1.2. Роль приватної ініціативи в становленні системи освіти

Завдяки приватній ініціативі в сфері освіти намітилися відчутні зрушення: прибутки закладів освіти в Україні в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. розширилися і стали складатися з різних надходжень: від пожертвувань приватних осіб Х. Алчевської, Бродських, Г. Галагана, М. Гірша, Ф. Штейнгеля, родини Терещенків тощо, благодійних товариств (Товариства розповсюдження первісної комерційної освіти в Києві), промислових компаній, відсотків з капіталів, від земств. Промисловці, купці, іноземні кампанії, які утворювали свої акціонерні товариства, виступали колективними жертводавцями тих чи інших комерційних закладів освіти, заклавши основи сучасної моделі соціальної відповідальності бізнесу.

З розвитком комерційної освіти тіснішим чином був пов’язаний розвиток цукрової промисловості. Причому перевага у приватному фінансуванні відповідних навчальних закладів надавалася тим з них, які знаходилися в підпорядкуванні Міністерства фінансів. Необхідно відзначити невідповідність кількості одиничних пожертвувань на користь закладів освіти загальній статистиці (кількість початкових шкіл при фабриках була незначною, а витрати промисловців на освіту, за підрахунками сучасників, складали 63 копійки). На цьому фоні особливо виділялася діяльність київських меценатів. Микола Артемійович Терещенко допомагав налагодити роботу Київського комерційного інституту, Жіночої торгівельної школи, друкарської школи, київських гімназій. Л. І. Бродський запровадив ливарню при ремісничому училищі ім. Цесаревича Миколая, утворив особливий капітал при Імператорському Інституті Експериментальної медицини, бактеріологічному інституті для боротьби із заразними хворобами. Прізвище підприємця В. Ф. Симиренка можна зустріти серед жертводавців на будівництво Київського політехнічного інституту, де готувалися кадри для цукрового синдикату [12, c. 18].

Протягом ХІХ – кін. ХХ ст. питома вага грошової допомоги закладам освіти призначалася відповідно до духовних заповітів тих чи інших меценатів. Маловідомі за життя М. Бєлокопитов, М. Дегтярьов, П. Джунковський, І. Дунін-Барковський та інші після оприлюднення їх духовних заповітів стали відомі як щедрі меценати культури і освіти. Окрім матеріальної підтримки загальної освіти, меценати приділяли увагу розвитку художніх та музичних шкіл. Інвестиції української буржуазії в освітянську справу сприяли поширенню позитивного досвіду, пропагували добровільну діяльність, незалежну від держави. Підтримуючи заклади освіти, меценати посередньо сприяли захисту та самостійному становленню молодого покоління, яке бажало отримати освіту. Саме на такому характері допомоги (захист, страхування від життєвих перипетій, активізація внутрішніх сил) базувалося не лише освітянське меценатство, а й соціальне благодійництво [8, c. 55-58].

Розділ іі. Процес накопичення матеріальних і духовних ресурсів родини терещенків як основи для меценацтва

2.1 Духовність в сім’ї Терещенків – спадкова риса роду

Підприємці-поміщики Терещенки, зайнявши найвищу дворянську сходинку в ієрархічній структурі суспільства, прилучилися й до традиційних занять аристократичних кіл меценатства та колекціонування творів мистецтва і старожитностей. Найвідомішими колекціонерами були Микола Артемович Терещенко, особливо його син Іван, донька Варвара та зять Богдан Ханенко, брат Федір.

Меценати створили власні картинні галереї та музей, які згодом стали загальнонародним надбанням. Так, основу колекції сучасного Київського музею російського мистецтва склали збірки Федора, Миколи та Івана Терещенків – насамперед кращі зразки мистецтва художників-передвижників останньої чверті ХІХ ст. Особливою гордістю сучасного Києва й України є Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, де експонуються твори західного та східного мистецтва, які сумлінно збиралися його фундаторами протягом чотирьох десятиліть. Богдан Іванович заповів цей музей місту Києву, а Варвара Миколаївна доклала чималих зусиль, щоб зберегти у роки громадянської війни його величезну колекцію від розграбування.

