Висновки

Вивчення ролі меценатства у розвитку культури та освіти України другої половини ХІХ – початку ХХ ст., зокрема меценатської діяльності родини Терещенків у сфері освіти, медицини та релігії, дає підстави для певних висновків.

Так, проаналізувавши роль меценатства у розвитку культури та освіти України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. маємо зауважити, що багато в чому повітове місто Глухів має завдячувати Терещенкам, що стало освітньо-культурним центром тодішньої Чернігівщини. Проте на особливе місце й глибоку шану заслуговує їхня доброчинна діяльність щодо становлення й розвитку закладів освіти та охорони здоров’я в Києві. Саме тут тією чи іншою мірою цій родині були зобов’язані своїм існуванням і діяльністю початкові народні училища, середньо-освітні, професійні й вищі навчальні заклади, товариства допомоги нужденним учням та студентам, установи культурно-освітніх філантропічних спілок для дорослого населення, широка мережа лікувальних закладів, нічліжні притулки тощо.

З'ясовано, що родина Терещенків, оперуючи великими фінансово-економічними засобами, значну частину своїх прибутків виділяли на доброчинні та культурно-освітні цілі. Така діяльність серед представників цієї родини стала сімейною традицією, яка, з одного боку, стимулювалася владою через надання дворянства, високих чинів та нагородження орденами, що підвищували соціальний статус і престиж Терещенків, а з другого визначалася морально-християнським принципом допомоги ближньому, суспільною потребою у пом’якшенні багатьох соціальних проблем, викликаних розвитком капіталізму в Україні. При цьому найвизначнішою постаттю в родині був Терещенко Микола Артемович, який пожертвував на суспільне добро понад 5 млн крб.

Виявлено, що доброчинна й культурно-освітня діяльність родини Терещенків протягом тривалого часу досліджувалася фрагментарно, тільки в окремих її напрямах і аспектах. Проте наявні опубліковані джерела дали можливість повною мірою здійснити узагальнюючий аналіз доброчинної та культурно-освітньої діяльності Терещенків.

Варто зазначити, що родина Терещенків усвідомлюючи свою економічну значущість, відчуваючи моральну потребу впливати на інтелектуальний розвиток суспільства, члени родини Терещенків активно сприяли поширенню й розвитку початкової, середньої, вищої та спеціальної професійної й художньої освіти відповідно до зростаючих вимог свого часу. Вони були засновниками близько двох десятків і покровителями до півсотні навчальних закладів у Києві, Глухові, на Правобережній та Лівобережній Україні. Найбільш вагомі заходи в галузі освіти ними були здійснені протягом 80–90-х рр. ХІХ ст. та на початку ХХ ст.

Зайнявши найвищу соціальну сходинку в ієрархічній структурі суспільства, Терещенки прилучилися також до меценатства і колекціонування творів мистецтва й старожитностей. З роками така їхня діяльність набула широкого розмаху та суспільного значення. Члени родини Терещенків, до якої належали і Богдан Іванович та Варвара Миколаївна Ханенки, створили власні картинні галереї і музей, які стали загальним надбанням. Вони доклали чималих зусиль до заснування й подальшого становлення Київського художньо-промислового і наукового музею. Отже, Терещенки та Ханенки активно сприяли розвиткові музейної справи в Україні. Вони матеріально підтримували талановиту молодь, насамперед вихованців Київської рисувальної школи, постійно вносили свою фінансову частку в будівництво або навіть споруджували православні храми, надавали кошти на встановлення пам’ятників не тільки російським державним діячам, а й відомим українцям.

Доброчинна й культурно-освітня діяльність родини Терещенків протягом тривалого часу досліджувалася фрагментарно, тільки в окремих її напрямах і аспектах. Проте наявні архівні та опубліковані джерела дали можливість повною мірою здійснити узагальнюючий аналіз доброчинної та культурно-освітньої діяльності Терещенків.

Отже, за підсумками нашого дослідження, з упевненістю можна сказати, що родина Терещенків зробила вагомий внесок у розвиток духовності, мистецтва й культури України, своєю меценатською діяльністю засвідчила розуміння їхнього високого призначення в житті суспільства. Зайнявши найвищу соціальну сходинку в ієрархічній структурі суспільства, Терещенки прилучилися також до меценатства і колекціонування творів мистецтва й старожитностей. Члени родини Терещенків, до якої належали і Богдан Іванович та Варвара Миколаївна Ханенки, створили власні картинні галереї і музей, які стали загальним надбанням. Вони доклали чималих зусиль до заснування й подальшого становлення Київського художньо-промислового і наукового музею. Підприємці-землевласники Терещенки як законослухняні піддані Російської імперії не брали участі в українському національному русі. Проте як громадяни нової суспільної доби вони зосередили свою увагу на тих сферах громадського життя, які в соціально-економічних умовах другої половини ХІХ ст. набували важливого суспільного значення. Доброчинна та культурно-освітня подвижницька робота представників родини Терещенків відіграла значну роль у справі становлення і розвитку вітчизняних систем соціального захисту нужденного населення та охорони здоров’я, сфер освіти, духовності й культури України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (додатки А, Б, В). У цілому громадській діяльності родини Терещенків притаманні кращі риси представників підприємницького класу тодішньої України, які прагнули вдосконалити суспільні відносини власними засобами – саме активною працею на теренах доброчинності та меценатства.

Зробивши у курсовій роботі узагальнення відомостей щодо меценатської діяльності родини Терещенків кін. XIX – поч. XX ст., не можна не помітити, що такий матеріал містить певні історичні уроки, які можуть зарадити регулюванню відносин у галузі культури, за умови врахування їх органами влади та діючими в Україні культурними інституціями. А втім, зазначимо на невичерпності й перспективності подальшого вивчення названої наукової проблеми. Зокрема, залишаються не дослідженими кілька питань, для вивчення яких є необхідний матеріал. Наприклад, поза увагою дослідників перебуває низка питань з проблем налагодження механізмів передачі коштів з виробничо-комерційного сектора в соціально-культурний. Практично не розробленими залишилися питання посередницької діяльності Терещенка з іншими меценатами. Виходячи з цього, вважаємо, що проблема меценатства в Україні належить до недостатньо розроблених і потребує подальшого вивчення.