого, а в іншому випадку такої змови не було і дії особи щодо позбавлення життя потерпілого мали характер ексцесу виконавця, оскільки виходили за межі домовленості з іншим співучасником та не охоплювалися його умислом.

Під ухваленням різних за змістом судових рішень слід розуміти неоднакові за правовими висновками рішення касаційного суду у двох або більше кримінальних провадженнях, предметом розгляду яких були подібні суспільно небезпечні діяння за конкретно визначеними нормами закону України про кримінальну відповідальність.

Не може бути підставою для перегляду ВСУ судових рішень, що набрали законної сили, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень, якщо у заяві про перегляд судового рішення з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.445 КПК, йдеться про питання призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності. Адже ці питання завжди мають індивідуальний характер, оскільки пов’язані з конкретною особою, необхідністю врахування обтяжуючих та пом’якшуючих покарання обставин тощо.

При цьому питання призначення покарання пов’язані із застосуванням норм КК, що регламентують цілі, систему покарань, види, підстави, порядок та межі призначення покарання особі, яка вчинила злочин. Таким чином, питання звільнення від кримінальної відповідальності пов’язані із застосуванням норм Загальної та Особливої частин КК, що регулюють матеріально-правові підстави, порядок та види звільнення особи від кримінальної відповідальності. Зокрема, звільнення від покарання пов’язано із застосуванням норм Загальної частини КК, що регламентують підстави звільнення від покарання особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена(ч.2ст.74), внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74), у зв’язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74), у зв’язку з хворобою (ст. 80), на підставі закону України про амністію чи акта про помилування (ст. 85).

Крім того, слід мати на увазі, що постановления касаційною інстанцією ухвали про скасування рішення судів нижчестоящих інстанцій і призначення нового судового розгляду не означає розгляду кримінальної справи по суті, а тому відповідні ухвали не можуть бути предметом перегляду в порядку, передбаченому гл. 33 розд. V КПК, на них не може здійснюватися посилання як на підтвердження підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК.

Другою підставою для перегляду судових рішень ВСУ є встановлення і визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, що з боку України було допущено порушення міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом (п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК). Це положення покладає на ВСУ відповідальність за виконання судових рішень міжнародних судових установ, особливо ЄСПЛ, з метою забезпечення дотримання законних прав і свобод людини і спрямування судової практики.

Зазначимо, що КЗПЛ займає особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВР України. Відповідно до положень ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 p., з моменту приєднання до КЗПЛ Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобов’язань відповідно до статей 32,46 КЗПЛ є визнання Україною юрисдикції ЄСПЛ, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування КЗПЛ та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень у справах проти України.

Практика ухвалення ЄСПЛ рішень проти України, в яких констатуються порушення прав людини, у більшості випадків встановлює зобов’язання держави щодо виплати відшкодування заявнику (Стягувачу) за порушення його прав та основоположних свобод.Таким чином, виконання рішення ЄСПЛ зводиться, як правило, до грошової компенсації. Проте в практиці розгляду ЄСПЛ справ проти України непоодинокими є випадки ухвалення рішень, що містять констатацію порушення прав людини у кримінальному провадженні у матеріальному та/або процесуальному аспектах. У зазначених випадках, відповідно до ч.1 ст.10 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 p., у процесі виконання рішення ЄСПЛ, винесеного проти України, з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, можуть вживатися додаткові заходи індивідуального характеру. Згідно з п. «а» ч. 2 ст. 10 цього Закону основним таким заходом є забезпечення відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюються, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі. Таким чином, перегляд судових рішень ВСУ на підставі встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом виступає у кримінальному провадженні іманентною складовою механізму реалізації додаткових заходів індивідуального характеру, які вживаються з метою забезпечення відновлення порушених прав особи.

Уявляється, що у ст. 445 КПК не повною мірою розкрито законотворчий потенціал ст. 55 Конституції України, якою встановлено, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Адже такі міжнародні організації, членом або учасником яких є Україна, як Комітет ООН з прав людини Комітет ООН проти катувань, Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації, Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, тощо теж приймають за зверненнями громадян рішення, в яких констатується порушення Україною положень відповідних міжнародних актів. Тому в КПК доцільно зазначити як підставу для перегляду судових рішень ВСУ встановлення органом міжнародної організації, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішеннії справи судом.