Національний художній музей України (тоді Київський художньо-промисловий і науковий музей) був споруджений значною мірою завдяки організаційним зусиллям Богдана Ханенка й фінансовій підтримці інших представників родини Терещенків. Вагому роль відіграли вони і в формуванні археологічної та художньої колекцій цього науково-культурного закладу.

Члени родини Терещенків були одними з перших збирачів українського живопису, у тому числі творів Т. Г. Шевченка, декоративно-ужиткового мистецтва. Іван і Олександр Терещенки матеріально й морально підтримували талановиту молодь, особливо вихованців Київської рисувальної школи. Терещенки, як люди віруючі, постійно підтримували фінансово православні храми по всій Україні. Зокрема, у Глухові вони побудували Трьох-Анастасіївську церкву. За сприяння цих меценатів було споруджено пам’ятники не тільки російським державним діячам, а й відомим українцям: Б. Хмельницькому, І. Котляревському, М. Гоголю та ін. Зрештою родина Терещенків зробила вагомий внесок у розвиток духовності, мистецтва й культури України, своєю меценатською діяльністю засвідчила розуміння їхнього високого призначення в житті суспільства [8, c. 45-46].

Зі спогадів Мішеля Терещенка про малі часи «… Особливе місце в моїх дитячих спогадах посідають Різдвяні свята – чудові ялинки у великому та красивому будинку мого дідуся Михайла Терещенка і бабусі Палагеї Терещенко. Щоразу величезну ялинку, яку спеціально привозили з Глухова, з відкіля походила наша родина встановлювали біля підніжжя парадних сходів... До цього великого свята готувалися завчасно….» [1, c. 25-26].

Благодійними справами родина Терещенків займалася не по службі, а за позовом душі. Така діяльність у Російській імперії вважалася державною справою, постійно стимулювалася владою, яка залучала до активної доброчинності насамперед заможних промисловців та купців, через надання їм станових прав і чинів, нагородження орденами.

Терещенки, як люди віруючі, постійно підтримували фінансово православні храми по всій Україні. Зокрема, у Глухові вони побудували Трьох-Анастасіївську церкву яка була збудована на кошти Миколи і Федора Артемійовичів в 1885-1893 роках. Зведена вона була в неовізантійському стилі за проектом відомого академіка архітектури А. Л. Гуна і зовнішнім виглядом дуже нагадує собор святого князя Володимира в Києві [19, c. 63-64].

За сприяння цих меценатів було споруджено пам’ятники не тільки російським державним діячам, а й відомим українцям: Б. Хмельницькому, І. Котляревському, М. Гоголю та ін.

У тих складних життєвих умовах особливої допомоги потребували діти та підлітки. Спочатку у рідному місті Глухові в 1872 р. Артемій Яковлевич Терещенко заснував притулок для дітей-сиріт і дітей з бідних родин. А коли більшість членів родини в середині 1870-х рр. перебралася до Києва, фінансова й моральна підтримка з їхнього боку суттєво покращила функціонування багатьох філантропічних товариств та закладів, що опікувалися дітьми: Товариства денних притулків для дітей робітничого класу, Рубежівської колонії Товариства землеробських колоній і ремісних притулків, Маріїнського дитячого притулку, Попечительства глухонімих Відомства імператриці Марії та ін. [21, c. 18]

Федір Артемійович Терещенко та його родина протягом 80-х рр. ХІХ ст. заснували і згодом повністю утримували комплекс доброчинних закладів на Подолі: нічліжний притулок, будинок безплатних квартир для бідних удів з дітьми й одиноких літніх жінок, пологовий притулок.

Зрештою родина Терещенків зробила вагомий внесок у розвиток духовності, мистецтва й культури України, своєю меценатською діяльністю засвідчила розуміння їхнього високого призначення в житті суспільства.